Буковинський державний медичний університет

«Затверджено»

на методичній нараді

кафедри сімейної медицини

«_____»__________________2014 р.

Зав. кафедри, професор

С.В.Білецький

Методична розробка

практичного заняття для лікарів-інтернів 1-го року навчання

заочного циклу, на тему:

Медико-соціальні аспекти здоров'я населення. Роль сімейного лікаря в популяризації здорового способу життя, профілактики і диспансеризації

Навчальний предмет:

організація охорони здоров’я

зі спеціальності

«загальна практика-сімейна медицина»

Методичну розробку підготував

д.мед.н., професор Сидорчук Л.П.

Чернівці, 2014

Тема: «Медико-соціальні аспекти здоров'я населення. Роль сімейного лікаря в популяризації здорового способу життя, профілактики і диспансеризації»

І. Актуальність теми:

Інтегральним показником суспільного розвитку країни, відображенням її соціально-економічного та морального стану, вагомим чинником формування демографічного, економічного, трудового та культурного потенціалу суспільства є здоров'я населення, яке за останні роки погіршилося. На тлі беззаперечних успіхів сучасної медичної науки і практики загальну тривогу викликає зростання онкологічних, серцево-судинних захворювань, туберкульозу, діабету, тенденція до їх "помолодіння" та хронізації перебігу. Усе це має безпосереднє відношення до населення України. Так, публікація матеріалів доповіді Робочої групи Європейського товариства кардіології зі статистики серцево-судинної захворюваності та смертності (2004) дала змогу привернути увагу соціологів і медиків до цих катастрофічних показників на теренах України. За цими даними смертність від усіх причин у європейських країнах в останнє десятиріччя (на 100 тис. населення) становила: в Ісландії – 1169, Швеції – 1234, Греції – 1248, Норвегії – 1396, Англії – 1506, Болгарії – 2101, Польщі – 2500, Росії – 2881, Україні – 2940 (!). Як видно, останній показник удвічі перевищує аналогічний у країнах Європи. Левову частку (54,1 %) серед причин смертності займає смертність від серцево-судинних захворювань. Тому одним із пріоритетних напрямків сьогодні є вивчення стану здоров'я населення України та функціонування української системи охорони здоров'я. Звідси — чимало важливих питань. Чому в Україні неухильно зменшується тривалість життя? Чому прогнозується подальше зниження цього показника? Чому чисельність населення України постійно зменшується і натепер становить лише 46 млн чоловік (із 52 млн на час набуття незалежності)? Чому, наприклад, частота інсультів в Україні перевищує аналогічний показник у розвинутих країнах Європи у 11–13 разів? У чому полягають причини такого парадоксу, по суті, кризи нашої медицини? Причин багато, однак перш за все їх слід розглядати у соціальній площині, оскільки відомо, що заходи медичного характеру спроможні позитивно вплинути на стан здоров'я населення лише у межах 10–2%.

За даними Світового банку, захворюваність і смертність в Україні, не пов'язані з інфекційними захворюваннями, збільшуються внаслідок поширеності нездорового способу життя: тютюнопаління, алкоголізму, нераціонального харчування, недостатньої фізичної активності - особливо серед молоді та людей працездатного віку.

Третина населення України страждає від підвищеного артеріального тиску (АТ), при цьому більшість таких людей навіть не підозрюють, що мають гіпертензію.

Рівень тютюнопаління в Україні – найвищий в усьому європейському регіоні, а алкоголізму – високий і продовжує зростати.

Нездорова їжа і низька фізична активність призвели до того, що від надлишкової маси тіла на сьогоднішній день страждає третина населення країни. Гіпертензія і високий рівень холестерину – основні причини захворювань у українських жінок, тютюнопаління і зловживання алкоголем – у чоловіків.

77% українських чоловіків і 49% українок не знають, що живуть із гіпертензією, тому вони не приймають необхідні ліки, а ймовірність смертності та інвалідності внаслідок гіпертензії зростає. Люди з підвищеним АТ схильні до значного ризику інсульту, ішемічної хвороби серця (ІХС), інших серцевих захворювань і дисфункцій нирок.

Що стосується фізичної активності українців, то тут ми теж унікальні. Лише 6% населення робить фізичні вправи, при цьому найнижчим рівень фізичної активності є у молоді - чоловіків віком 18-29 років.

Дана тема передбачає вивчення медико-соціальних аспектів здоров’я населення, визначення ролі сімейного лікаря у підвищенні медичної культури та популяризації здорового способу життя, чітких навичок профілактичної роботи та проведення диспансеризації. У процесі проведення заняття з даної теми лікарі-інтерни повинні усвідомити та запам’ятати роль і місце профілактичної роботи у наданні первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) населенню, проведенні диспансеризації та реабілітації хворих, аналізу чинників ризику, пов’язувати їх із клінічними синдромами під час профілактичних оглядів, вміти складати медико-соціальний паспорт здоров’я, використовувати отримані дані при наданні медичних послуг на користь пацієнта.

