Відмінність сприйняття від ощущений

Відмінність сприйняття від ощущений

Зовнішні явища, впливаючи на наші органи почуттів, викликають суб'єктивний ефект як відчуттів без який би не пішли зустрічної активності суб'єкта стосовно сприйманому воздействию.

Здатність відчувати дана нас і всім живих істот, які мають нервової системою від народження. Спроможність ж сприймати світ вигляді образів, наділені лише чоловік і вищі тварини, вона в них складається і вдосконалюється в життєвий досвід. На відміну від відчуттів, сприйняття завжди постає як суб'єктивно співвідносне з оформленої як предметів, поза нас існуючої дійсністю. Відчуття перебувають у нас самих, що мисляться самого штибу предметів, їх образи локалізовано в просторі. Цей процес відбувається, характерний сприйняття у його відмінність від відчуттів, називається объективацией. Ще один відмінність сприйняття у його розвинених формах від відчуттів у тому, що результатом виникнення відчуття є певне (наприклад, відчуття яскравості, гучності, рівноваги, солодкого тощо.), тоді як у результаті сприйняття складається образ, до складу якого комплекс взаємозалежних різноманітних почуттів, приписуваних людським свідомістю предмета, явища, процесу. А щоб певний предмет сприйняли, необхідно зробити щодо його якусь зустрічну активність, спрямовану з його дослідження, колег і уточнення образу. Окремі відчуття хіба що «прив'язані» до специфічним аналізаторах, і буває впливу стимулу з їхньої периферичні органи – рецептори, щоб відчуття виникло. Образ, складаний внаслідок процесу сприйняття, передбачає взаємодія, скоординовану роботу відразу кількох анализаторов.

Сприйняття, в такий спосіб, постає як осмислений (до складу якого ухвалення рішення) і цей самий (пов'язані з промовою) синтез різноманітних відчуттів, отриманих від цілісних предметів чи складних, які сприймаються як ціле, явищ. Цей синтез виступає як образу даного предмета чи явища, який складається у ході активного їх отражения.

«Порівняно із чистим відчуттям усе, що впливає на наші органи почуттів, викликає у нас щось більше: воно збуджує в мозкових півкулях процеси, які почасти обумовлені модифікаціями у структурі нашого мозку, зробленими у ньому попередніми враженнями; у свідомості ці процеси викликають ідеї, котрі чи інакше пов'язані з цим відчуттям. Першою такою ідеєю є уявлення того предмета, до якого належить дане чуттєве властивість. Усвідомлення відомих матеріальних об'єктів, що є перед нашими органами почуттів, і те, що на даний час називається в психології сприйняттям» (N6 с.211).

«Результат складної аналітико-синтетичною роботи, выделяющей одні суттєві і гальмуватиме інші несуттєві ознаки, і який комбінує надаються до сприймання деталі за одну цілком осмислене ціле. Цей складного процесу відображення цілих речей чи ситуацій і називається в психології сприйняттям» (N8 с.46).

«Сприйняття є почуттєвим відображенням предмета чи явища об'єктивної дійсності, воздействующей на наші органи почуттів. Сприйняття людини – як почуттєвий образ, а й усвідомлення выделяющегося із оточення протистоїть суб'єкту предмета. Усвідомлення почуттєво даного предмета становить основну, найбільш істотну прикметну рису сприйняття» (М9 с.242).

1.2.Физиологичеокие основи восприятия

Щоб ми усвідомили який – або елемент оточуючої дійсності, потрібно, щоб що йде від нього енергія (теплова, хімічна, механічна, електрична чи электромагнитная) передусім була достатньої, щоб стимулювати, тобто порушити якійсь із наших рецепторів. Тільки тоді, як у нервових кінчиках однієї з наших органів почуттів виникнуть електричні імпульси, може початися вже процес сприйняття. Первинний аналіз стимулу і кодування сигналу здійснюють рецепторні клітини, та був вже цей закодований сигнал передається по сенсорним нервах до нервового центру спинному чи головному мозку. Якщо сигнал обумовлений стимулом, загрозливим викликати пошкодження організму, чи ж адресовано вегетативної нервовій системі, то цілком можливо, що вона відразу ж викликає рефлекторну реакцію, що йде від спинного мозку чи іншого, нижчого центру, і це буде раніше, ніж ми усвідомлюємо дане вплив (одергивание руки при опіку, звуження зіниць при яскравому світлі). Сигнал продовжує свою шлях по спинному мозку, та був йде з двом різним шляхах: один веде до кори мозку через таламус (скупчення ядр сірого речовини в головному мозку, розташування між середнім мозком і корою великих півкуль, центр, у якому збираються імпульси від усіх органів почуттів, крім органів нюху, і здійснюється їх первинний аналіз політики та синтез), а інший проходить через фільтр ретикулярною формації (це освіту тягнеться уздовж усієї осі мозкового стовбура). Виконує функцію фільтра, що дозволяє важливим для організму сенсорним сигналам активувати кору мозку, але з пропускає звичні нього або повторювані сигнали), що підтримує кору в бодрствующем стані і вирішує, чи достатньо важливий сигнал, переданий прямим шляхом, що його розшифровуванням зайнялася кора. Якщо сигнал буде є важливим, розпочнеться складного процесу, що й призведе до сприйняття у власному значенні цього слова. Цей процес відбувається передбачає зміна активності багатьох, тисяч, нейронів кори, які мають структурувати й немислимо організувати сенсорний сигнал, щоб надати йому сенс. Насамперед увагу кори мозку до стимулу потягне у себе серію рухів очей, голови чи тулуба. Це дасть можливість глибоко й детально ознайомитися з туристичною інформацією яка від сенсорного органу, і навіть, можливо, підключити інші органи відчуттів. По мері надходження нових відомостей вони зв'язуватися зі слідами подібних подій, що збереглися у пам'яті. Якщо сигнал виявляється схожим чогось вже відоме, сприйняття призводить до пізнанню. Інакше воно виявляється у усвідомленні якоїсь нової аспекти реальності, фіксації їх у пам'яті та створення нових слідів які у своє чергу будуть укріплені іншими актами впізнавання. Отже, мозок від початку на все життя створює Образ реальності, з яких виключені елементи, які пов'язані з його інтересами і потребами индивидуума.

І.П. Павлов показав, що у основі сприйняття лежать умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язку, які утворюються в корі великих півкуль при вплив на рецептори предметів чи явищ навколишнього світу. По порівнянню з відчуттями сприйняття вища форма аналитико- синтетичної діяльності мозку. Без аналізу неможливо цілком осмислене сприйняття. Так, незнайома іноземна мова сприймається як суцільний звуковий потік. У той самий час у процесі сприйняття промови разом з аналізом має місце і синтез, завдяки чому ми сприймаємо непоодинокі звуки, а слова. Основу синтезу становить процес встановлення тимчасових нервових зв'язків. Тимчасові нервові зв'язку, які у основі сприйняття, складаються з урахуванням об'єктивних зв'язків властивостей предметів і явищ зовнішнього світу. Отже, основу складного поступу образу сприйняття лежать системи внутрианализаторных і межанализаторных зв'язків, які забезпечують найкращі умови виділення подразників обліку взаємодії властивостей предмета як складного целого.