1. Роль видавничої справи в суспільно-політичному житті.

Видавнича справа спрямована на:

• Задоволення потреб особистості і держави у виданні продукції та отримання прибутку.

• Створення можливостей для самовиявлення громадян як авторів.

• Сприяння нац-культ розвитку шляхом збільшення загальної кількості тиражів і розширення тематичного спрямування укр. книговидання.

• Забезпечення доступу суспільства до загальнолюдських цінностей (переклад, співпраця з іноземними видавництвами.

• Здійснення книговидання мовами національних меншин.

• Збільшення видань, які б поширювали у світі знання про Україну.

2. Перспективи автоматизації редакційно-видавничих процесів (арвп)

АРВП передбачає наявність технічних засобів, програмного забезпечення, лінгвістичного забезпечення. (Лінгвістичне забезпечення досі на низькому технічному рівні, і тому потребує подальшого розвитку).

АРВП включає в себе:

• Автоматизоване виправлення орфографічних помилок: (Метод поліграмного контролю, Частотний метод, Метод словникового контролю (найновіший, використовується зараз).

• Автоматизоване виправлення помилок, пов’язаних з абревіатурами,

• Автоматизоване визначення морфологічної інформації (визначає частини мови і її категоріально-морфологічні характеристики): Метод квазіфлексій, Власне морфологічний, Словниковий метод (основний і найлегший, недолік – не враховує омонімію форм)

• Автоматизоване визначення синтаксичної структури речення: (Метод безпосередніх словників (недолік – не враховує омонімію форм), Метод трансформаційного аналізу (в реченні виділяються ядерні і похідні конструкції), Ланцюговий метод (речення розбивається на ланки).

Лінгвістичні засоби – оптимізація тексту, який повинен відповідати нормам, бути наближеним до читача. Використовуються формальні засоби лінгвістики, тому що машина іде від форми до змісту.

. Називається вона також по-українськи «РУТА». Можливості цієї програми такі:

• перевірка правопису і виправлення орфографічних та пунктуаційних помилок;

• здійснення граматичного контролю за узгодженістю слів;

• виявлення стилістичних вад тексту;

• пропозиція синонімічної заміни із наявного в програмі словника.

3. Редактор. Його роль у сучасній книговидавничій справі.

Визначає придатність твору до видання і не допускає виходу неякісної літератури. Вміє детально розібрати поданий рукопис, допомагаючи автору коли треба виправити недоліки змістового, композиційного, мовностилістичного характеру. Несе відповідальність за видання книги, координуючи дії інших учасників видавничого процесу. Готує необхідний допоміжний науково-довідковий апарат. Організовує збір всієї необхідної інформації для наукового обґрунтування певного кола книг як розвідник і відкривач авторів, як ініціатор.

Редактор – працівник ЗМІ, який здійснює редагування повідомлень.

Ред. (як посада):

• головний редактор (функції керування, займ. видавн. діяльністю, контролює роботу ін. редакторів);

• завідувач редакції;

• старший редактор(займ. видавничою діяльн., творчим редагуванням + керування редакторами, молодшими ред., коректорами);

• редактор(займ. видавничою діяльн., творчим редагуванням);

• молодший редактор(найчастіше виконує функції технічного працівника).

Роль редактора:

- здійснює на основі встановлених норм контроль повідомлення;

- зд. «переклад» повідомлення з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта;

- «прив’язує» повідомлення до конкретних умов акту його передачі( часу, місця, обставин);

- оптимізує повідомлення.

Різні країни мають відмінності у спеціалізації ред.:

1.СРСР- окремо готували ред. худ. та пул. літ. і окремо – ред. наук. та тех. літ.;

2. Німеччина – розрізняють редакторів – оцінювачів та редакторів – вичитувачів;

3.США – існує кілька спеціалізацій редактора: комерційний (шукає повідомлення для публікування), смисловий (контролює зміст повідомлення), редактор оригіналу (контролює і виправляє повідомлення), виробничий (контролює терміни проходження повідомлення через різні стадії виробництва), керуючий (керує редакційними підрозділами), молодший (виконує допоміжні функції, а також здійснює коректуру).