ІІ. Навчальні цілі:

Знати:

• Поняття про здоров’я, проміжний стан, хворобу;

• Функціональні клінічні синдроми в практиці сімейного лікаря;

• Загальні принципи укріплення здоров'я;

• Чинники ризику виникнення захворювань, боротьба з чинниками ризику;

• Профілактику первинну і вторинну;

• Сучасні погляди на профілактику і диспансеризацію з урахуванням оцінки стану здоров'я, віку, статі індивідуума та визначення факторів рівнів ризику;

• Методику проведення експертизи непрацездатності.

Вміти:

• Володіти основними принципами лікувально-профілактичної допомоги населенню України;

• Оцінювати стан здоров'я, складати медико-соціальний паспорт здоров’я;

• Аналізувати значимість факторів ризику і знати їх класифікацію;

• Виявляти ранні ознаки основних клінічних синдромів під час профілактичних оглядів і проведення диспансеризації;

• Складати програму ведення хворих в амбулаторних умовах при найбільш поширених терапевтичних захворюваннях (серцево-судинних, бронхо-легеневих, органів черевної порожнини, сечо-видільної системи, опорно-рухового апарату та захворювань крові).

Опанувати практичні навички:

• Оцінювання значимості чинників ризику, з метою прогнозування перебігу захворювання (серцево-судинних) і проведення первинної і вторинної профілактики;

• Визначати стан здоров’я, складати медико-соціальний паспорт здоров’я.

ІІІ. Зміст теми:

Здоров´я – стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів, як вказано в Установі ВООЗ.

З точки зору біологічної суті, здоров'я – це здатність біосистеми до самоорганізації, тобто саморегуляції, самовідновлення і самооновлення. Здоров'я характеризується реакціями гомеостазу, адаптації, реактивності, резистентності, репарації, регенерації і т.д., а також процесом онтогенезу. Але здоров'я – категорія не тільки медико-біологічна, але і соціальна. Біологічний початок – реалізатор всього соціального в людині. Ніщо соціальне не реалізується без участі біологічного субстрату. Таким чином, виконання індивідом своїх біологічних і соціальних функцій можна трактувати, як вияви здоров'я. Чим вище здатність індивіда реалізувати свої біологічні і соціальні функції, тим вище рівень його здоров'я. На здатність виявити своє здоров'я – іншими словами реалізувати свої біологічні і соціальні функції – здійснюють потужний вплив психічні (душевні) і духовні якості особистості. Від відповідності життєвих установок, намагань індивіда і проявів здоров'я формується та або інша ступінь "благополуччя" – фізичного, душевного і соціального.

Виходячи з суті, дефініцію індивідуального здоров'я можна представити таким чином: здоров'я – динамічний стан людини, який визначається резервами механізмів самоорганізації її системи (стійкістю до впливу патогенних чинників і здатністю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичним, пластичним і інформаційним (регуляторним) забезпеченням процесів самоорганізації, а також є основою вияву біологічних (виживаність – збереження істоти, репродукція – продовження роду) і соціальних функцій.

У документах ВOOЗ вказується, що здоров'я людей – якість соціальна. У зв'язку з чим для оцінки суспільного здоров'я ВООЗ рекомендує наступні показники:

1. Відрахування валового національного продукту на охорону здоров'я.

2. Доступність первинної медико-соціальної допомоги.

3. Охоплення населення медичною допомогою.

4. Рівень імунізації населення.

5. Ступінь обстеження вагітних кваліфікованим персоналом.

6. Стан харчування дітей.

7. Рівень дитячої смертності.

8. Середня тривалість майбутнього життя.

9. Гігієнічна грамотність населення.

Однак у медико-соціальних дослідженнях групового здоров'я, здоров'я населення і суспільного здоров'я традиційно прийнято використовувати наступні індикатори:

1. Демографічні показники.

2. Захворюваність і інвалідність.

3. Фізичний розвиток.

Всі ці показники повинні враховуватися при проведенні диспансеризації. Вони повинні бути взяті за основу при створенні моделей здоров´я і його прогнозування. Для розрахунку і характеристики показників здоров´я цілком можливо використовувати дані, отримані при диспансеризації. Зокрема, можуть бути розраховані показники фізичного розвитку, "індекси" здоров´я, показники ефективності та ін.

