Буковинський державний медичний університет

ЗАТВЕРДЖЕНО»

на методичній нараді

кафедри офтальмології

ім. Б.Л.Радзіховського

«___»______________2014 року

Протокол №

завідувач кафедри,

д.мед.н. Я.І. Пенішкевич

Методична розробка

практичного заняття для лікарів-інтернів 2-го року навчання, заочного циклу, на тему:

«Невідкладна допомога в офтальмології»

Навчальний предмет:

офтальмологія

зі спеціальності

«Загальна практика –

сімейна медицина»

методичну розробку підготувала

ас. Александровська Л.М.

Чернівці, 2014

1. Тема: Невідкладні стани в офтальмології.

2. НАВЧАЛЬНА МЕТА ЗАНЯТТЯ: Поглибити рівень знань лікарів – інтернів з надання невідкладної допомоги в офтальмології.

Знати:

- етіологію, патогенез, клініку гострої непрохідності судин сітківки;

- надання невідкладної допомоги при гострій непрохідності судин сітківки;

- етіологію, патогенез, клініку гострих конюнктивітів;

- надання невідкладної допомоги при гострих конюнктивітах;

- етіологію, патогенез, клініку захворювань судинної оболонки;

- надання невідкладної допомоги при увеїтах;

- клініку гострого нападу глаукоми;

- надання невідкладної допомоги при гострому нападі глаукоми;

- патогенез, клініку пошкоджень очного яблука;

- надання невідкладної допомоги при механічних пошкодженнях, опіках очей

Вміти:

- діагностувати гостру патологію органа зору;

- надати невідкладну допомогу при гострій офтальмопатології;

- вирішити патання про необхідність госпіталізації в очний стаціонар;

Опанувати практичні навички:

- провести зовнішній огляд очного яблука;

- провести огляд в прохідному світлі;

- провести офтальмоскопію;

- виворіт верхньої повіки;

- видалення поверхневих сторонніх тіл;

- промивання конюнктивальної порожнини.

3. Зміст теми.

НЕПРОХІДНІСТЬ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АРТЕРІЇ СІТКІВКИ АБО ЇЇ ГІЛОК.

Етіологія і патогенез. Розрізняють емболію, тромбоз і спазм ЦАС. Емболія виникає внаслідок потрапляння в артеріальне русло жирових речовин, бульбашок повітря, клітин метастатичних пухлин та інших час­ток. Часто емболія спостерігається в умовах ендокардиту, метастазуван­ня злоякісних новоутворень, травм, лікарських помилок при внутрішньо-артеріальному введенні лікарських препаратів.

Тромби найчастіше утворюються в разі ушкодження стінки судин при цукровому діабеті, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі (80%) або порушенні системи згортання крові (гіпергомоцистеїнемія, антифосфоліпідний синдром та спадкові дефекти протизгортаючої системи).

Спазм ретинальних судин виникає у випадку мозгової патології, підви­щення артеріального тиску, мігрені, хвороби Рейно, отруєння хініном тощо.

Клініка. Відзначається раптовий розлад зору у вигляді цілковитої сліпо­ти за умови непрохідності центрального стовбура або випадіння ділянки поля зору при закритті артеріальної гілки. В осіб із циліоретинальною артерією (додатковий артеріальний стовбурець, котрий проходить від судинного кільця до жовтої плями) центральна частина сітківки забезпе­чується кров'ю незалежно від ЦАС і цілковите її закупорювання не позна­чається на функції жовтої плями, гострота зору зберігається, але поле зору стає "трубчастим".

Офтальмоскопічна картина в разі гострої непрохідності ЦАС така:

сітківка набрякла, мутна, молочно-білого кольору. На її тлі ділянка цен­тральної ямки контрастує яскраво-червоною плямою; це явище дістало назви симптому вишневої кісточки. Виникнення його пояснюється тим, що ділянка центральної ямки, представлена колбочками, зберігає свою про­зорість і колір. За наявності циліоретинальної артерії вся ділянка жовтої плями не змінюється.

