Шляхи проникнення мікроорганіз­мів у тканини і порожнини тіла.

Місце проникнення збудника інфекції в організм називають воротами інфек­ції. Мікрофлора, що спричиняє хі­рургічну інфекцію, проникає в орга­нізм різними шляхами — контактним, повітряно-крапельним та повітряно-пиловим ззовні, переважно через пошкодження шкіри та слизових обо­лонок, рідше — з ендогенних джерел.

Порушення цілості загального покри­ву виникають головним чином унаслі­док механічних травм (рани, садна, подряпини, укуси тощо) і фізич­них — термічної (опіки, відморожен­ня), електричної та радіаційної, а також хімічної (опіки внаслідок дії кислот, основ, інших хімічних речо­вин). Механічні пошкодження можуть бути як значними за розмірами (рани різного походження, відкриті перело­ми тощо), так і невеликими, так зва­ними мікротравмами, на які не завж­ди людина, особливо під час робо­ти, звертає належну увагу. Подібні до механічних мікротравм пошкоджен­ня можуть виникати внаслідок укусів та ужалення різноманітних комах — комарів, ос, бджіл, джмелів, оводів, кліщів тощо. Комахи, поряд із меха­нічними ушкодженнями шкіри, спри­яють проникненню мікрофлори та розвитку інфекції через токсичний ефект на тканини, що спричиняє місцеві зміни, зокрема судинну реак­цію (крововилив, свербіння) та роз­чухування шкіри в місці укусу чи ужа­лення.

Поряд із названими штучними во­ротами в тканинах механічного та іншого генезу мікрофлора може, за певних умов, проникати в організм і через природні канали та протоки:

– травний і сечовий канали;

– дихальні шляхи;

– протоки сальних, потових, слинних, сльозових, молочних залоз та інших.

Ці умови можуть бути як місцевими, так і загальними.

Про­никненню та розвитку мікрофлори сприяють:

–забруднення шкіри;

–підви­щення її пітливості;

–порушення про­хідності анатомічних шляхів, каналів та проток;

–порушення вільного виділення з них секретів унаслідок ураження їх пухлин­ним процесом, закриття каменем (слинним, сечовим), стороннім ті­лом чи конденсованим власним сек­ретом, наприклад, закриття протоки сальної залози (камедон), дистрофічні та функціональні порушення цих органів (наприклад, атрофія миготливого епітелію бронхів у курців, яка призводить до послаблення його дренувальної функції і очищення брон­хів).

Лише в рідкісних випадках вхідні ворота залишаються невідомими. У цьому разі кажуть про криптогенне (kryptos — прихований, krypta — щілина) проникнення мікрофлори, чи криптогенну інфекцію. Найчасті­ше воротами її бувають ендогенні дже­рела, наприклад, лакуни в мигдали­ках, яснах, зубах, рубцях, особливо в гранулемах навколо сторонніх тіл.

Загальними умовами, які мають значення для проникнення мікроор­ганізмів природними шляхами в організм, є порушення загального кровообігу, дихання, обміну речовин (цукровий діабет, гіпопротеїнемія, гіповітамінози тощо), недокрів'я, стан імунодефіциту та ін.

Мікрофлора людини.

Мікрофлора людини (грец. mikros — малий + лат. Flora — богиня квітів, в нашому розумінні — звичайні й патологічні бактерії та гриби, виявлені в/на якомусь органі або організмі, лат. homo — людина). Організм дорослої людини заселений величезною кількістю різноманітних видів мікроорганізмів. Вони містяться на поверхні тіла і в тих порожнинах, які мають природний зв’язок з навколишнім середовищем. Мікрофлору тіла здорової людини можна умовно розділити на три групи:

1) випадкові мікроорганізми (транзиторні), що нездатні до тривалого існування в організмі людини і швидко гинуть;

2) постійно існуючі в організмі, корисні для людини (здатні розщеплювати і засвоювати поживні речовини, синтезувати вітаміни, виступати як антагоністи патогенних мікробів, напр. біфідобактерії);

3) постійно існуючі, але принципово небезпечні для людини, так звані умовно-патогенні мікроорганізми (проявляють свої хвороботворні властивості при зниженні резистентності організму, зміні складу нормальної мікрофлори та інших умов).

