У 1960 році Клод Левейє, композитор і співак з Квебеку, давно знайомий з Піаф, приїхав до Парижа для роботи над спільними проектами. Едіт виконала чотири його пісні: «Старе піаніно» (Le Vieu Pianos), «Бульвар злочину» (Boulevard du Crime), «Ураган» (Ouragan) та «Голос» (La Voix) .

Могила Едіт Піаф на кладовищі Пер-Лашез

25 вересня 1962 року Едіт співала з висоти Ейфелевої вежі з нагоди прем'єри фільму «Найдовший день» пісні «Ні, я ні про що не жалкую» (Non, je ne regrette rien), «Юрба», «Мілорд», «Ти не чуєш», «Право любити».

9 жовтня 1962 року, у віці 46 років, виснажена й хвора, Піаф одружується з Тео Сарафо, молодим 26 річним співаком. Дуетом вони виконували пісню Для чого служить кохання? (À quoi ça sert l'amour ?), написану Мішелем Емером, одним з найвірніших її композиторів.

На початку 1963 року вона записує свою останню пісню «Людина з Берліна», (L'Homme de Berlin), написану Франсісом Ле та Мішелем Вандомом.

Останній її виступ на сцені відбувся 18 березня 1963 року. Зал, стоячи, улаштував їй п'ятихвилинну овацію.

10 жовтня 1963 року Едіт Піаф померла. Тіло співачки було перевезено з міста Граса, де вона померла, у Париж в обстановці таємності, й офіційно про її смерть було оголошено 11 жовтня 1963 року в Парижі (з чим пов'язані помилки в деяких джерелах). У той же день, 11 жовтня 1963 пішов з життя друг Піаф Жан Кокто. Існує легенда, що він помер, довідавшись про смерть Піаф.

Похорон співачки відбувся на цвинтарі Пер-Лашез. На ньому зібралося більше 40 тисяч осіб, багато хто не приховував своїх сліз, квітів було стільки, що люди були змушені йти прямо по них.

Фільмографія

• 1936 — Емансиповане дівча / La garçonne

• 1941 — Монмартр на Сені / Montmartre-sur-Seine

• 1945 — Зірка без світла / Etoile sans lumière

• 1947 — Дев'ять хлопців, одне серце / Neuf garçons, un coeur

• 1950 — Париж завжди співає / Paris chante toujours

• 1954 — Якщо мені розкажуть про Версаль / Si Versailles m'était conté

• 1954 — Французький канкан / French cancan

• 1959 — Коханці завтрашнього дня / Les amants de demain

Кадри з кінофільму «Французький канкан»

В популярній культурі

Велика кількість пісень Едіт Піаф використані у фільмах, наприклад, таких як «Врятувати рядового Раяна» та «Початок». Життю співачки присвячені численні фільми та п'єси.

Фільми про Едіт Піаф

«Піаф» (1974, режисер Гі Казаріль) — фільм, заснований на біографії співачки, що розповідає про ранні роки її життя. В головній ролі — Бриджит Арьєль, ранні пісні Піаф виконала Бетті Марс.

«Едіт і Марсель» (1983, режисер Клод Лелуш) розповідає історію кохання Піаф і відомого боксера Мерселя Седана. Роль Піаф зіграла Евелін Буї, роль Марселя — його син, Марсель Седан молодший.

У фільмі «Життя у рожевому кольорі» (2007, режисер Олів'є Даан) показаний життєвий шлях Піаф з раннього дитинства до її смерті у 1963 році. Фільм був вперше представлений наБерлінському кінофестивалі у січні 2007 року. Актриса Маріон Котіяр за головну роль у фільмі отримала премію «Золотий глобус» у номінації «Найраща жіноча роль (комедія або мюзикл)» та «Оскар» за «Найкращу жіночу роль».

Вистави в театрах Києва

В репертуарі театрів Києва є декілька вистав, що присвячені співачці:

• Моновистава «Чудо Піаф». Київський академічний театр «Колесо»; режисер-постановник — Димо Димов (Болгарія), 2004 рік.

• «Edith Piaf: життя в рожевому кольорі». Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки; режисер-постановник — Ольга Гаврилюк; прем'єра відбулась 25 червня 2005 року.

• «Едіт Піаф. Життя в кредит». Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка; режисер-постановник — Ігор Афанасьєв; прем'єра відбулась 23 травня 2008 року.

• «Сім Чудес крихітки Піаф». Центр мистецтв «Новий український театр»; художній керівник — Віталій Кіно.

• Моновистава «Едіт Піаф. Сповідь» за п'єсою Ж. Кокто «Байдужий красень». Театр-студія «Образ»; режисер-постановник — Ольга Міхневич.

Музей Едіт Піаф

Музей Едіт Піаф — це невеличкий приватний музей в Парижі, присвячений співачці. Він був заснований у 1977 році Бернардом Маркусом (Bernard Marchois), автором двох її біографій