Артерії очного дна різко звужені; вени спочатку не змінюються, але потім також звужуються. У подальшому набряк сітківки зменшується, симптом вишневої кісточки поступово зникає і в ділянці центральної ямки з'являється крапчастість. Абсолютне припинення кровопливу в судинах більш ніж на 40 хв загрожує загибеллю всіх нервових волокон сітківки, що призводить до атрофії зорового нерва. Як правило, залишковий кро­вообіг зберігається, і це дає офтальмологу більше часу для проведення заходів по відновленню кровообігу. У разі своєчасного відновлення зір нормалізується, при запізнілому — не відновлюється або поліпшується незначною мірою.

Незважаючи на схожість симптомів емболії, тромбозу і спазму, клінічна картина їх має деякі відмінності, що дають змогу визначити характер порушення циркуляції.

Спазм виникає, як правило, у молодих людей, найчастіше після стре­сових ситуацій, іноді після перенесених грипу, малярії, при інтоксикації.

Тромбоз характерний для осіб старшого віку, клінічна картина розви­вається повільніше, але прогресивно: зір може раптово погіршитись, потім відновитися й знову знизитись, а згодом настає цілковита втрата зору. Тромбоз артеріальних судин сітківки за патогенезом близький до інфарк­ту міокарда, проте термін "інфаркт сітківки" практично не вживається.

Лікування. Необхідна екстрена терапія. Масаж очного яблука 10 с до досягнення пульсації ЦАС або припинення кровотока в ЦВС, після чого око на 5 с відпускають. Мета цієї маніпуляції - викликати спочатку колапс просвіту судини, потім різко його розширити.  Оскільки безпосередню при­чину закупорювання встановити часом важко, призначають судинорозши­рювальні та тромболітичні препарати. Зняття спазму сприяє відновленню кровообігу і переміщенню ембола (якщо він є) із головного стовбура в одну гілок. Призначають вдихання амілнітриту, інгаляції карбогену, уводять ретробульбарно ацетилхолін, сублінгвально — нітрогліцерин. Застосову­ють внутрішньовенно еуфілін.  

ТРОМБОЗ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВЕНИ СІТКІВКИ ТА ЇЇ ГІЛОК.

Патогенез. Закупорювання вен сітківки трапляється час­тіше, ніж артерій. Тромбоз вен відбувається внаслідок змін у судинній стінці, порушень швидкості кровопливу та фізико-хімічних зсувів у самій крові, які часто спостерігаються при гіпертонічній хворобі, цукровому діабеті, атеросклерозі, інфекціях. При ішемічній оклюзії ЦВС обструкція просвіту вени відбувається дуже швидко, внаслідок чого знижується перфузія сітківки, відбувається закриття капілярного русла, та виникає гіпоксія сітківки. Вторинно можуть розвинутись масивне просочування рідини з судин, рубеоз райдужки та підвищення внутрішньоочного тиску. Неоваскулярна глаукома після оклюзії ЦВС – одне з найчастіших показань до енуклеації.

Клініка. Зір порушується так само несподівано, як і в разі непрохід­ності артерії, але ніколи не втрачається цілком. При офтальмоскопії вени широкі, більш темні, ніж звичайно, багато дрібних і великих крововиливів, схожих на язики полум'я, поблизу венозних стовбурів. Можливий крововилив у склисте тіло. Очне дно нагадує кар­тину "розчавленого помідора". Це відбувається внаслідок того, що відплив крові перекритий, а приплив артеріями триває. Кров, не знаходячи вихо­ду, починає проникати крізь стінки судин, дрібні венозні стовбурці роз­риваються. Крововиливи розсмоктуються поступово (місяцями), після них залишаються виражені дегенеративні зміни сітківки.

Невідкладна допомога: термінова госпіталізація, внутрішньовенно 5-10 мл 2,4 % розчину еуфіліну, при високому артеріальному тиску внутрішньомязево 10 мл 25 % розчину магнію сульфату та 2 мл 0,5 % розчину дибазолу, внутрішньомязево 10000 ОД гепарину через 1 год після введення еуфіліну, парабульбарно 750 ОД гепарину та фібринолізин.

ГОСТРІ КОН’ЮНКТИВІТИ

Залежно від перебігу й етіології кон’юнктивіти можуть бути гострими, підгострими й хронічними. За походженням – екзогенні й ендогенні.