Макроорганізм і його нормальна мірофлора в нормальних умовах знаходяться у стані динамічної рівноваги. Симбіотичні відношення між ними склалися і закріпилися у процесі тривалого еволюційного розвитку, тому для мікрофлори кожної ділянці тіла людини характерна відносна сталість. Зміни в стані макроорганізму призводять до змін мікробного пейзажу всіх ділянок тіла. Заселення мікробами організму немовляти починається в процесі пологів: мікроби потрапляють на шкіру, в порожнини, при цьому можливе зараження і патогенними мікробами (напр. гонококами від хворої матері, які викликають у дитини кон’юнктивіт — бленорею). Потім мікрофлора організму дитини і дорослої людини формується під впливом навколишнього середовища залежно від харчування та інших діючих на організм факторів.

Мікрофлора шкіри людини включає постійну мікрофлору поверхні (сарцини, стафілококи, дифтероїди, деякі види стрептококів, грибів) і глибоких шарів — волосяних мішечків, просвіту сальних і потових залоз (епідермальні стафілококи). Крім аутомікрофлори, на шкірі можуть бути виявлені транзиторні мікроорганізми, що швидко зникають під впливом бактерицидних та стерилізуючих властивостей шкіри. Велика здатність до самоочищення притаманна чисто вимитій шкірі. Бактерицидність шкіри відображає загальну резистентність організму.

У дихальні шляхи разом із повітрям потрапляють пилові частинки і мікроорганізми, більша кількість яких затримується в носоглотці. Тут найчастіше виявляються анаеробні бактероїди, стафілококи, стрептококи, пневмококи, нейсерії. Трахеї та бронхи, як правило, стерильні.

Мікрофлора ШКТ найбільш рясна і різноманітна за видовим складом. У порожнині рота виявляються понад 100 видів мікроорганізмів, що зумовлено найбільш сприятливими умовами існування: достатнім рівнем вологості, лужною реакцією середовища, наявністю залишків їжі, постійною температурою. Серед них превалюють стрептококи, лактобактерії, клебсієли, коринебактерії, спірили і спірохети, найпростіші, гриби.

Мікрофлора шлунка дуже бідна за кількісним і якісним складом (сарцини, дріжджі, молочнокислі бактерії), що зумовлено кислим середовищем шлункового соку, який викликає загибель мікроорганізмів, що потрапляють у нього з їжею і водою.

Бідна й мікрофлора тонкої кишки. Верхні відділи за характером мікрофлори наближаються до мікрофлори шлунка; у нижніх відділах, поступово збагачуючись, мікрофлора наближається до мікрофлори товстої кишки.

Мікрофлора товстої кишки найбільш багата і різноманітна: у 1 г фекалій міститься до 250 млрд мікробів, серед яких більш ніж 60 представників різних родів і видів анаеробних бактерій. Вони становлять 96% усіх видів кишкової аутофлори. Основні представники: неспорові грампозитивні (біфідобактерії, лактобактерії, пептококи, коринебактерії) і грамнегативні палички, серед яких основне місце займають бактероїди.

Значна роль у мікрофлорі кишечнику належить кишковій паличці. Вона має виражені антагоністичні властивості проти патогенних представників сімейства Enterobacteriaceae, стафілококів і грибів роду Candida. До представників нормальної мікрофлори кишечнику належать: ентерокок, дріжджоподібні гриби, спорові анаероби, спірохети, найпростіші, віруси, включаючи фаги. Нормальна мікрофлора кишечнику відіграє важливу роль у багатьох фізіологічних функціях: бере участь у процесах травлення, обміні жирних кислот; впливає на структуру слизової оболонки кишечнику та її адсорбційну здатність; бере участь у синтезі вітамінів груп В і К, нікотинової кислоти тощо; сприяє формуванню і розвитку імунної системи, стимулює її діяльність. Умовно-патогенна мікрофлора може викликати гнійно-запальні ускладнення після хірургічних втручань, при опіках, обмороженнях; у немовлят, не захищених імунітетом, — ураження шкіри, слизових оболонок і навіть сепсис. Під впливом різних несприятливих факторів, що послаблюють захисні механізми організму, настають кількісні та якісні зрушення у складі аутомікрофлори, пригнічуються її фізіологічні, насамперед, антагоністичні функції. Цей стан, що супроводжується клінічними проявами хвороби (діарєю, метеоризмом та іншими симптомами), діагностується як дисбактеріоз.