* * *

Неважко зрозуміти, що робота, пов’язана з вибірко­вим та з попереднім редагуванням, хоч і має багато спільного з остаточним редакторським опрацюванням рукопису, є специфічним, неповторним видом діяльності, яка не під силу першій-ліпшій людині. Вона підвладна тільки працівникам з особливою редакторською вдачею, людям, що вміють терпляче і невтомно працювати з лю­дьми, можуть «акумулювати» енергію автора на вирі­шення потрібної теми, можуть збуджувати потяг до роботи. І не тільки можуть пробуджувати бажання взя­тися за перо, а й крок за кроком прагнуть підтримувати автора в ході створення тексту. Ця робота підвладна редакторові з організаторською стрункою.

Проте буває і так, що автор все ж неспроможний дати текст, який вже можна редагувати. Перший і дру­гий, а часто і п’ятий варіанти рукопису все ще далекі від того рівня, який прийнятний для редакції чи видав­ництва. Тоді видавництво чи редакція змушені вдатися до послуг літературного записувача.

Не секрет, що літзапис, як форма створення тексту, далеко не завжди влаштовує і читача, і журнал чи ви­давництво, проте на сьогодні ще немає змоги повністю відмовитися від нього.

Починаючи роботу з літературним записувачем, редактор знову буває змушений і «електризувати» його, і разом з ним обмірковувати проспект видання, зважу­вати представлений автором фактаж, повноту і достат­ність матеріалу тощо.

Хай у дещо пришвидшеному темпі, він змушений провести всю ту організаторську роботу, яка інтенсифі­кує творчий процес і підпорядковує потребам сьогодніш­нього дня.

Так як і у всякій творчій роботі, в «електризації» автора редактор може мати прекрасні успіхи (пошлемо­ся хоча б на приклад «Педагогічної поеми» А. С. Макаренка, написання якої стимулював і контролював Горький-редактор), але не гарантований і від прикрих не­вдач.

Організаторська струнка потрібна не лише видавни­чому працівникові. Редакційна діяльність, значно шир­ше ніж видавництву, притаманна газеті. Починаючи від літературного працівника і кінчаючи відповідальним редактором, у газеті всі стикаються з потребою органі­зовувати і виховувати свою автуру. Та газета й не може існувати на матеріалах, поданих тільки журналістами-професіоналами. «Це непорозуміння,— ще раз нагадає­мо слова В. І. Леніна,— ніби саме літератори і тільки літератори (в професіональному розумінні цього слова) здатні з успіхом брати участь в органі...»¹. «Треба, щоб десятки і сотні робітників прямо і безпосередньо писали у «Вперед»,— пише він в одному з листів.— ...Центр ваги тут — свіжі факти, свіжі враження...» .²

Заключні уваги

Як показує розгляд деяких питань методики редак­торської роботи, підстави для втручання в текст бувають досить-таки вагомі і аніскільки не образливі для автора.

Перед здачею рукопису до набору сумлінна редак­торська читка — потрібна. І потрібна вона не тільки тому, що автор може здати до видавництва книгу з фак­тичними, граматичними та мовними недоглядами (чого гріха таїти — буває і таке), а насамперед для того, щоб переконатися, чи авторське і читацьке розуміння тексту збігаються.

Розглянутий матеріал дозволяє зрозуміти і природу «відлежування написаного», і власноручне переписуван­ня чи передруковування на машинці свого твору. Це при­йом, що продиктований не примхою чи дивацтвом натури творця, а особливою мистецькою повагою до читача.

Автор повинен відчути, вчитуючись у свій текст, що розповідь «матеріалізувалася»¹. Проте, хоч яким би ви­могливим не був до себе митець, хоч як би твердо він не засвоїв оту очевидну істину, що в «письменнику вод­ночас має діяти мислитель, митець і критик»², все ж допомога читача, думка читача йому потрібна. Адже незабаром книга втрапить до рук загалу. Від зустрічі з масовим читачем залежить успіх або неуспіх книги, залежить її оцінка. Не дорожити нею письменник не може.

Сумлінне редакторське читання рукопису особливо потрібне молодому автору. Тому мав рацію Ю. Смолич, коли говорив: «Я вважаю, що справа редагування пер­ших книг молодих — особливо важлива і відповідальна... доручати цю справу треба товаришам кваліфікованим, допитливим, уважним, серйозним і прихильним до мо­лодшого покоління нашої літератури»¹. Мав рацію він і тоді, коли в цьому ж виступі радив: «коли ми крити­куємо першу книгу молодого письменника, то так само повинні критично розглянути і роботу редактора над цією книгою... і, мабуть, редакторові треба перебрати на себе більшу частину цієї відповідальності».²

Звичайно, матеріал для розгляду взятий переважно з творів художньої прози. Але це не тому, що, приміром, у популярному або спеціальному виданні доступність розповіді, точність і влучність виразів, ясність тексту — речі необов’язкові. Ні, це тому, що художня література дозволяє розглянути вказані питання повніше і в пло­щині саме загальнонародного мовлення. А практика мовлення у нас, на жаль, все ще вивчається мало.

Зараз треба грунтовніше осягнути специфіку редак­торської роботи. Корисність такого вивчення — незапе­речна, бо наслідки такого розгляду дозволять не лише визначити і описати обов’язки редактора в період його роботи над рукописом, а й намітити вузлові проблемні теми практичної стилістики. А потреба окреслити основні питання стилістики — нормативної і практичної — вже давно диктується життям.