Кон’юнктивіти екзогенної природи:

А) Інфекційні кон’юнктивіти (гострі й хронічні)

1. бактеріальні

2. вірусні

3. грибкові

4. паразитарні

Б)алергійні екзогенні кон’юнктивіти

С) кон’юнктивіти,обумовлені впливом хімічних і фізичних шкідливих речовин

Кон’юнктивіти ендогенної природи:

А) Кон’юнктивіти при загальних захворюваннях (гострі й хронічні)

1. обмінні

2. інфекційно-токсичні

3. ендокринні

4. на тлі фокальної інфекції

Б)Алергійні

С) Аутоімунні

Гострі інфекційні кон’юнктивіти, як правило, спочатку виникають на одному оці, а пізніше в процес утягується друге. Хворі скаржаться на відчуття стороннього предмета в оці, печію, свербіж, почервоніння та рясні патологічні віділення з очей.

Для гострих інфекційних кон’юнктивітів характерна наявність кон’юнктивальної ін'єкції, крововиливів у кон’юнктиву повік, набряк, шорсткість, поява сосочків,фолікулів, наявність слизового або гнійного відокремлюваного з кон’юнктивальної порожнини. Набряк кон’юнктиви може досягати значного ступеня, аж до защімлення в очній щілині при змиканні повік (хемоз кон’юнктиви).

Перша лікарська допомога при кон’юнктивітах полягає в наступному:

1. Промиванні дезінфікуючим розчином (рожевий розчин KMg4 або розчином фурациліна 1:5000;

2. Після промивання інстиляції 30% розчину сульфацилу натріюй антибіотиків широкого спектра дії – 0,25% розчин левоміцетину, 0,3% розчин гентаміцину, 0,3% розчин окацина;

3. ципрофлоксацин 0,3% або офлоксацин 0,3%.

4. Закладанні мазі тетрацикліну 1%.

При гострому кон’юнктивіті не можна накладати пов'язку на уражене око, тому що збільшується загроза ураження рогівки

Алергійні кон’юнктивіти виявляються майже в 15% населення .Часто поєднуються з такими системними алергійними захворюваннями як бронхіальна астма, алергійний риніт, алергійний дерматит і ін. Алергійна реакція на вплив алергенів (лікарських препаратів,квіткового пилка, парфумерію, будівельний пил), характеризується гіперемією,набряком кон’юнктиви повік, очного яблука, утворенням фолікулів або сосочків након’юнктиви, поверхня її має специфічний вигляд «бруківки». Хворі скаржаться на свербіж, печію, іноді погіршення зору, якщо в процес залучається рогівка.

Лікування: 1. Виключення алергену; 2.Ліки місцевого застосування: глюкокортикостероїди - Гідрокортизон,Дексаметазон, Дексапос, Фармадекс, Дексагель*, Максидекс; 3. Протиалергічні (місцеві)– Азеластин, Аллергодил, Лекролін, Кромогексал, Лодоксамід, Аломід, Опатанол,Нафкон-А, Емадин; 4. Системна терапія: протиалергічні – Кларитин. 5. Специфічна терапія – імунотерапія при недостатній ефективності лікарської терапії.

УВЕЇТИ

Скарги на біль в оці, світлобоязнь, блефароспазм, погіршення зору. Іридоцикліти характеризуються набряком повік, перикорнеальною інєкцією, появою на задній поверхні преципітатів, зміною кольору райдужки, звуження зіниці, утворення задніх синеній, помутніння скловидного тіла, зміна внутрішньоочного тиску.

Лікування: мідріатики

тропікамід (0,5% або 1%) діє близько 6 год; фенілефрін (2,5% або 10%) діє близько 3 год і позбавлений циклоплегічного ефекту.

атропін 1% володіє найбільшим циклоплегічним і мідріатичним ефектом і діє до 2 тижнів.

Показання 1. Для усунення дискомфорту, зв'язаного зі спазмом ціліарного м'яза й сфінктера зіниці. Призначають гоматропін або атропін, звичайно протягом 1-2 тижнів, а при купуванні запалення можна перейти на короткої дії препарати.

