3. Зміст теми:

За даними Всесвітньої організації Охорони здоров'я (ВООЗ), від неврологічних хвороб і порушень, починаючи від мігрені і епілепсії і закінчуючи старечим недоумством, вже зараз страждає близько 1 мільярда чоловік, і пропорційно старінню населення ця цифра швидко росте. Так, очікується, що загальне число хворих хворобою Альцгеймера і іншими видами недоумства, що становить зараз приблизно 24 мільйонів чоловік, подвоюватиметься кожні 20 років. Як пише в доповіді ВООЗ Нобелівський лауреат по медицині Ріта Льові-Монтальчині (Rita Levi-Montalcini): „Найбільшу небезпеку неврологічні хвороби представляють для країн з високим відсотком населення старше 65 років”.

У доповіді ВООЗ „Неврологічні порушення – гостра проблема охорони здоров'я”, мовиться, що неврологічне лікування повинне стати невід'ємною частиною первинної медичної допомоги. Автори доповіді пишуть: „Якщо не вжити термінових заходів в глобальному масштабі, то неврологічні проблеми стануть справжньою загрозою всій суспільній охороні здоров'я”. Зараз від неврологічних порушень, до яких відносяться також інсульти, розсіяний склероз, хвороба Паркінсона і мозкові травми, в світі щорічно вмирає 6,8 мільйона чоловік, це 12% щорічної смертності.

Важливим принципом терапії захворювань нервової системи варто вважати етапність і наступність лікування. Особливо демонстративно це виявляється у випадку гострих захворювань, де виділяється догоспітальний етап (служба швидкої допомоги) – чи блок відділення інтенсивної терапії – спеціалізоване відділення – міське чи заміське відділення відновного лікування, реабілітаційний кабінет поліклініки.

Очевидно, що на кожному етапі лікування застосовуються в значній мірі різні засоби. Наприклад, при епілептичному статусі на догоспітальному етапі основні задачі зводяться до усунення – хоча б і тимчасового – судорожного синдрому, профілактики чи ліквідації важких розладів дихання і кровообігу. У відділенні інтенсивної терапії чи реанімаційному відділенні, з одного боку, у повному обсязі здійснюються заходи щодо усунення епілептичних припадків, розладів дихання і гемоциркуляції, а з іншого, проводиться терапія, направлена на усунення епілептичної коми і порушень з боку гомеостазу. У неврологічному відділенні лікування спрямоване на профілактику рецидиву епілептичного статусу, усунення його ускладнень (трахеобронхіт, пневмонія, флебіт тощо) і боротьбу з астенічним синдромом. Відповідно і при інсульті на догоспітальному етапі, і особливо в блоці інтенсивної терапії чи нейрореанімації, лікування переслідує мету усунення респіраторних і гемодинамічних розладів, набряку мозку і порушень церебрального метаболізму тощо, а в судинному відділенні основний вплив робиться на активізацію компенсаторних цереброваскулярних механізмів, раннє лікування неврологічних наслідків інсульту – паралічів, мовленнєвих розладів.

З точки зору поставленої мети визначають і назву терапії: етіотропна (каузальна), патогенетична, замісна, симптоматична.

Особливе місце в лікуванні неврологічних хворих займають не медикаментозні традиційні та нетрадиційні методи лікування. Традиційно в неврології широко використовуються фізіотерапевтичні методи лікування.

Фізіотерапія (грец. physis природа + therapeia лікування; синонім: фізична терапія, фізикальна терапія, фізіатрія) — галузь медицини, яка вивчає фізіологічну і лікувальну дію природніх і штучно створених фізичних факторів і розробляє методи використання їх з профілактичною і лікувальною метою; сукупність фізичних методів лікування і їх практичне застосування.

Переваги фізіотерапії:

1. Доступність: Фізичні методи доступні, вони можуть використовуватись повсюди. На території СНГ щорічно фізичними методами лікується біля 60 млн. людей.

2. Створена галузь медичної промисловості, яка випускає фізіотерапевтичну апаратуру. Це дозволяє організовувати фізіотерапевтичні відділення, кабінети, використовувати фізичні методи не лише в лікарнях, поліклініках і санаторіях, але і на ФАПах, в дитячих дошкільних установах, школах, заводах і фермах, максимально наближаючи медичну допомогу до населення.

3. Медико-економічна вигода. Фізіотерапевтичні методи порівняно дешеві, а за ефективністю не поступаються іншим лікувальним засобам.

4. Неболючість і приємність процедур, можливість використання у дітей та людей літнього віку. Позитивний ефект відчувається уже під час процедури.

5. Фізичні методи на відміну від медикаментів та інших лікувальних засобів володіють вираженою тренуючою дією. Це дозволяє використовувати їх також для оздоровлення, загартування та профілактики захворювань.

6. Фізичні методи – найбільш фізіологічні і адекватні лікувальні засоби, які викликають в організмі нерізкі, м'які компенсаторно-пристосувальні реакції. Вони – найбільш звичні подразники; у взаємодії з ними людина народжується, живе і удосконалюється.

7. Ефект післядії. Фізичні методи володіють ефектом післядії: зміни, які ними викликаються, зберігаються протягом певного, часто досить тривалого (2 місяці і більше), часу після курсу лікування. Лікувальний ефект через 2-4 тижні може бути кращим, ніж безпосередньо після курсу фізіотерапії. Тому повторний курс лікування необхідно проводити лише через певний проміжок часу.