Функції редактора + роль у питанні № 17 (Даша)

4. Коректор, його місце у видавничому процесі.

Коректура – процес виправлення помилок і технічних недоліків у матеріалі підготовленому до видання.

Коректор – важлива постать у редакційно-видавничому процесі. Обов’язки: перевірка відповідності набору оригінала технічним вимогам, усунення орфографічних і пунктуаційних помилок непомічених в оригіналі.

Коректура – це процес, який полягає у приведенні копії повідомлення у відповідність із його оригіналом.

Здійснювати коректуру означає:

- провести познакове порівняння копії та оригіналу повідомлення, і в разі нетотожності знаків в одній і тій самій позиції (тобто наявності спотворень) виправити в копії спотворений знак на той, що є в цій позиції в оригіналі.

Наявність процесу коректури у видавничому процесі прямо залежить від її технології. Класичний видавничий процес вимагає обов’язкового копіювання авт. оригіналу, тобто його повторного набирання(передрук після виправлення редактором, набирання видавничого оригіналу в друкарні, часткове перенабирання зверстаних сторінок внаслідок наявності помилок). Сучасний же (комп’ютеризований) вид. процес, навпаки, такого копіювання зовсім не потребує, оскільки будь – яке повідомлення, записане автором на диск, може бути скопійоване без повторного набирання. З цього випливає: що процес коректури потрібен лише в тих випадках, коли для видання використовують традиційний видавничий процес (напр.. із металевим набором) або коли використовують частково комп’ютеризований вид. процес (автор приніс на папері). Коли ж використовують повністю комп. технологію (авт. подав свій оригінал і на папері, і на диску), то в цьому випадку проведення процесу коректури є зайвим.

отже:

- видавництво має сприяти авторам які подають паперові + диски (скорочує витрати на публікування);

- із впровадженням у видавничу справу комп’ютерних технологій процес коректури з видавничого процесу зникатиме.

4. Система автоматизованого синтаксичного аналізу науково-технічних текстів.

1. Метод безпосередніх складників (за основу береться твердження, що слова розташовані контактно мають зв’язок, слова у реченні поєднуються так, щоб утворити два великих блоки іменниковий і дієслівний та об’єднують почергово по 2 компоненти, зв’язок фіксується, але тип не визначається).

2. метод трансформаційного аналізу (базується на виділенні ядерних і похідних конструкцій, перехід ядерних конструкцій у похідній відбувається щляхом трансформації; слово розглядається як частина мови, перевіркою має бути зворотна трансформація, похідна структура має перетворюватись в ядерну).

3. метод ланцюгового аналізу (слово розглядається у його синтаксичній ролі та зв’язки між словами; зв’язки: 1)прогресивний, до кінця речення, та регресивний, до початку; 2)направлений, двонаправлений, ненаправлений; 3)контактний, дистантний). Етапи:

1. етап формування блоків (спочатку іменників, потім прикметників, дієприкметників, інших однорідних членів речення, прийменникових груп, дієприслівних зворотів).

2. етап формування зв’язків між блоками.

4. Проблеми автоматизованого аналізу тексту.

Проблема автоматизованого аналізу тексту –це проблема можливості усунення з повідомлення абсолютно всіх помилок. Чи можна на 100% автоматизувати редакційний етап? Відповідь на поставлене питання така: коли навіть людина-редактор не може усунути з повідомлення ні практично, ні теоретично всіх помилок, то цього тим паче не зможуть здійснити машини.

В наш час ступінь редагованості, який забезпечують системи редагування, є значно нижчим, ніж у людей-редакторів. Проте це не повинно вести до припинення досліджень і конструювання таких програм. Враховуючи сказане, спробуємо визначити, що ж стримує розвиток систем редагування (СР).