Законодавча база охорони здоров'я людей в Україні включає більшість визнаних на міжнародному рівні прав людини. Згідно з Конституцією України:

- людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3);

- кожна людина має невід'ємне право на життя і здоров'я та право на їх захист (стаття 27);

- кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49). Ці положення знайшли відтворення в VII розділі Основ законодавства Україна про охорону здоров'я (1992 p.).

При оцінці здоров'я прийнято виділяти 4 рівні:

1 рівень – здоров'я окремої людини.

2 рівень – здоров'я малих соціальних чи етнічних груп – групове здоров'я.

3 рівень – здоров'я населення – адміністративно-територіальна одиниця.

4 рівень – суспільне здоров'я – здоров'я суспільства, популяції в цілому.

Для оцінки індивідуального здоров'я використовується ряд дуже умовних показників, якось ресурси здоров'я, потенціал здоров'я і баланс

здоров'я.

Ресурси здоров'я – це морально-функціональні і психологічні можливості організму змінювати баланс здоров'я в позитивну сторону. Підвищення ресурсів здоров'я забезпечується всіма мірами здорового способу життя (харчування, фізичні навантаження і т.д.).

Потенціал здоров'я – це сукупність здібностей індивідуума адекватно реагувати на вплив зовнішніх факторів. Адекватність реакцій визначається станом компенсаторно-пристосувальних систем (нервової, ендокринної і т.д.) і механізмом психічної саморегуляції (психологічний захист і т.д.).

Баланс здоров'я – виражений стан рівноваги між потенціалом здоров'я і діючими на нього факторами. Здоров'я людини може розглядатися в різних аспектах: соціально-біологічному, соціально-політичному, економічному, морально-естетичому, психофізіологічному, із соціально-біологічних позицій.

У соціальній медицині прийнята класифікація, яка поєднує чинники ризику, що впливають на здоров'я людини, у наступні групи:

1. Соціально-економічні чинники (умови праці, побуту і т.д.).

2. Соціально-біологічні чинники (вік батьків, перебіг пологів і т.д.).

3. Медичні чинники (стан медичної допомоги, медична активність населення і т.д.).

4. Природно-кліматичні чинники (сонячна радіація, середньорічна температура і т.д.).

Окрім того, чинники ризику є модифіковані (переважно зумовлені способом життя: куріння, вживання алкоголю, фізичні навантаження, рівень артеріального тиску, цукру крові, тощо) і немодифіковані (вік, стать, раса, генетичні особливості, соціальний статус і регіон проживання – умовно модифікований, який впиває на особливості харчування, обміну речовин, забрудненість, екологія, тощо)

За розрахунками соціологів здоров'я зумовлене: у 50% і більше випадків умовами і способом життя, у 20–25% – станом (забрудненням) зовнішнього середовища, у 20% – генетичними факторами й у 10% – станом охорони здоров'я. Однак поділ факторів на приведені групи дуже умовний, тому що звичайно має людина комплексний вплив взаємозалежних і зумовлюючих один одного факторів. Так, наприклад, вік батьків при народженні дитини може бути зумовлений матеріально-побутовими умовами життя родини, тому що звичайно родина регулює народжуваність. Тому в соціальній медицині прийняті комплексні медико-соціальні дослідження здоров'я населення, у яких враховується вплив як можна більшого числа факторів, їхній взаємозв'язок і рангова оцінка кожного з них.

