2.9.2 Система технічного водопостачання

На ТЭЦ застосована прямоточна схема подачі води від циркуляційних насосів до споживачів по двом магістральним водоводам з рециркуляцією частини підігрітої в конденсаторах турбін циркуляційної води в ківш берегової насосної. З прийомного ковша, з'єднаного затокою з р. Дніпро, вода від шести циркуляційних насосів по двох магістральним водоводам підводиться до головного корпуса, де використовується споживачами.

Берегова насосна призначена для забезпечення ТЕЦ циркуляційно-технічною водою. Основна частина води направляється в конденсатори головних турбін для конденсації пари. Крім того, циркуляційно-технічна вода витрачається:

• на охолодження масла в маслоохолоджувачі;

• на охолодження водню в газоохолоджувачах генераторів;

• на охолодження повітря в повітроохолоджувачах електричних машин;

• на систему технічного водопостачання;

• інші потреби.

Циркнасоси №1,2,3 підключені до магістрального водоводу №1, а насоси № 4,5,6 – магістральному водоводу №2. Ця схема дозволяє регулювати подачу води на конденсатори головних турбін не тільки за рахунок зміни кута установки лопат насосів, але і кількістю включених у роботу насосів. Недоліком цієї схеми є рівнобіжна робота двох і більш насосів на один водовод, що для осьових насосів зв'язано з визначеними вимогами. На напірному патрубку кожного насоса встановлені зворотний клапан і запірна засувка, встановлені в окремій камері переключення.

По зливальним циркводоводам вода, що нагрілася в конденсаторах головних турбін, надходить у два закритих зкидних канали, відкіля надходить у відкритий зкидний канал і через автоматичний водоскид скидається в р. Дніпро нижче БНС за течією. Частина підігрітої води з відкритого зкидного каналу надходить для потреб рибного господарства, побудованого у оголовка відкритого зкидного каналу. З закритого зкидного каналу передбачена рециркуляція підігрітої води в ківш берегової насосної для боротьби із шумоутворення у зимовий час.

2.9.3 Хімічна водопідготовка

Правилами технічної експлуатації електростанцій встановлені норми якості пари і води які служать керівництвом при експлуатації, забезпечуючи надійну й економічну роботу обладнання. Норма якості живильної води і пари наступні:

- загальна твердість не більш 1 мкг-екв/кг

- зміст кремнію 40 мкг/кг

- зміст кисню, не більш:

перед деаератором 30 мкг/кг, після деаератора 10 мкг/кг,

- зміст вільного сульфіту перед економайзером не більш 2 мкг/кг

- зміст гідразину перед економайзером у межах від 20-60 мкг/кг

- вільної кислоти (СО₂) у воді після деаератора бути не повинно

- показник рН при температурі 25С живильної води 9,1+0,1

- зміст аміаку і його з'єднань (у перерахуванні на NН₃), не більш 1000 мкг/кг

- сумарний зміст нітратів і нітритів не повинний перевищувати 20 мкг/кг

- зміст з'єднань заліза, не більш З0 мкг/кг

- зміст з'єднань міді, не більш 5 мкг/кг

- зміст масел і нафтопродуктів, не більш 0,3 мг/кг

- зміст з'єднань натрію, не більш 15 мкг/кг

- зміст кремнієвої кислоти, не більш 25 мкг/кг

У циклах ТЕЦ неминучі втрати пари, конденсату і води. Найбільшу величину складають втрати конденсату пари, що відпускається виробничим споживачам. Ці втрати залежать від характеру технологічних процесів, при яких використовується пара, і звичайно змінюються в межах від 30 до 100 %. Крім того, маються різного роду витоки в теплових мережах і паропроводах, продувки котлів, а також неорганізованої періодичної втрати. Для забезпечення безперервності технологічного процесу ТЕЦ необхідно заповнювати ці втрати. Сира вода з міського водопроводу, артезіанської чи ріки для цієї мети непридатна, тому що вона містить розчинені солі, що при випарюванні утворюють накип, що осаджується на поверхні нагрівання котів, що приводить до розладу процесів теплообміну і порушення нормальної роботи всієї установки. Тому всі установки з паровими катлами мають спеціальну апаратуру, що змінює хімічний склад сирої води відповідно пропонованим вимогам (для парових котлів високого тиску це - знесолення).

