Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської справи

Національного банку України

Кафедра правознавства

КУРСОВА РОБОТА

з історії держави та права України

на тему:

«Кодифікація права у XVIII ст.»

Виконав: студент групи ПР-21

Павлов А.С.

Перевірив: д.ю.н., проф.

Захарчук А.С.

Севастополь – 2012

Вступ

Розвиток суспільно-політичного та економічного життя України у другій чверті — середині XVIII ст. призвів до необхідності кодифікації права. Адже в досліджуваний період діяла велика кількість найрізноманітніших джерел права, норми яких нерідко дублювалися чи навіть суперечили одна одній, що створювало значні труднощі для їх застосування. Офіційним кодексом вважався Литовський Статут, складений у XVI ст. й виданмй урядовою білорусько-українською мовою. Крім того, було дійсним і німецьке, так зване Магдебурзьке право, яким користувалися в містах з самоуправлінням; в полкових і сотенних козацьких судах мало провідне значення звичаєве право.

Історіографія досліджуваної проблеми невелика. Серед досліджень, які так чи інакше стосувалися цього питання, слід виділити дослідження Грушевського М.С.; Гуржія О.; Теличенка І.

Спочатку робота з кодифікації здійснювалася приватними особами, котрі займалися систематизацією нормативної бази окремих інститутів та галузей права, наприклад створення «ручних книг» для судів. Під ручними книгами розуміли збірники законів, створені шляхом неофіційної інкорпорації (в порядку приватної систематизації).

Звичайно, така форма систематизації не могла мати великого практичного значення. Для ефективного та однакового застосування правових норм необхідно було створити державну організацію, яка б отримала повноваження не тільки звести в одне ціле чинні тоді на території Російської імперії нормативно-правові акти та їх приписи, але й була б уповноважена припинити дію тих норм, які застаріли та не відповідали тодішнім державницьким настроям.

Завданням даної роботи буде з’ясування особливостей протікання кодифікаційних процесів в Україні першої половини ХVІІІ століття, аналіз основних кодифікаційних актів того часу та висвітлення характерних рис основних галузей права.

Розділ 1. Характеристика кодифікаційних процесів в україні у першій половині хvііі століття

 

Початком активної діяльності щодо кодифікації права в Україні першої половини ХVІІІ століття можна вважати створення за указом імператриці Анна 28 серпня 1728 р. кодифікаційної комісія для створення Зводу законів. До такої комісії входило місцеве українське населення. За 15 років роботи над Зводом склад її неодноразово змінювався. Комісія працювала переважно в Глухові - столиці України і гетьманській резиденції того часу. Комісія сама встановлювала для себе порядок роботи, хоча суперечки з цього приводу не припинялися протягом усього часу роботи над Зводом. Спочатку членів комісії було 12, а з 1738 р. їх стало 18. Росія намагалася вплинути на перебіг кодифікації через включення до складу комісії людей, на яких можна було б здійснювати тиск. Тому князю Шаховському було надано право призначати членів комісії з числа представлених йому кандидатів. У 1735 р. було прийнято рішення про несплату жалування членам комісії на тій підставі, що вони, працюючи в Глухові, можуть забезпечувати себе за рахунок власних коштів. Очевидно, що за такої умови в комісії могли працювати лише заможні люди [14, c. 299].

Робота в комісії посувалася повільно, бо її членів часто відволікали для виконання інших державних справ. Першим головою комісії був генеральний суддя І. Борозна. Його змінив Я. Лизогуб. Члени комісії належали до старшинсько-шляхетської верхівки й обіймали високі посади в козацько-адміністративній системі, здебільшого вони були високоосвіченими людьми й фахівцями в галузі права. В комісію також входили представники духовенства.

Чимало упорядників Зводу були вихованцями Києво-Могилянської академії. Один із членів комісії, генеральний хорунжий Н. Ханенко навчався в Києві та за кордоном, в його бібліотеці було багато творів європейських юристів. Члени комісії перекладали польські, німецькі та латинські джерела на сучасну на той час державну мову. Цей переклад на доступну для населення мову також був завданням кодифікаторів.

Упорядники Зводу більше за все використовували «Порядок» (це та версія Магдебурзького права, яку найчастіше застосовували в судах Польщі, Литви та України).

Члени комісії добре володіли законодавчою технікою. Упорядники Зводу створили свою власну систему розміщення матеріалів, відмінну від системи Литовського статуту та інших джерел, що були використані комісією. Створений ними Звід будувався за чіткою системою, складався з 30 розділів, які поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів. Користування Зводом полегшувалося тим, що він супроводжувався алфавітним реєстром, в якому викладався короткий зміст артикулів.

Упорядники Зводу прагнули до чітких формулювань. Щоб забезпечити читачам ясне розуміння норм Зводу, їх доступність, вони включали в Звід пояснення значення цитат та юридичних термінів.

У 1743 р. після завершення роботи над Зводом усі 18 членів кодифікаційної комісії власноручно його підписали. Цим вони брали на себе відповідальність за зміст Зводу. У такому вигляді Звід був надісланий на затвердження цариці Єлизаветі. Є відомості, що Сенат одержав Звід і всі матеріали до нього 17 липня 1744 р [7, c. 136]. Однак Звід не був офіційно затверджений, бо його зміст мав розбіжності з намірами самодержавної влади.