Критерії стратифікації ризику (ВООЗ/ISH/ESC – міжнародне/європейське товариство гіпертонії/кардіології) 2007, 2009
Фактори ризику	Субклінічне пошкодження органів-мішеней	ЦД, ССЗ чи захворювання нирок
Ризик-фактори: САТ>140, ДАТ>90 мм рт. ст. Чоловіки (Ч) >55, Жінки (Ж) >65 p.p. Куріння. Дисліпідемії: - ЗХС >5,0 ммоль/л. - ТГ >1,7 ммоль/л - ХС ЛПВЩ <1,0/1,2 ммоль/л у Ч/Ж. - ХС ЛПНЩ >3,0 ммоль/л. Глюкоза плазми 5,6-6,9 ммоль/л. Абдомінальне ожиріння: обвід талії Ч/Ж >102/88 см Порушення толерантності до глюкози Сім.анамнез з ранніми ССЗ (у Ч <55 років, у Ж <65 років).	Гіпертрофія ЛШ за даними ЕКГ, Ехо-КГ (Індекс Sokolow-Lyon >38 мм, Cornell >2440 мм/мс; ІММЛШ у Ч/Ж ≥125/110 г/м2); Товщина "інтима-медіа" сонних артерій >0,9 мм, чи наявність атеросклеротичної бляшки; Швидкість каротидно-феморальної пульсової хвилі >12 м/с; Індекс АТ зап’ястково –плечовий <0,9; Креатинін плазми Ч/Ж >115-133/107-124 мкмоль/л Гломерулярна фільтрація <60 мл/хв./1,73 м2, чи за креатиніном <60 мл/хв; Мікроальбумінурія 30-300 мг/24 год, чи альбумін-креатиніновий індекс Ч/Ж ≥22/31 мг/г креатиніну.	ЦД (глюкоза натще ≥7,0 ммоль/л при повторних вимірюваннях; після навантаження глюкозою – >11 ммоль/л) ЦВЗ (ішемічний інсульт, геморагічний інсульт, транзиторна ішемічна атака). Серцева патологія (ІМ, стенокардія, коронарна реваскуляризація, СН). Ниркова патологія (діабе-тична нефропатія, ниркова недостатність – креатинін сироватки Ч/Ж >133/124 ммоль/л); протеїнурія (300 мг/24 год). Ураження периферійних артерій. Тривала ретинопатія (геморагії чи ексудації сітківки, набряк соска зорового нерву).
GNC - ОНК VI (Об’єднаний Національний комітет США з профілактикики, діагностики і лікування АГ)
Куріння. Дисліпідемія. Цукровий діабет. Вік >60 р. Чол. і менопауза у жінок. Сім.анамнез із ранніми ССЗ (для Ч/Ж >55/65 р.).	Гіпертрофія ЛШ. Стенокардія і/або перенесений ІМ. Операції реваскуляризації. СН. Мозковий інсульт, транзиторні ішемічні атаки.	Нефропатія. Ураження периферичних судин. Ретинопатія.

Стратифікація кардіоваскулярного ризику фатальних і нефатальних подій на найближчі 10 років за наявністю чинників ризику і величини артеріального тиску (САТ, ДАТ)

Фактори ризику (крім АГ)	Артеріальний тиск САТ/ДАТ у мм рт.ст.
	Нормальний САТ/ДАТ 120-129 / 80-84	Високий нормальний 130-139 / 85-89	АГ 1 ступеня (140-159/90-99)	АГ 2 ступеня (160-179 / 100-109 мм рт.ст.)	АГ 3 ступеня (>180 / 110 мм рт.ст.)
Відсутні чинники ризику	Середній ризик	Середній ризик	Низький до-датковий ризик	Помірний до-датковий ризик	Високий до-датковий ризик
1-2 фактори ризику	Низький до-датковий ризик	Низький до-датковий ризик	Помірний до-датковий ризик	Помірний до-датковий ризик	Дуже високий додатковий ризик
3 і > ф-рів ризику, метабол. синдром, ураження органів-мішеней, чи ЦД	Помірний додатковий ризик	Високий до-датковий ризик	Високий до-датковий ризик	Високий до-датковий ризик	Дуже високий додатковий ризик
Наявні ССЗ чи захворювання нирок	Дуже високий додатковий ризик	Дуже високий додатковий ризик	Дуже високий додатковий ризик	Дуже високий додатковий ризик	Дуже високий додатковий ризик

10 річний ризик фатальних ССЗ із високим ризиком регіону проживання в Європі за статтю, віком, САТ, вмістом загального холестеролу і курінням

На сьогоднішній день основні положення про індивідуальне здоров'я, його формування, збереження і зміцнення вивчає валеологія. Предмет дослідження валеології: індивідуальне здоров'я, його механізми, можливості управління ними. Об'єкт валеології: індивіди, що знаходяться у всьому діапазоні здоров'я. Теоретичні засади:

– валеологія розглядає індивідуальне здоров'я як самостійну соціально-медичну категорію, суть якої може бути кількісно і якісно охарактеризована прямими показниками;

– між здоров'ям і хворобою виділяються перехідні стани;

– здоров'я розглядається як більш широка категорія в порівнянні з хворобою;

– предхвороба і хвороба – окремий випадок здоров'я, коли рівень його знижений або є його дефекти;

– рівень структурної організації, що досліджується у валеології, переважно організмовий, підхід – холістичний (цілісний).

З часів І.М.Сеченова існують уявлення про те, що здоров'я – це не тільки стан функцій, але і оточуюче людину середовище, чинники, які на неї впливають. Необхідно дуже чітко розрізняти причину і наслідок, чинники що "конструюють" і критерії, що "характеризують" здоров'я. В основі здоров'я – духовні, психічні і соматичні характеристики індивіда, які формуються внаслідок взаємодії дуже складного комплексу чинників навколишнього і внутрішнього середовища, чинників ризику, які можуть провокувати, чи сприяти виникненню захворювань, появі загострень і ускладнень.

