Додаток стандартні коректорські знаки

Вичитка верстки посідає в редакторській роботі знач­не місце. Не тому, звичайно, що в процесі підготовки рукопису перший читач міг допуститися помилок (буває і таке), проглянув ту або іншу хибу, а тому, що у дру­карні при складанні тексту до викладу могли прокра­стися помилки, які часто називають друкарськими. Щоб допомогти друкарні набрати текст без помилок, і коректор, і редактор вичитують верстку (найчастіше) або гранки і «виловлюють» недогляди.

І нерідко трапляється так, що видавництво знахо­диться в одному місті (приміром, у Києві), а текст з тих або інших причин набирається в іншому (у Харкові), і як би старанно не вказував редактор на місце, де вияв­лено огріх, як би не пояснював свою правку, складачу все рівно важко розібратися у плетиві редакторських зауважень. Особливо важко тоді, коли на одній сторін­ці кількість коректорських і редакторських уваг перева­лить за десяток.

Ось, приміром, скільки виправлень доводиться роби­ти на одній сторінці набору.

Хай це поодинокі випадки, але ж вони мають місце у практиці і тому редактор повинен уміти правити так, щоб виправлення правильно прочитувались складачем у друкарні. Звичайно, кожен редактор міг би користува­тися своїми позначками, але його тоді розумів би тільки той складач, який призвичаївся до нього. Інші б помиля­лися, надаючи тій або іншій позначці зовсім не того значення, якого надав їй редактор чи коректор.

Щоб уникнути різнобою, з 1 вересня 1936 року в прак­тику друку було запроваджено стандартні коректорські знаки. (Загальносоюзний стандарт 8900). Вони обов’яз­кові тоді, коли автор, редактор, коректор або техніч­ний редактор змушені вказати складачеві, яку зміну і де він повинен внести у друкарську форму.

Кожен редактор, коректор, складальник повинні без­доганно знати значення стандартних коректорських зна­ків і у своїй роботі мають користуватися тільки ними. «Коректуру, яка виправлена не за стандартом, склада­чі не повинні приймати на виправлення, а коли б при­ймали, залишалася б небезпека, що друкарська форма буде виправлена зовсім не так»¹, як того хотів редактор або коректор.

У видавничій і газетній практиці зараз виділяють шість груп коректорських знаків. Ось вони:

Група І. Знаки заміни, викидки і вставки.

Група II. Знаки перестановки друкарського мате­ріалу.

Група III. Знаки зміни проміжків.

Група IV. Знаки абзацу, нового рядка, шрифтових виділень та змін.

Група V. Знаки виправлень технічних дефектів набо­ру та натиску.

Група VI. Знак касування зробленої вказівки.

Знаки заміни, викидки і вставки

1. Замінити помилково набрану або пошкоджену лутеру.

Найчастіше подибуваним знаком є знак заміни. Це пояснюється тим, що складачі дуже часто замість одної літери набирають іншу.

Знак має дві складові частини — основну і знамено. Основою знаку заміни є вертикальна рисочка, якою перекреслюють хибно набрану літеру. Цю ж рисочку потім повторюють на полях рукопису, а поруч (право­руч) пишуть букву (знак, або ж цифру), що їх має набрати складач замість перекресленої рискою.

Оскільки помилково набрані літери можуть зустріча­тися на одній сторінці по кілька разів, а нерідко по кілька разів в одному абзаці або й фразі, то користатися тіль­ки основою знака — небезпечно. Бо коли б редактор у всіх випадках, де треба замінити літеру, вживав тіль­ки риску, тільки основу знака, то складачеві було б дуже важко втямити, що саме треба виправити. Пра­вильно виправити таку коректуру було б неможливо. Тому до вертикальної риски додають горизонтальні штри­хи, риски, що пишуться до основи знака перпендику­лярно або під кутом. Ці штрихи називаються «знаме­ном» або «вказівкою» — вони вказують, куди виноситься правка і де на полях її треба шукати.

«Знамено» можна дописувати і зверху і внизу риски, можна спрямувати і праворуч і ліворуч, (в залежності від того, на якому боці сторінки редактор помістить коректурний знак з виправленням):

Де до риски додати знамено і у який бік спряму­вати, скільки цих знамен дописати — все це вирішується редактором і коректором. Вони пильнують тільки щоб поряд не стояло двох або кількох однакових знаків, оскільки це утруднює роботу складачеві.

Якщо і трапляється так, що в наборі буде велика кількість помилок, то перерахована кількість варіантів знака заміни виявляється цілком достатньою, щоб на протязі п’яти-шести рядків не повторяти їх.

А оскільки знаки на полях верстки мають стойти приблизно на рівні того рядка, в якому зроблено виправ­лення, то повтореня одного із варіантів знака заміни через п’ять-шість рядків не внесе плутанини і не спри­чиниться до помилок у роботі складача. Ось можливі варіанти знака заміни: