Часова розбіжність

«Оскільки одиниці розуміння не завжди збігаються зі словом або з стійким словосполученням, хоч і можуть з ними збігатися, то важко буває визначити для одиниць розуміння яку-небудь спільну міру, яка б дорівнювала відомій нам одиниці виміру — слову.

Єдиною такою спільною мірою виявляється час, а точ­ніше — величина часової розбіжності»¹. При чому слід виділяти два різновиди розбіжності — часову розбіж­ність одиниць пізнавання і часову розбіжність одиниць розуміння.

Перша — вимірюється часовим проміжком від мо­менту відчування тексту до моменту виділення з нього окремих значіннєвих частин і слів. А друга — вимірюєть­ся часовим проміжком від моменту відчування тексту до його засвоєння, до початку розуміння.

Цей проміжок в залежності від мови і типу тексту може бути різним. Він може дорівнювати часові, який потрібний, щоб осягнути окреме слово. Так у нашому прикладі є вираз: «І теперішніх / ще мають звичай про­воджати //». Тут перша одиниця розуміння² майже збі­гається з окремим словом. І розбіжність тут дорівнює тому часові, який потрібний читачеві, щоб пізнати це сло­во та зіставити його з попереднім викладом, де йдеться про «теперішніх» новобранців.

Але при остаточній стадії розуміння можливі випад­ки, коли часова розбіжність буває досить-таки великою і дорівнює тому часові, який потрібний для «пізнавання» і осмислення десятка або й більше слів. Ось проф. І. Г. Чередниченко свою статтю «Мова періодичної преси і боротьба за піднесення культури українського слова»³ починає так: «Створена великим засновником Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Леніним // та його вірними соратниками ///, озброєна / гартованим у жорстоких класових боях полум'яним словом, // збагаче­на глибоким досвідом і практикою не тільки колектив­ного пропагандиста / і колективного агітатора ///, але також і колективного організатора /// більшовицька пре­са /// виросла // в могутню силу / марксистсько-ленінсь­кого виховання мас /// і стала / гострою зброєю / в боротьбі за перемогу комунізму».

Легко відчути, що попереднє засвоєння частин тексту проходить невимушено. Але розуміння, особливо оста­точне розуміння, довго не наступає. І тільки коли читач доходить до слів «... досвідом і практикою... колективного пропагандиста...», тільки тепер наступає стадія поперед­нього осмислення розповіді. Проте це ще неповне розу­міння. Головне розуміння починається від хвилини, коли читач прочитав «більшовицька преса виросла в могутню силу». Відтепер можна говорити про остаточне розуміння. Але ж як довго воно не наступало! Читачеві довелося затримати в пам'яті десятки слів, скорегувати їх з своїм мовним досвідом, і тільки після того, як він проробив цю величезну роботу, врешті настав момент розуміння.

Вважають, що часова розбіжність залежить від осо­бистості мовця і є величиною змінною. Проте хоч вона і залежить від окремої особи, все ж характеризується і певними середніми величинами, що притаманні мові. «Так, наприклад, німецька мова, що має так звану «ра­мочну конструкцію», дає дуже велику часову розбіж­ність, російська мова значно меншу... і т. д.»¹.

В залежності від величини цієї розбіжності можна го­ворити про доступність тексту. Саме від часової розбіж­ності залежить те, як швидко читач може виділяти в тек­сті смислові елементи та, зрозумівши їх, переходити до інших. При чому процес виділення та пізнавання смислових складників і їх зв'язків, зокрема невимушеність та­кого виділення, відіграє велику роль при розумінні.

Відомо, що у людини, яка вивчає німецьку мову, дуже багато клопоту з складними словами, зокрема з виділен­ням смислових частин складного слова і осмисленням їх. Часова розбіжність між пізнаванням слова та його від­чуванням буває іноді нездоланною. І ця «нездоланність» часто служила причиною для іронії. Л. Успенський в уже згадуваній книзі «Слово о словах» розповідає про най­довше слово Марка Твена. Він наводить таке оповіданні американського гумориста.

«В німецькій газеті,— запевняє гуморист,— я сам чи­тав про одну досить-таки дивну історію: Готентоти (по-німецьки — хоттентотен), як відомо, ловлять в пустині кенгуру (по-німецькому «бойтельратте» — сумчатий па­цюк). І кидають їх до кліток («коттер»), що мають решетчаті покрівлі («латтенгіттер») для захисту від непо­годи («веттер»).

Завдяки чудовим правилам німецької граматики все це разом — кенгуру і клітки — доволі зручно називаєть­ся так: «Лоттенгіттерветтеркоттербойтельратте».

Якось у тих краях, в місті Шраттертротель, спіймали негідника, що вбив готентотку, матір двох дітей.

Така жінка німецькою мовою має зватися «хоттентоттенмуттер», а її вбивцю устами громадян одразу нарек­ли «шраттертроттельхоттентоттенмуттераттентетер», ос­кільки вбивця — по-німецькому «аттентетер».

Злочинця зловили і, оскільки не було потрібного при­міщення, посадили в одну із кліток для кенгуру, про яко­го вже йшлося. Злочинець втік, але його зловили знову. Щасливий з удачі, негр-мисливець прийшов до старши­ни племені.

‒ Я зловив цього... Бойтельратте! Кенгуру! — гукнув він, долаючи хвилювання,

‒ Кенгуру? Якого? — гнівно перепитав потривоже­ний начальник.

‒ Ну, як якого? Того самого! Ляттенгіттерветтеркот-тербойтельратте».

‒ Кажи ясніше! Таких у нас багато... Не розумію, чого ти так радієш?

‒ Ох ти ж лихо на мою голову! — обурився негр, по­клав на землю лук та стріли, набрав повітря, скільки могли вмістити груди, і випалив:

— Я зловив шраттертроттельхоттентоттенмуттерат- итетерляттенгіттерветтеркоттербойтельратте! Ось кого!

І тут начальник підскочив, немовби його жбурнула пружина:

— Так чому ж ти мені не сказав цього одразу так коротко і ясно, як зараз!» ¹.

В цьому оповіданні приковує увагу одна, добре під­мічена і відчута риса — наскільки важливим є для правильного та легкого засвоєння тексту вміти регулювати часову розбіжність.

Проте це приклад на іномовному матеріалі. Може, рідною мовою ці читацькі труднощі не такі вже й страш­ні? Спробуємо вдатися до практики використання хіміч­ної термінології: метоксихлордіетиламінометилбутиламіноакридин.І ще: тетраметилдіамінодифентиазонієвийхлорид.

Нелегко даються звичайному та й підготовленому читачеві такі слова. Вони, як влучно зауважив Л. Успенський, схожі не стільки на звичайні слова, скільки на залізничний надважкий товарний поїзд. У них надміру велика часова розбіжність між початком відчування слова і початком пізнавання його, не кажучи вже про розуміння. Тому не дивно, що метоксихлордіетиламінометилбутиламіноакридин у практиці щоденного мовлення па називають простіше: акрихін.