М.О. Семашко в основу колишньої радянської охорони здоров'я заклав заходи, направлені на боротьбу з епідеміями інфекційних захворювань. Ця стратегія отримала назву першої "протиепідемічної революції" (за виразом М.Терріса) і була високо оцінена теоретиками охорони здоров'я Заходу. У критичні періоди розвитку людського суспільства, коли ніякі удосконалення лікувально-діагностичного процесу не можуть змінити несприятливу ситуацію, такі заходи позитивно міняють стратегію охорони здоров'я.

Протягом декількох подальших десятиріч ХХ віку на зміну патології переважно інфекційної природи прийшла патологія, що характеризується перевагою хронічних неінфекційних захворювань. Цей процес у другій половині ХХ віку також набув характеру епідемії, що було закономірністю. Аналіз характеру патології стосовно до історії існування людського суспільства показує, що по мірі зміни соціальних умов змінюються і хвороби людини. Зі слів І.В.Давидовського "умови і спосіб життя людини і були фундаментальними передумовами для виникнення хвороб". В умовах епідемії хронічних неінфекційних захворювань стратегія охорони здоров'я, обґрунтована М.О.Семашко, виявилася неефективною. З'явилася необхідність створення нової стратегії і, відповідно, нових методичних прийомів, направлених на попередження виникнення хронічної патології. Подібна стратегія була обґрунтована М.Террісом і названа "другою протиепідемічною революцією".

Основним методичним прийомом другої протиепідемічної революції став "скринінг" (буквально – "просіювання") з виявленням груп ризику серед практично здорового населення і проведенням відповідних заходів, спрямованих на протидію чинникам ризику розвитку захворювань. Успішність реалізації цієї стратегії безперечна: в багатьох промислово розвинених країнах істотно знизилися показники захворюваності і смертності від серцево-судинних захворювань – на 30-50%. Встановлена і роль окремих чинників в цьому процесі: хірургічні методи лікування (пересадка серця, аорто-коронарне шунтування і т.п.) – становлять 3%; терапевтичні методи – 11%; а інші 86% – припадають на фактори, що характеризують спосіб життя (харчування, відмова від шкідливих звичок, рухова активність і т.п.).

У той же час надії забезпечити здоров'я всьому населенню за рахунок усунення факторів ризику виявилися ілюзорними. Фактори ризику, дійсно, вдавалося усунути, і в частині випадків виникнення хвороби не наставало. Однак загальна захворюваність зменшувалася незначно, а в ряді випадків при реалізації профілактичних програм зовсім не знижувалася, а іноді навіть і підвищувалася. Було встановлено, що попереджуючи певні – "очікувані" – захворювання, такі програми збільшують частоту і смертність від інших – "неочікуваних" хвороб. Це явище, що отримало назву "перекочування смертності", свідчило про те, що причини масових захворювань є більш загальними, а ендогенні фактори ризику, як і самі захворювання, є виявом якихсь глибинних змін в організмі, які не піддаються профілактичним заходам другої протиепідемічної революції.

Сьогодні кардинально нові реалії життя людства, існування яких пов'язане з прискоренням темпів соціальних, економічних, технологічних, екологічних, кліматичних та інших змін у світі – це закономірність, яка обов'язково приведе (і вже призводить) до формування нових проблем, пов'язаних із станом здоров'я населення.

Як наслідок, змінюється і характер патології населення. Її характеризують не тільки епідемія хронічних неінфекційних захворювань, поява нових нозологічних форм (більше як 30 за останні 20 років) і повернення "старих" захворювань (туберкульоз, малярія та інші). Головне – набули широкого поширення полісиндромні стани, які для клінічної медицини представляють особливу проблему. Виникає ситуація, коли кожний "вузький" фахівець у тої самої людини цілком обґрунтовано ставить "свій" діагноз. Нагромаджується цілий комплекс синдромів, купування кожного з яких не дає істотного ефекту (синдром хронічної втоми – "хвороба тисячі найменувань", коли ні перша, ні друга стратегія охорони здоров'я не може тут розраховувати на успіх, так само як і неефективні зусилля клінічної медицини).

З точки зору валеології, здоров'я розглядається як більш широка категорія, ніж хвороба. Передхвороба і хвороба – це окремі випадки здоров'я, коли рівень його знижений, або є його дефекти, а між здоров'ям і хворобою виділяються перехідні (проміжні) стани.