Відомо, що після 1743 р. робилися спроби поновити роботу над Зводом. У 1756 р. Єлизавета звеліла повернути цей Звід гетьману Розумовському, щоб він переглянув його з точки зору відповідності сучасним (тим, що існували на той час) умовам. Останні відомості належать до вересня 1758 p., коли за велінням гетьмана Розумовського була скликана генеральна старшина в Глухові для вирішення питання про перегляд Зводу. Проте знову виникли суперечки з приводу системи Зводу. Відтоді усілякі офіційні відомості про Звід надовго зникли.

РОЗДІЛ 2. ЗВІД ЗАКОНІВ «ПРАВА, ЗА ЯКИМИ СУДИТЬСЯ МАЛОРОСІЙСЬКИЙ НАРОД»

У 1743 р. з'явився збірник, який називався «Права, за якими судиться малоросійський народ». До недавнього часу це визначне джерело права перебувало в забутті, хоча свого часу його повернув науці та юридичній громадськості український вчений Л Ф. Кістяківський.

Певно, тому царський уряд, погодившись на проведення кодифікаційних робіт, не санкціонував їх результати по закінченні цих робіт. А втім, завдяки цінному змісту цього документа, його об'єктивній відповідності суспільно-політичному становищу України його норми застосовувалися судами України і впливали не тільки на правову практику, а й на суспільно-політичне життя України. Тому доцільно детальніше зупинитися на цьому документі.

Перший текст Кодексу з власним коментарем видав у 1879 р. професор Київського університету А. Ф. Кістяківський. Напередодні Великої Вітчизняної війни молодий учений В. Д. Місяць знову повернувся до дослідження Кодексу, присвятив йому кандидатську дисертацію. В наш час вивчали і вивчають Звід професори Л.П.Ткач, В.С.Кульчицький. У 1997 р. Інститут держави і права AН України опублікував Звід за редакцією академіка Ю. С. Шемшученка. Велику вступну статтю написав старший науковий співробітник К. Вислобоков. Багато уваги приділили дослідженню Зводу А. Яковлів, М. Слабченко, М. Чубатий, В. Рауделюнас та ін [12, c. 164].

Норми Зводу розташовувалися за такою системою і відображали такі галузі права, що в основному склалися на той час:

державне право;

кримінальне право;

цивільне право;

процесуальне право.

Розділ 1 - це свого роду вступний закон, що визначає компетенцію і сферу чинності Зводу. Закон убачав призначення «Прав...» у тому, щоб застосовувати їх в усіх справах, які підлягали «суду і розправі».

За сферою дії Звід поширювався на дві категорії населення: природних малоросіян і немалоросіян. Категорія природних малоросіян - це «малоросійські обивателі та весь без винятку малоросійський народ», тобто основна маса міського та сільського населення, за винятком приватницьких селян.

У розділі 2 визначена форма державного правління, а саме роль і прерогатива монарха в державі. Зазначається, що влада монарха є вищою, від єдиного Бога визначена, тому всі статути й укази монарха повинні виконуватися усіма його підданими з повагою і покорою і ніхто, крім монарха, законів та інших прав не може встановлювати. Не має сумнівів, що під час формування цього пункту упорядники виходили з «Правди монаршей» Феофана Прокоповича, який проголошував владу монарха як таку, що походить від Бога, коритися якій велить сам Бог. Можливо, упорядники спеціально вже на початку Зводу помістили цю норму, щоб продемонструвати лояльність до царської влади і Росії й цим викликати спокійне, доброзичливе ставлення до інших норм Зводу, які передбачали самоврядування України у складі Російської імперії.

З огляду на це, ймовірно, зовсім не випадково розділ вельми невизначено говорить про владу гетьмана. Не дивно, що за такої ситуації не приділили уваги гетьманській владі, тим більше, якщо Згадати, що в період роботи кодифікаційної комісії влади гетьмана в Україні не було.

Далі в розділі державного права визначається суспільна структура України. Все населення поділялося на дві основні категорії: місцеві (тутешні) і чужоземці. Місцеві, у свою чергу, поділялися на вільних і невільних. Чужоземці благородного походження прирівнювалися до відповідних розрядів місцевого населення.

Найбільший інтерес для науки історії держави і права становлять розділи цивільного і кримінального права.

Відносно детально Звід регулював цивільні правовідносини, чітко визначав основні інститути цивільного права, характеризував суб'єктів цивільного права, об'єкти, право власності, договірне право.

Розділ, присвячений процесуальному праву, в першій своїй частині регулював судоустрій, а в другій - судочинство.

Судоустрій, за Зводом, засновано на поєднанні влади судової і адміністративної, на давніх порядках і звичаях Малоросії.

Звід установлював чітку ієрархію судів, визначав їхню компетенцію, підсудність, судові штати. Звід знав інститут адвокатури.

Звід не проводив відмінності між процесом цивільним і кримінальним. Форма процесу була обвинувально-змагальною, вирішальну роль у ній відігравала ініціатива сторін. Водночас Звід знав і елементи слідчого процесу, зокрема як докази використовувались документи і тортури. Вельми детально розглядалися основні стадії процесу [9, c. 42].

Зрештою, цей Звід був типовим кодексом феодального права, яке забезпечувало економічне панування українських феодалів - козацької старшини і шляхти.

Спроби упорядників Зводу затвердити самоврядування України не вдалися, тому що царський уряд суворо стежив, щоб на Україні зберігалася влада Росії.

Оскільки Звід не задовольнив потреби України у всебічному правовому урегулюванні її суспільно-економічного і політичного життя, то в Україні були зроблені нові спроби систематизації права.