Вибір методу обробки води і схеми водоочищення вибирається в залежності від якості вихідної води, вимог, пропонованих до води для живлення котлів і підживлення тепломережі, кількості і якості конденсату, що повертається, з урахуванням специфічних особливостей пректуючої ТЕЦ і техніко-економічних зрозумінь.

Продуктивність хімводоочистки визначається на підставі розрахунку теплової схеми ТЕЦ і повинна забезпечити приготування необхідної кількості добавки хімічно очищеної води на власні потреби хімводоочистки. Громіздке устаткування хімводоочистки розташовується на відкритому повітрі. При хімводоочистці повинний бути склад реагентів, що вміщає їхній запас на 30 діб при подачі у вагонах вантажопідємністю 60. Установки, що використовують при технологічних процесах кислоту, повинні забезпечувати можливість зливу її з цистерни ємністю 50 тонн. Технологічні процеси хімводоочистки повинні бути цілком автоматизовані.

Сира вода на хімводоочистку подається з головного корпуса ТЕЦ звичайно після підігріву її до 30-40 ОС. Підігрів води потрібний по технологічних умовах водопідготовки і для запобігання конденсації вологи на трубопроводах і апаратурі хімводоочистки. Підігрів здійснюється паром з відборів турбін у підігрівачах, розташованих у головному корпусі. Сира підігріта вода подається на хімводоочистку по однолінійному трубопроводі. Резервування подачі сирої води на хімводоочистку здійснюється другим введенням з господарсько-протипожежного водопроводу на площадці ТЕЦ.

Хімічно очищена вода з ХВО подається в головний корпус ТЕЦ по двох трубопроводах, кожен трубопровід розраховується на 100 % подачі хімічно очищеної води. Трубопроводи між головним корпусом і ХВО прокладаються в каналі чи по наземній естакаді. Крім води, з головного корпуса в приміщення ХВО прокладається трубопровід стиснутого повітря, потреба в якому мається на всіх сучасних водоочисних установках.

Крім докотлового очищення води, що здійснюється хімводоочищувальною установкою, сучасні котли вимагають практично повного видалення з живильної води розчинених газів - кисню і вуглекислоти.

Після ХВО вода містить значні кількості розчинених газів. Тому вся хімічно очищена вода до надходження в парові котли піддається деаерації в деаераторах. Деаерації піддається також виробничий конденсат і конденсат мережних підігрівачів.

Сучасні парові котли працюють з дуже великими тепловими напругами поверхонь нагрівання. При цьому навіть незначна накип на екранних трубах може привести до неприпустимого підвищення температури металу, розриву труб і виходу з ладу котла. Для запобігання від цього передбачаються фосфотирування котлової води. Присадка фосфату виконується централізовано в тракт живильної води до живильних насосів чи безпосередньо в барабан кожного котлаа індивідуальними насосами - дозаторами, що встановлюються в котельні ТЕЦ.

Також у конденсаті, що повертається з виробництва, може бути забруднення не тільки окислами заліза, але також маслом, органічними сполуками, солями твердості. Такий конденсат до надходження в деаератори живильної води, повинний бути підданий відповідному очищенню.

На ТЕЦ з барабанними котлами застосовуються хімічні методи підготовки додаткової води і подживлювальної води тепломережі: пом'якшення, обескремнення, знесолення.

Видалення механічних домішок з води здійснюється до надходження її на ТЕЦ. Видалення калоїдних і грубодисперсних домішок відбувається шляхом коагуляції. Як коагулянти використовуються реагенти Аl₂(SO₄) чиFеSO₄.

Хімічна обробка води заснована на методі іонного обміну. Пом'якшення води здійснюється в катіонітових установках і засновано на здатності деяких нерозчинних у воді міниральних і органічних речовин замінювати свій обмінний катіон на катіони води в процесі її фільтрування через шар катіоніта.

Як основні методи пом'якшення додаткової води застосовують комбіноване Н-Nа-катіонування. Залишкова твердість води при цьому знижується до 10 мкг/кг.

Знесолення проводиться також методами іонного обміну і здійснюється шляхом послідовного фільтрування води через Н-катіонітовиьій і ОН-аніонітовий фільтри. В результаті цього загальний солевміст води знижується до 50-100 мкг/кг.