ДЕМОГРАФІЧНІ ПОКАЗНИКИ

Слово демографія походить від грецьких слів demos – народ, і grapho – писати, зображувати. Таким чином, демографія це наука про населення. Однієї з найважливіших характеристик населення є стан його здоров'я. На стику загальної демографії, (переважно економічної), і соціальної медицини виділилася суміжна наукова область – медична демографія, що вивчає взаємозв'язок відтворення населення із соціально-гігієнічними факторами і, що розробляє на цій основі медико-соціальне міри, спрямовані на забезпечення найбільш сприятливого розвитку демографічних процесів і поліпшення здоров'я населення.

Статистичне вивчення народонаселення ведеться в двох основних напрямках:

1. Статика населення.

2. Динаміка населення (рух і зміна кількості населення).

Статика населення, тобто чисельний склад населення на визначений (критичний) момент часу. Склад населення вивчається по ряду основних ознак: стать, вік, соціальні групи, професія і заняття, родинний стан, національність, мова, культурний рівень, грамотність, походження, місце проживання, географічне розміщення і щільність населення.

Зміна чисельності населення може відбуватися через його механічний рух – під впливом міграційних процесів. Крім того, чисельний склад населення міняється в результаті природного руху – народжуваності і смертності. Природний рух населення характеризується рядом статистичних показників. Основними показниками природного руху населення є: народжуваність, смертність, природний приріст населення. Крім того, основні показники природного руху доповнюються уточнюючими показниками: плідність, материнська смертність, смертність дітей у віці до 5 років, перинатальна смертність, структура смертності з певних причин і ін.

СТАТИКА НАСЕЛЕННЯ

Основним, найбільш достовірним джерелом зведень про чисельний склад населення служать регулярно проведені в нашій країні перепису.

Одна з перших відомих спроб обліку наділення була проведена в Китаї в 238 р. до н.е. Аналогічні зведення відносно Палестини неодноразово зустрічаються в Старому Завіті. Перший перепис, що відповідає науковим принципам обліку населення (одноденна і поіменна), була проведена в Бельгії в 1846 році.

На Русі в основному проводився господарський облік населення (по «будинках», по «дворах», по «сохах») з метою раціонального оподатковування. З 1718 по 1860 р. у Росії пройшло десять «ревізій». Перший загальний перепис населення України був проведений у 1924 році. Протягом минулого і нинішнього сторіччя в нашій країні пройшло 8 загальних переписів: у 1924, 1926, 1937, 1959, 1970, 1979, 1989 і в 2001 роках.

Поряд із суцільним обліком населення, проведеним у період переписів, здійснюються вибіркові соціально-демографічні обстеження, що дозволяють простежити зміни в складі населення країни в меж переписний період, одержати необхідні дані для перспективного планування економічного і соціального розвитку. Вибіркові соціально-демографічні обстеження проводяться по широкій програмі і є коштовним джерелом інформації для вивчення стану здоров'я населення і планування різних служб охорони здоров'я.

Середньорічна чисельність населення розраховується як середнє арифметичне з чисельності на початок і кінець відповідного року за результатами поточних оцінок і використовується при розрахунках показників відтворення населення. На підставі розрахунку питомої ваги осіб у віці 0–14, 15–49, 50 років і більше визначається віковий тип населення. По віковому складу розрізняють прогресивний, регресивний і стаціонарний типи населення.

Прогресивним вважається тип населення, а якому частка дітей у віці 0–14 років перевищує частка населення у віці 50 років і більше. Регресивним типом прийнято вважати населення, у якому частка осіб у віці 50 років і більше, перевищує частку дитячого населення. Стаціонарним називається тип, при якому частка дітей дорівнює частці облич у віці 50 років і більше. Прогресивний тип народонаселення забезпечує подальше збільшення чисельності населення, регресивний тип загрожує нації вимиранням.

Однак вік 50 років для більшості країн є віком працездатного населення, і брати його за основу у визначенні типу вікового складу навряд чи доцільно. Тому багато вчених пропонують визначати рівень демографічної «старості» населення по питомій вазі осіб у віці 60 років і більше. Вважається, що якщо серед населення більш 12% осіб у віці 60 років і більше, те це демографічно старий тип населення.

МЕХАНІЧНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ

Механічний рух населення відбувається в результаті дуже характерних для всієї історії людства міграційних процесів. Слово міграція походить від латинського migracio (migro — переходжу, переселяюся). Таким чином, міграція населення – це переміщення людей, зв'язане, як правило, зі зміною місця проживання. Міграція підрозділяється: на безповоротну, тобто з постійною зміною постійного місця проживання; тимчасову – переселення на досить тривалий, але обмежений термін; сезонну – переміщення у визначені періоди року; маятникову – регулярні поїздки до місця чи роботи навчання за межі свого населеного пункту. Крім того розрізняють зовнішню міграцію, тобто міграцію за межі своєї країни, і внутрішню – переміщення усередині країни.