2. Для розриву недавно сформованих задніх синехій використовують сильні мідріатики в краплях (атропін, фенілефрин)

Місцеве застосування кортикостероїдів

Зовнішнє застосування стероїдів ефективне тільки при передньому увеїті, тому що концентрація препарату при цьому шляху введення не досягає терапевтичного рівня назад від кришталика. Розчини проникають через рогівку краще, ніж суспензії й мазі. Мазі використовують в основному перед сном, тому що вони викликають помутніння зору.

ГОСТРИЙ НАПАД ГЛАУКОМИ

Напад глаукоми виникає під дією таких провокуючих чинників, як нервове напруження, перевтома, тривале перебування в темряві з відкритими очима, медикаментозне розширення зіниці, тривала робота зі схиленою головою, споживання великої кількості рідини. Хворий скаржиться на біль в оці й голові, затьмарення зору, появу райдужних кіл при погляді на джерело світла. Больові відчуття зумовлені стисненням нервових елементів у корені райдужної оболонки й війковому тілі. Зоровий дискомфорт пов'язаний із набряком епітелію та строми рогівки. В умовах різко вираженого нападу можливі нудота, блювання, часом непокоїть біль, що іррадіює в ділянку серця і живіт, а також шию, плече, лопатку з відповідного боку або епігастральну ділянку. Об'єктивно відзначаються різке розширення судин на передній поверхні очного яблука, застійний тип ін'єкції. Рогова оболонка набрякла, райдужка — здута, передня камера мілка, зіниця розширена внаслідок парезу її стискача, спричиненого різким підвищенням внутрішньоочного тиску. У розпалі нападу можлива странгуляція окремих судин райдужки, що призводить до некротичних і запальних явищ (набряк райдужної оболонки, утворення задніх синехій по краю зіниці та в куті передньої камери). Шляхом гоніоскопії виявляють цілковите закриття кута передньої камери. Очне дно видно погано, воно наче приховане туманом. Відзначається набряк диска зорового нерва, іноді - геморагії навколо нього. Під час нападу внутрішньоочний тиск може підвищуватись до 60— 80мм рт.ст,. відплив водянистої вологи з ока майже припиняється. Зворотний розвиток нападу пов'язаний з парезом секреторних функцій війкового тіла. Тиск у задньому відділі знижується, і райдужна оболонка віддаляється від кута передньої камери. Після кожного нападу залишаються гоніосинехії, вогнищева секторальна атрофія райдужної оболонки, спричинена странгуляцією її судин. Інколи виникає підгострий напад глаукоми, котрий характеризується такими самими основними симптомами, що й гострий, проте слабше вираженими: офтальмотонус підвищується меншою мірою, странгуляції та запальної реакції в судинах немає. Згодом захворювання набуває хронічного характеру. Цей тип глаукоми проходить як мультифакторна атака: із прогресуючим підвищенням внутрішньоочного тиску, субклінічнимн підгострими нападами, наростаючою синехіальною блокадою кута передньої камери, розвитком глаукоматозної екскавації та атрофії зорового нерва, зниженням зорових функцій. Гострий напад глаукоми слід диференціювати з гострим іритом.

Лікування закритокутової глаукоми.

Препарати вибору для лікування первинної закритокутової глаукоми:

- М-холіноміметики – пілокарпіну гідрохлорид - покращання відтоку внаслідок зниження опору відтоку в куті передньої камери за рахунок скорочення війчастого м’язу;

- бета – адреноблокатори: неселективні – «Тімолол», «Арутімол»; селективні – «Бетоптик С» – зменшують продукцію внутрішньоочної рідини.

- інгібітори карбоангідрази: «Азопт», «Трусопт» - зменшують продукцію внутрішньоочної рідини.