8. Відсутність побічних ефектів. Фізичні методи лікування практично не викликають значимих побічних ефектів, їх часто використовують для боротьби з медикаментозною патологією. Встановлено, що фізичні методи можуть підвищувати чутливість до деяких ліків. Це дозволяє знижувати дозу ліків і цим зменшувати чи уникати їх побічної дії.

9. Важливе значення має і активний вплив на емоційну і вольову сфери психіки хворого – зменшення больового синдрому, покращення діяльності серця і інших органів, відновлення сну, працездатності. Ці терапевтичні ефекти вселяють у хворого віру у зцілення, змінюють уявлення про хворобу, про свої можливості і творчі здібності.

За видом діючої енергії (електрична, світлова, теплова, механічна тощо) та режимом впливу на організм – безперервний чи імпульсний фізичні методи лікування ділять на групи.

1. Постійні і імпульсні електричні струми низької напруги – гальванізація, електрофорез, електросон, діадинамотерапія, ампліпульстерапія, інтнрференцтерапія, флюктуоризація, електродіагностика і електростимуляція.

2. Електричні струми високої напруги – дарсонвалізація, ультратонтерапія, діатермокоагуляція.

3. Електричні, магнітні і електромагнітні поля різних характеристик: франклінізація, магніто терапія, індуктотермія, УВЧ-терапія, мікрохвильова терапія, НВЧ-терапія.

4. Електромагнітні коливання оптичного – світлового діапазону (інфрачервоні, видимі і ультрафіолетові промені, а також монохроматичне когерентне випромінювання – лазерна терапія).

5. Механічні коливання середовища: ультразвук, лікарський фонофорез, вібротерапія, масаж.

6. застосування зміненого чи особливого повітряного середовища: аерозольтерапія – інгаляційна терапія, електроаерозольтерапія, баротерапія, аероіонотерапія, кліматотерапія тощо.

7. Водолікувальні методи, основані на використанні з лікувальною і оздоровчою метою прісної води, природних мінеральних вод і їх штучних аналогів.

8. Теплолікувальні методи, основані на використанні тепла – теплолікування та холоду – кріотерапія і гіпотермія. В якості тепло лікувальних середовищ використовують лікувальні грязі – полоїди, парафін, озокерит, нафталан, глину, пісок, лід тощо.

Лікування захворювань нервової системи в даний час ґрунтується на глибокому знанні лікарем сутності хвороби, умінні призначати лікування з урахуванням його дії на визначені ланки патологічного процесу, а також на органи і системи організму й організм у цілому. Це вимагає насамперед правильної діагностики захворювання. Розширення діагностичних можливостей, використання в клініці сучасної діагностичної апаратури, як правило, дозволяє не тільки розпізнати відповідне захворювання, але і сформулювати розгорнутий діагноз із вказівкою особливостей перебігу, клінічної форми і стадії хвороби. Діагноз обов'язково повинен мати функціональний характер, тобто відображати ведучий клінічний синдром і ступінь вираженості останнього. Зазначені вимоги до діагнозу дозволяють призначити конкретне лікування, що повинне бути максимально індивідуалізованим.

Для адекватного і ефективного застосування фармакотерапії необхідні знання патофізіологічних процесів, які спричинені хворобою і потребують медикаментозної корекції. Здійснити таку корекцію дозволяє знання фармакологічних властивостей лікарських засобів.

Фармакологічні властивості ліків вивчають два напрямки клінічної фармакології – фармакокінетика і фармакодинаміка.

Згідно наказу Міністерства охорони здоров¢я України від 14.01.2009 № 11 затверджений Формулярний довідник із використання лікарських засобів у неврології.

Згідно цього довідника розділ „НЕВРОЛОГІЯ. ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ” включає в себе 11 розділів:

1. Засоби для лікування запальних хвороб центральної нервової системи

2. Засоби для лікування системних атрофій, що уражають переважно центральну нервову систему

3. Засоби для лікування екстрапірамідних та інших рухових порушень 4. Засоби для лікування демієлінізуючих хвороб центральної хвороби системи

5. Засоби для лікування епізодичних та пароксизмальних розладів

6. Засоби для лікування уражень окремих нервів, нервових корінців та сплетінь

7. Засоби для лікування поліневропатії та інших уражень периферичної нервової системи

8. Засоби для лікування хвороб нервово-м’язевого синапсу та м’язів

9. Засоби для лікування церебрального паралічу та інших паралітичних синдромів

10. Засоби для лікування інших захворювань нервової системи

11. Засоби для лікування цереброваскулярних хвороб

Для надання допомоги хворим із неврологічною патологією в Україні працюють 6818 лікарів-неврологів, що на 100 тис. населення становить 14,6. Це значно більше, ніж у країнах Європи. Допомога неврологічним хворим здійснюється у 1492 амбулаторно-поліклінічних установах на 27 038 неврологічних ліжках. Забезпеченість неврологічними ліжками в нашій країні більша, ніж в інших країнах світу. Проте кількість спеціалізованих ліжок в Україні для надання допомоги хворим недостатня. Так, наприклад, у країнах Європи забезпеченість інсультними ліжками становить 83,3%, а в Україні цей відсоток у кілька разів менший, тому для підвищення рівня надання спеціалізованої допомоги хворим необхідно перепрофілювати частину неврологічних ліжок в інсультні, реабілітаційні тощо. Запровадження в клінічну практику сучасних стандартів лікування, підвищення рівня знань лікарів сприятимуть покращанню якості надання допомоги хворим із неврологічною патологією.