Почнемо з операцій контролю. Конструктори СР могли б висловити працівникам ЗМІ таку пропозицію: дайте нам повний перелік норм редагування, формалізуйте їх – і ми сконструюємо на основі цих норм СР. Проте, як виявляється, формалізація норм редагування - вкрай складна задача. Так, можуть бути формалізовані лише ті норми, які можна подати у вигляді параметрів, списків, шаблонів і моделей. На жаль, поки що не можуть бути формалізовані норми, які мають форму положень, які, як правило, стосуються семантичного аспекту редагування повідомлень.

4. Основні тенденції в діяльності ЗМІ.

Головна мета ЗМІ - впливати на свідомість і підсвідомість людей, надавати їй бажаних якостей і напрямків, наближаючи масові реакції до ідеалу, який відповідає політичним, ідеологічним та культурним нормам, що утвердилися в суспільстві під впливом його рушійних сил.

Функції преси розрізняються за результатами її впливу на найважливіші сфери людської діяльності: це:

• Політична пропаганда

• Суспільне виховання

• Поширення культурних цінностей

• Регулювання господарських відносин

• Громадський контроль

• Розважальна діяльність

Преса впливає на: розвиток соціальних процесів, формування й відображення громадської думки, згуртування суспільності довкола вирішення певних проблем та задач. Натомість відбувається зворотній зв’язок: через окремих реципієнтів впливають на соціальні, економічні інститути, політичні розклади, органи управління суспільством.

Цю гуртуючу все загальність феномена сучасних ЗМІ швейцарський професор Роджер Блюм звів до п’ятьох основних тенденцій розвитку масового інформування:

1. Монополізація (“Хто лідер на ринку товарів, той володіє і ринком новин”)

2. Інтернаціоналізація (глобалізація) як вияв міжнародної інформаційної взаємозалежності всіх від усіх (“комунікативне село”)

3. Уніфікація (зміст і позиція газет усе подібніші, верстка і дизайн усе характерніші: кожній газеті – свій сегмент інформаційного ринку, тобто увагу певної аудиторії)

4. Комерціалізація (“Зароби на себе і свою свободу САМ – чи продавайся”; але це призвело до потурання низькому смакові в т.зв. рептильних, “других”, парфумерних і т. ін. неінтелігентних виданнях)

5. Цифровізація (себто “мережопреса”, “комунікаційний комп’ютерний безмір” з наслідками повного відчуження читача від своїх дій і собі подібних індивідів).

На прикладі друкованих медіа все зазначене виявляється дуже наочно. Але для того, щоб тенденції успішно втілювалися, слід усе-таки дотримати певних правил гри на інформаційному полі. Один з найвідоміших дослідників преси Вальтер Хагеман визначив набір основних умов для успішної діяльності в сфері мас-медіа (стосується як видань, так і всіх, хто ці видання робить):

1 – безпристрасність як відстороненість від предмета повідомлення через різнобічне інформування про нього;

2 – коментування, незалежне від поточного напряму громадської, офіційної думки та будь-яких нав’язаних точок зору;

3 – видання масової преси в безпосередній, близькій сприймачам формі;

4 – духовна незалежність журналістів, що довели свою мужність у обстоюванні істини (моральний авторитет);

5 – вивільнення преси від необхідності враховувати суто адміністративні, партійні, ділові інтереси, але – сувора відповідальність за своє слово перед його сприймачами і призвідцями;

6 – високий діловий рівень видавців і їхня повага до творчої свободи журналістів як ознаки високого реноме їх спільного медіа-проекту.

4. Основні риси текстів художньої літератури.

У художній літературі поєднується естетична функція разом із комунікативною. Усі жанрові різновиди художньої літератури – епос, лірика, драма - характеризуються емоційністю, експресивністю, естетичною вмотивованістю мовних засобів, образністю. В мові художньої літератури беруть участь елементи усіх стилів. Рідко вживаються цифри цитати. Багато стилістичних мовних засобів, забарвленість.

Точність слововживання, зрозумілість, стислість викладу, мовні штампи, ясність тексту.