Відразу після огляду хворому призначають симпатоміметичні засоби (1-2% розчин пілокарпіну). Впродовж 1-ї години інстиляції здійснюють кожні 15 хв, потім - через ЗО хв і щогодини. У подальшому частоту закапувань зменшують до 6 разів на добу. Водночас призначають (3-блокатори (тимолол 0,25-0,5% розчин) та інгібітори карбоангідрази (діакарб - по 0,5 г 4 рази на добу). З метою зниження внутрішньоочного тиску, зменшення вмісту води в тканинах застосовують засоби осмотичної дії (сечовина, маніт, аскорбат натрію, гліцерол) і гіпотензивні препарати. Очищену сечовину у вигляді 30% розчину в 10% розчині інвертази вводять внутрішньовенно з розрахунку 1-1,5г/кг маси тіла (іноді відзначається не переносність сечовини хворими у зв'язку з її токсичною дією). 20% розчин аскорбату натрію вводять внутрішньовенно в дозі 1-1,5 г/кг маси тіла. Добрий гіпотензивний ефект дає гліцерин, що його застосовують у 50%) розчині в дозі 1-1,5 г/кг маси тіла всередину; лікувальний ефект проявляється через ЗО хв після прийому препарату, досягаючи максимуму через 1-2 год, і припиняється через 6-8 год.Водночас із медикаментозною терапією призначають відволікальні процедури (гарячі ножні ванни, сольові проносні засоби) та гірудотерапію (п'явки на скроню). Якщо належного ефекту від лікування немає протягом 3-4 год, хворому вводять гангліоблокатори й нейролептичні засоби, з яких найбільш дієвим є аміназин, котрий застосовують разом із димедролом і промедолом. Така літична суміш пригнічує секрецію водянистої вологи, діючи через центральні механізми, і знижує больовий синдром.

Якщо через 24 год напад не вдається купірувати показане оперативне лікування.

КОНТУЗІЯ ОКА

Класифікація:

І - легкі ушкодження, що не загрожують втратою функцій ока;

ІІ - ушкодження середнього ступеня тяжкості, що загрожують зниженням функції ока;

ІІІ - тяжкі ушкодження, що загрожують втратою функцій ока;

IV - особливо тяжкі ушкодження, що загрожують втратою ока (руйнування очного яблука).

ОПІКИ

І - легкі (гіперемія кон’юнктиви, ерозія, легкий набряк рогівки);

ІІ - середньої тяжкості (хемоз, ішемія, некротична плівка кон’юнктиви, поверхневий набряк, інтенсивне помутніння поверхневих шарів, ерозії рогівки);

ІІІ - тяжкі (некроз шкіри, кон’юнктиви та склери не більш ніж на 1/2 поверхні, різка ішемія лімба до 1/2 кола, глибоке помутніння всіх шарів рогівки «матова рогівка» або її дефект, порушення гідродинаміки ока, іридоцикліт, токсична катаракта);

IV - особливо тяжкі (некроз шкіри, кон’юнктиви та склери більш ніж на 1/2 поверхні, різка ішемія лімба більше 1/2 кола, глибоке ураження всіх шарів рогівки - "порцелянова рогівка", можливі вторинна глаукома, увеїти, токсична катаракта або дефект тканини рогівки, перфорація). 

Відображення ступеня тяжкості травми до певної міри умовне, оскіль­ки важко передбачити перебіг травматичного процесу в оці та можливі післятравматичні ускладнення. Так, невелике за площею проникне по­ранення рогівки може ускладнитись ендофтальмітом і цілковитою втратою зору.

ПОРАНЕННЯ ОЧНОГО ЯВЛУКА

Поранення очного яблука можуть бути проникними, непроникними та наскрізними. Проникним називають таке поранення, за котрого предмет, яким зроблено поранення, розтинає всю товщу зовнішніх оболонок ока (скле­ри або рогівки). Це небезпечне ушкодження, оскільки воно призводить до зниження зорових функцій (аж до цілковитої сліпоти), а іноді є причиною загибелі другого, неушкодженого ока.

Непроникне поранення очного яблука — це ушкодження рогівки або склери, яке захоплює частину їх товщі. Такі ушкодження, як правило, не спричинюють важких ускладнень) і рідше позначаються на функціях ока.

Непроникні поранення очного яблука становлять близько 70% усіх ушкоджень ока.

Поверхневі ушкодження або мікротравми виникають при ударі по оку гілкою дерева, уколі гострим предметом, подряпуванні. У цих випадках розвивається поверхнева ерозія епітелію, може розвинутись травматичний кератит. Частіше поверхневі ушкодження виникають у разі потрапляння дрібних сторонніх тіл (шматочки вугілля, каменя, окалина, дрібні мета­леві тіла, частки тваринного та рослинного походження), котрі, не проби­ваючи капсулу ока, залишаються в кон'юнктиві, склері або рогівці. Як пра­вило, це малі тіла, для їх виявлення використовують бокове освітлення та бінокулярну лупу, біомікроскопію. Важливо з'ясувати гли­бину розташування стороннього тіла. У разі його локалізації в поверхневих шарах відзначаються світлобоязнь, сльозотеча, перикорнеальна ін'єкція, що пояснюється подразненням великої кількості розташованих тут нервових рецепторів трійчастого нерва.