Для оцінки міграційних процесів розраховується ряд показників. Найчастіше використовуються: число прибулих на 1000 населення, число вибулих на 1000 населення, міграційний приріст, коефіцієнт ефективності міграції. Ці показники розраховуються в такий спосіб:число осіб, що в'їхали на адміністративну територію – це

(число прибулих х 1000): (вибулих) на 1000

Міграційний приріст = Число прибулих — Число вибулих.

ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК

Фізичний розвиток є одним з найважливіших ознак, що визначають рівень здоров'я населення.

Основними ознаками фізичного розвитку є:

1. Антропометрична, тобто засновані на зміні розмірів тіла кістяка людини і що включають:

а) соматометричні – розміри тіла і його частин;

б) остеометричні – розміри кістяка і його частин;

в) краніометричні – розміри черепа.

2. Антропоскопічні, засновані на описі тіла в цілому й окремих його частинах. До антропоскопічних ознак відносяться: розвиток жирового шару, мускулатури, форма грудної клітки, спини, живота, ніг, пігментація, волосяний покрив, вторинні статеві ознаки і т.д.

3. Фізіометричні ознаки, тобто ознаки, що визначають фізіологічний стан, функціональні можливості організму. Звичайно вони виміряються за допомогою методів діагностики. Зокрема, до них відносяться: життєва ємність легень (спірометрія), м'язова сила кистей рук (динамометрія), міокарда (ЕКГ) і т.д.

Спостереження за фізичним розвитком дітей починається з моменту народження і регулярно продовжується в дитячих поліклініках, дитячих дошкільних установах, школах у терміни встановлені спеціальними наказами. Результати оцінки вносяться в «Історію розвитку немовляти» (ф.097/у), «Медичну карту дитини» (ф. 025/у). У дорослого населення регулярна оцінка фізичного розвитку і стану здоров’я в Україні, на жаль, не проводиться.

Оцінка фізичного розвитку індивідуума здійснюється шляхом порівняння його показників зі стандартами і визначення ступеня відхилень від середніх величин. Загальноприйнятих стандартів фізичного розвитку не існує. Різні умови життя в різних клімато-географічних зонах, у містах і сільській місцевості, етнографічні розходження обумовлюють різний рівень фізичного розвитку населення. Відповідно до цього визначаються місцеві чи регіональні стандарти фізичного розвитку. Місцеві стандарти повинні уточнюватися приблизно через 5 років у зв'язку з постійно мінливими умовами і способом життя.

НАРОДЖУВАНІСТЬ

Для визначення інтенсивності процесу народження звичайно користуються показниками народжуваності. Загальний коефіцієнт народжуваності розраховується по формулі:

Загальне число народжених за рік живими

-----------------------------------------------------------х 1000

Середньорічна чисельність населення

Показник народжуваності уточнюється по віковим показниками плідності, для чого весь генеративний період жінки умовно підрозділяють на окремі інтервали (15–19, 20–24, 30–34, 35–39, 40–44, 45–49 років). Загальний коефіцієнт плідності розраховується по наступній формулі:

Загальне число народжених за рік живими

---------------------------------------------------------- х 1000

Середня чисельність жінок у віці 15–49 р

Повікові показники плідності розраховуються по формулі:

Число народжених живими в жінок відповідного віку

------------------------------------------------------------ х 1000

Середня чисельність жінок відповідного віку

Причому варто мати на увазі, що при обчисленні загального коефіцієнта плідності в чисельнику враховуються всі народжені діти, як у матерів у віці до 15 років, так і в 50 років і більше.

Показник народжуваності є найважливішим, причому не тільки демографічним, але і медико-соціальним критерієм життєздатності і відтворення населення.

СМЕРТНІСТЬ

Наближена оцінку смертності розраховується на основі загального коефіцієнта смертності:

Загальне число померлих за рік

-------------------------------------------------х1000

Середньорічна чисельність населення

Однак загальний коефіцієнт смертності мало придатний для яких-небудь порівнянь, тому що його величина в значній мірі залежить від особливостей вікового складу населення. Так, ріст загального коефіцієнта смертності, відмічуваний в останні роки в деяких економічно розвинутих країнах, не стільки свідчить про дійсний ріст смертності, скільки відбиває ріст питомої ваги осіб літнього віку у віковій структурі населення.

Значно більш точними є показники смертності окремих статево-вікових груп населення, що розраховуються в такий спосіб:

Число осіб даної статі, що вмерли у даному віці за рік

---------------------------------------------------------------------- х1000

Середньорічна чисельність осіб даного віку і статі

На статево-вікові показники смертності вікова структура населення майже не впливає.

