Установка на розуміння

«В організмі є система саморегулювання, яка спрямовує і перебудовує на свій лад інформацію»³.

Чіткість та напрямок дії цієї системи саморегулювання залежить насамперед від добре визначеної установки. Правда, людина навіть не підозрює про її існування, оскільки однією з основних ознак установки є «хронічний перебіг»⁴ її.

Чинність установки можна відчути тільки при особливих обставинах, коли фраза побудована так, що можна легко помітити розбіжність між установкою та логічним змістом інформації. Так, І. Бжалава, в уже згадуваній книзі, наводить такий приклад: «Мати обдарувала цю дитину, хоч вона завжди її слухалась».

Фраза логічно суперечлива, але читач «... не помічає недоладності, оскільки він осмислив «хоч» як «тому що». Тут в ході засвоєння фрази спершу пригадується знайо­ма ситуація, а потім і відповідний цій ситуації зміст»¹. При чому характер змісту, що постає у свідомості, зале­жить від фіксованої установки окремої особи. Ця уста­новка на розуміння за певних умов набуває особливого автоматизму.

Під впливом автоматизму в свідомо­сті може спливти мимовільний зміст, зміст, що випадає з-під контролю само­регулюючої системи організму². Чинність такого автоматизму можна проілюструвати прикладами, де діє тільки установка, а моменти пізнавання мовних одиниць відсутні. Численні літературні усмішки побудо­вані саме на виділенні певної установки і виключенні з процесу розуміння стадії пізнавання мовних складників, що несуть потрібну для розуміння інформацію. В цих ви­падках теж доводиться говорити про розуміння, але ро­зуміння хибне, неправильне.

Так, у відомому українському анекдоті про хитру жінку вдало використаний саме цей прийом. Розмову з чоловіком вона веде у темпі вихру:

‒ Жінко, а де гроші?

‒ Які?

‒ А шість кіп.

‒ Дурень: копу на сіль, копу за сіль, за копу солі купили, копу пропили, копу борг віддали, а копа єсть»³.

Нормальна людина дещо запізнюється з переключен­ням від однієї мовної установки на іншу, а хвора і зо­всім втрачає здатність переключати її⁴. В нашому при­кладі чоловік настроївся на правильне рахування І під впливом установки, всупереч мовній інформації, хибний, наперед брехливий обрахунок сприймає як правильний, нормальний раху­нок. І тільки проаналізувавши інформацію, може зміни­ти установку і організувати правильне розуміння ви­кладу.

Це у нормальної людини. Для людини ж, яка не може корегувати і міняти установку, часто характерне хибне розуміння тексту. Наприклад, глухі не чують мови, в про­цесі спілкування вони не завжди правильно пізнають сло­ва та вирази, відомі з мовної практики, тому їхнє розу­міння не корегується новою інформацією. Зростаючи тільки на основі установки та на відчуванні процесу мов­лення, таке розуміння дуже часто, якщо не завжди, бу­ває хибним. Характер такого засвоєння розповіді добре передано у відомій українській жартівливій примовці:

«— Здоров, кума!

‒ На базарі була.

‒ Ти глуха, кума?

‒ Купила питуха.

‒ Прощай, кума.

‒ П'ятнадцять дала» ¹.

Співрозмовниці мають тематично різну установку і по-різному розуміють репліки. Момент пізнавання слів та виразів відсутній у однієї з співрозмовниць, і вона не може себе настроїти на правильне розуміння, не може переключитися зі змісту однієї теми на зміст іншої. До думки співрозмовниці вона підходить тільки в світлі за­даної теми, заданої установки.

Комічність такого хибного розуміння вдало викори­став О. С. Пушкін у своєму вірші про трьох глухих:

«Глухой глухого звал к суду судьи глухого.

Глухой кричал: «Моя им сведена корова!» —

«Помилуй,— возопил глухой тому в ответ: —

Сей пустошью владел еще покойный дед!»

Судья решил: «Чтоб не было разврата,

жените молодца, хоть девка виновата»¹.

Наведені приклади дозволяють відчути, наскільки важливим чинником є установка. Саме вона — уста­новка — організовує правильне засвоєння слова. Саме від неї залежить адекват­ність розуміння виразу.

У Сергія Єсеніна є фраза «Ты мое васильковое слово». Ніхто з читачів не розумів словосполучення «васильковое слово», як «слово, збите чи складене з волошок».

Такі оригінали — виняток. Їх ніхто не сприймає всерйоз, вважаючи дивакуватими відхиленнями від норми.

Нормальна ж людина може легко сприймати виклад і з установкою на художнє, часто метафоричне засвоєн­ий, а може легко переключитися і на чисто логічне, ра­ціональне освоєння матеріалу. А якщо людина може по-різному розуміти слово, то, певне, варто говорити і про основні різновиди цього розуміння. Варто виділяти різну адекватність виразів в залежності від установки.

Для всіх звичною і обов'язковою є буденна, інфор­мативна адекватність. І коли йдеться про правильне за­своєння тексту, про правильне розуміння викладу, то мають на оці насамперед інформативну тотожність змісту у читача (слухача) і автора.