Усі сторонні тіла необхідно видаляти, оскільки тривале перебуванняїх в оці, особливо на рогівці, може призвести до таких ускладнень, як трав­матичний кератит або гнійна виразка рогівки. Поверхневі тіла видаляють амбулаторно. Нерідко їх можна зняти вологим ватним тампоном після закапу­вання в око 0,25% розчину дикаїну. Проте, як правило, тіла, що потрапили в поверхневі та середні шари рогівки вилучаютьспеціальним списом, жолобкуватим долотом або кінцем ін’єкційної голки. При більш глибокому їх розташуванні, у зв'язку з небезпекою розтину передньої камери, стороннє тіло бажано видаляти хірургічним шляхом, під операційним мікроскопом. Металеве тіло можна вилучити з рогівки за допомогою магніту, у разі необхідності над ним попередньо розрізають поверхневі її шари. Після вилучення стороннього тіла призначають дезинфікуючі краплі, мазі з анти­біотиками або сульфаніламідними препаратами, метиленовий синій з хініном (для поліпшення епітелізації рогівки), асептичну пов'язку на 1 добу.

Проникні поранення очного яблука

Залежно від локалізації розрізняють рогівкові, лімбальні, рогівково-склеральній склеральні поранення. Рани можуть бути маленькими (до 3 мм), середньої величини (4- 6 мм) та великими (понад 6 мм). За формою трапляються лінійні поранення, неправильної форми, рвані, колоті, зірчасті, з дефектом тканини. Окрім того, розрізняють зяючі та адаптовані (краї всією площею щільно прилягають один до одного) рани.

Руйнування очного яблука — найбільш важка форма проникного ушкодження, котра не потребує спеціальних діагностичних прийомів. У цьому випадку всі оболонки ока ушкоджені, так і втрата вмісту ока до такої міри значна, що стінки очного яблука злипаються і воно втрачає свою форму. Нерідко руйнування очного яблука поєднується з ушкодженням повік, орбіти та оточуючих тканин. При руйнуванні ока збереження його неможливе, показана первинна енуклеація.

Усім хворим з підозрою на проникне поранення ока обов'язково ургентно здійснюють оглядову рентгенографію орбіти

Першу допомогу в разі проникного поранення ока повинен вміти надати лікар будь-якої спеціальності. Треба закапати в кон'юнктивальний мішок дезінфікуючі краплі, накласти бінокулярну пов'язку. Обов'язково вводять антибіотики широкого спектру дії, правцевий анатоксин (0,5 мл) внутрішньом'язево, якщо є необхідність, - протиправцеву сироватку за Безредкою. Після надання першої допомоги хворого слід негайно відпра­вити до спеціалізованого очного стаціонару, бажано травматологічного профілю (очний травматологічний центр). Транспортувати хворого треба в горизонтальному положенні.

Лікування проникних поранень ока включає хірургічну обробку ран очного яблука, що її проводять під мікроскопом із застосуванням мікро­хірургічного інструментарію. Основне завдання офтальмохірурга — досяг­ти максимально можливого відновлення анатомо-фізіологічних взаємовідношень структур ока і надійно герметизувати рану.

Хірургічну обробку проникних травм ока слід провести якомога раніше. Вона може бути простою, комбінованою або реконструктивною.

ОПІКИ ОЧЕЙ .

Термічні опіки відбуваються при потраплянні в око розжареного металу, рідини, що кипить, рідше - полум'я.

Ізольований опік повік і очей трапляється рідко, здебільшого він по­єднується з великими опіками обличчя та інших частин тіла.

Опіки супроводжується вираженим подразненням ока, сльозотечею, світлобоязню, набряком повік, звуженням очної щілини. При загоєнні утворюються непрозорі рубці, котрі порушують функцію ока.