Важливе значення в боротьбі за зниження смертності і поліпшення здоров'я

населення мають показники смертності від визначених захворювань і

структура причин смерті.

Число померлих від даного захворювання за рік

Смертність від даного = ------------------------------------------------- х1000

захворювання Середньорічна чисельність населення

Джерелом інформації про Причини смерті в Україні є записи в "Лікарських свідченнях" чи «Фельдшерських довідках про смерть», заповнюваних лікарем (фельдшером).

Відповідно до законодавства смерть підлягає реєстрації в державних органах запису актів цивільного стану за місцем проживання померлого чи по місцеві настання смерті на підставі висновку медичної установи не пізніше 3 доби з моменту настання чи смерті виявлення трупа. Для забезпечення реєстрації смертності затверджене «Лікарське свідчення про смерть" — ф. № 106/У и «Фельдшерська довідка про смерть» — ф. №106-1/у. "Лікарське свідчення про смерть» видається всіма установами охорони здоров'я, у яких працює не менш 2-х лікарів. У сільській місцевості, що має в установі охорони здоров'я тільки одного лікаря, у випадку його відсутності (відпустка, хвороба і. т. д.), а також в установах, де немає лікаря, фельдшером видається «Фельдшерська довідка про смерть» фельдшерам забороняється видавати «Лікарське свідчення про смерть». Видача трупа без «Лікарського свідчення» чи

«фельдшерської довідки про смерть» забороняється. «Лікарське свідчення про смерть» видається лікуючим лікарем установи охорони здоров'я на підставі спостережень за хворими і записів у медичній документації, що відбивають стан хворого до його смерті, чи патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розкриття.Забороняється видача «Лікарського свідчення про смерть» («Фельдшерської довідки») заочно, без особистої участі лікаря (фельдшера, акушерки) у встановленні факту смерті. В окремих випадках установити факт смерті може працюючий з лікарем середній медичний працівник. У виняткових

випадках свідчення про смерть може бути видано лікарем, що установив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності підозр на насильницьку смерть). Це не поширюється на судово-медичних експертів, яким забороняється видавати «Лікарське свідчення про смерть» тільки на підставі зовнішнього огляду трупа.

ПРИРОДНИЙ ПРИРІСТ НАСЕЛЕННЯ

Природний приріст населення служить найбільш загальною характеристикою росту населення. Природний приріст може виражатися абсолютним числом померлих за визначений період часу (частіше за рік). Крім того, може розраховуватися коефіцієнт природного приросту населення, як різниця коефіцієнтів народжуваності і смертності.

Число народжених – число померлих

Показник природного = ------------------------------------------------------ х1000

приросту населення Середньорічна чисельність населення

Сам природний приріст населення не завжди відбиває демографічну обстановку в суспільстві, тому що ті самі розміри приросту можуть бути отримані при різних показниках народжуваності і смертності. Тому природний приріст населення необхідно оцінювати тільки в співвідношенні з показниками народжуваності і смертності.

Високий природний приріст може розглядатися як сприятливе демографічне явище тільки при низької смертності. Високий приріст при високій смертності характеризує несприятливе положення з відтворенням населення, незважаючи на відносно високий показник народжуваності.

Низький приріст при високій смертності також указує на несприятливу демографічну обстановку. Негативний природний приріст у всіх випадках свідчить про явне неблагополуччя в суспільстві. Така демографічна обстановка зазвичай характерна для періоду війни, економічних криз, інших потрясінь. Негативний природний приріст прийнято називати – протиприродним збитком населення.

СЕРЕДНЯ ТРИВАЛІСТЬ МАЙБУТНЬОЇ ЖИТТЯ

Одним з показників, використовуваних для оцінки суспільного здоров'я, є показник середньої тривалості майбутнього життя, котрий служить більш об'єктивним показником, ніж показник загальної смертності і показник природного приросту населення.

Показник середньої тривалості майбутнього життя – це гіпотетичне число років, що має прожити дане покоління народжених, чи число однолітків певного віку за умови, що на всьому протязі життя смертність у кожній віковій групі буде такою ж, якою вона була в тому році, в якому вироблялося числення. Цей показник характеризує життєздатність населення в цілому, він не залежить від особливостей вікової структури населення і придатний для аналізу в динаміку і порівняння даних по різних країнах. Не можна плутати показник середньої тривалості майбутньої життя із середнім віком померлих чи середнім віком населення.

Показник середньої тривалості майбутньої життя розраховується на основі повікових показників смертності шляхом побудови таблиць смертності (чи дожиття), методика побудови яких відома ще з XVIII століття. Таблиці смертності (дожиття) розраховуються непрямим методом і показують порядок послідовного вимирання гіпотетичної сукупності осіб, що одночасно народилися.