Хімічні опіки виникають під дією кислот або основ, причому опіки основами небезпечніші й проходять важче. Кислота,потрапляючи на тканину, спричинює коагуляційний некроз, тому її дія обмежується тільки тією ділянкою, на яку вона потрапила. Основа розріджує білки, зумовлюючи вологий (колікваційний) некроз, і проникає всередину, справляючи далі руйнівну дію, тому ураження поширюється навіть через кілька днів після опіку.

При опіках основами патологічний процес дуже тривалий (кілька місяців), завершується значним рубцюванням, зрощенням повік з очним яблуком (симблефарон) і рубцевим укороченням склепінь кон'юнктиви.

І - легкі (гіперемія кон’юнктиви, ерозія, легкий набряк рогівки);

ІІ - середньої тяжкості (хемоз, ішемія, некротична плівка кон’юнктиви, поверхневий набряк, інтенсивне помутніння поверхневих шарів, ерозії рогівки);

ІІІ - тяжкі (некроз шкіри, кон’юнктиви та склери не більш ніж на 1/2 поверхні, різка ішемія лімба до 1/2 кола, глибоке помутніння всіх шарів рогівки «матова рогівка» або її дефект, порушення гідродинаміки ока, іридоцикліт, токсична катаракта);

IV - особливо тяжкі (некроз шкіри, кон’юнктиви та склери більш ніж на 1/2 поверхні, різка ішемія лімба більше 1/2 кола, глибоке ураження всіх шарів рогівки - "порцелянова рогівка", можливі вторинна глаукома, увеїти, токсична катаракта або дефект тканини рогівки, перфорація). 

Відображення ступеня тяжкості травми до певної міри умовне, оскіль­ки важко передбачити перебіг травматичного процесу в оці та можливі післятравматичні ускладнення. Так, невелике за площею проникне по­ранення рогівки може ускладнитись ендофтальмітом і цілковитою втратою зору.

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Лікування опіків поділяють на 3 етапи:

• Ÿ надання першої допомоги;

• Ÿ лікування свіжих опіків;

• Ÿ лікування наслідків опіків.

Першу допомогу треба надавати негайно (на місці опіку), вдаючись до видалення твердих часток, що спричинили опік з кон’юнктивального мішка та рясного промивання фіз. р-ном, р-ном фурациліну (1:5000) , водою (дистильованою або будь-якою) кон'юнктивальної порожнини протягом 15—20 хв (залежно від важкості ураження). В перші години ураження бажано застосувати специфічні антидоти (нейтралізатори) хімічних речовин, які викликали опік.

Хімічна речовина	Антидот
Негашене вапно	Амонію хлорид 10% р -н; виннокам ’яна кислота 0,1% р-н
Луг (основа)	Борна кислота 2% р - н, лимонна к - та 5% р -н, молочна к - та 0,1% р - н,оцтова к - та 0,01% р - н
Кислота	Натрію гідрокарбонат 2% р - н
Сірчана кислота	Кальцію глюконат 0,4% р - н
Тіолові отрути	Дімеркапрол 5% р- н
Розчин аміаку	Соляна кислота, 1 крапля на 100 мл ізотонічного р - ну натрію хлориду
Фосфор	Мідний купорос 1% р - н
Анілінові барвники	Танін 3% р - н
Йод	Натрію тіосульфат 5% р - н

Після промивання у кон’юнктивальну порожнину закапують антибактеріальні краплі, накладають пов’язку та терміново направляють пацієнта до офтальмотравмцентра.

В очному стаціонарі промивають кон’юнктивальний мішок, проводячи подвійний виворі тверхньої повіки. Призначають антибактеріальні, антисептичні та протизапальні ЛЗ

Можливе застосування комбінованих ЛЗ (АБ + ГКС)

Одночасно застосовують десенсибілізуючі засоби (димедрол, супрастин,піпольфен, тавегіл ), мідріатики та ЛЗ, що покращують епітелізацію.

У разі опіків III , IV ступенів треба зробити профілактику правця.

Лікування свіжих опіків здійснюють у стаціонарі, бажано спеціалізо­ваному (опіковий центр). Створюються спри­ятливі умови для регенерації ушкоджених тканин, та проводиться профілак­тика інфекцій.