Вибіркове редагування

Це теж один із засобів активізації творчого процесу. Перші слова, що з’являються у рукописові, збуджують, як відомо, творчу уяву. Вони певною мірою спрямовують роботу і дають тональну настройку. Саме цю особли­вість перших слів та шматків твору і прагне використати редактор.

Він дає відчути авторові потрібне звучання викладу і ту міру в пульсації думки, яка стає зрозумілою чита­чеві.

Активізуючу роль слова засвідчує творчість багатьох письменників. «Постаті не дають мені спокою, приста­ють, позують в сценах, я чую уривки їхніх розмов і мені часто здавалося, прости господи, що я це не видумую, а що все це носиться в повітрі, побіля мене і мені тільки треба дивитися та вдумуватися»²,—признавався І. Гон­чаров.

Звичайно, в рукописі, який потребуе доробки, редак­тор іноді може знайти тільки окремі шматки, що задо­вольнятимуть його. Задовольнятимуть з погляду повно­ти фактичного матеріалу, пропорцій викладу і з погляду композиційної вправності. Ці шматки уже в авторській редакції добре «грають» на вирішення теми, проясню­ють авторську позицію і доступні читачеві. Вони мо­жуть задовольнити аудиторію, до якої звертається автор. Від них і відштовхується редактор, ведучи вибір­кове редагування.

Хай на цих сторінках рукопису редакторові ще добре доведеться попрацювати, але, відштовхуючись від них, він може спрямувати процес становлення остаточного варіанту тексту.

Так доводиться починати роботу з автором у багатьох наших галузевих і спеціалізованих видавництвах, оскільки саме цим видавництвам доводиться мати справу з авто­рами, для яких літературна робота не є професією, не є основною справою їхнього життя. Ось як, приміром, розповідав про «селекційну» практику редактор Харьків- ського обласного видавництва Я. Донськой. «Якось,— писав він,— на загальноміській нараді передовиків та новаторів виробництва я почув надзвичайно цікавий та змістовний виступ слюсаря-лекальщика Харківського електромеханічного заводу... В. В. Коптєва... Під час перерви я підійшов до нього і сказав:

• Василь Васильович, все, про що ви розповідали є настільки важливим та цікавим, що про це варто було б розповісти в окремій брошурі. Чому б вам не написати її?

• Я вже давно думаю,— відповів, посміхаючись, В. В. Коптєв.— На виробництво приходить молодь, вона з жадобою прагне до майстерності. Ми повинні їй допо­могти Але ж писати я не мастак.

На пропозицію прийти у видавництво і разом поду­мати над тим, як краще назвати брошуру, В. В. Коп­тєв відповів:

• Я спробую, як зумію, розповісти про все сам, а по­тім прийду до вас у видавництво... Правду кажучи, я вже дещо і написав, але якщо написав не так, то ви мені допоможете.

І справді, місяців через два В. В. Коптев приніс свій рукопис до видавництва. На жаль, він був слабким. В ньому було багато цікавих думок, спостережень, фак­тів, пропозицій, але книги ще не було. Коптєв-слюсар виявився значно кваліфікованішим, аніж Коптєв-автор рукопису.

Рукопис складався з двох частин, що органічно не були пов’язані між собою. Ці частини виявилися різно­рідними як за змістом, так і за формою. В першій роз­повідалося про досвід слюсаря-новатора, а друга місти­ла спогади старого кадрового робітника про різні випад­ки у житті заводу... Взявши перо, щоб описати передовий досвід слюсарів, в тому числі і власний досвід, Василь Васильович немовби втрапив до полону спогадів, що нахлинули на нього, і не зміг вивільнитися від них, дис­циплінувати себе, підпорядкувати рукопис єдиному плану.

Довелося порадити авторові першу, найбільш цікаву частину, розширити, доповнити, збагатити новими фак­тами, а другу,— доволі цікаву саму по собі, проте не зв’язану з основною темою книги,— вилучити»¹.

В час вибіркового редагування доводиться не лише відбирати уривки, які піддаються шліфовці, і опрацьову­вати їх, а все останнє повертати авторові. Не лише від­бирати. Відбір — це лише та ланка, ухопившись за яку, редактор може працювати з автором і спрямовувати його творчі шукання.

Виділивши вдалі сторінки, редактор одержує мож­ливість повести розмову на авторському матеріалі про побудову майбутньої книги, про повноту та достатність фактажу, а про форму викладу.

Звичайно, на цьому етапі роботи найбільше привер­татимуть увагу композиційні вади, оскільки це те, що, як правило, найлегше впадає в око саме зараз. Приміром, в нашому прикладі Я. Донськой запропонував авторові зняти все, що спричиняло аморфність брошури — зняти спогади. Те ж, що видалося прийнятним для видавницт­ва і що розкривало тему брошури, стало основою для організації подальшої творчості. Я. Донськой викори­став першу, прийнятну, частину, щоб «разом з В. В. Коптєвим опрацювати конкретний план про досвід слюсаря- інструментальщика»¹. І вже на основі планової схеми старанно зважується потрібність наявного фактажу» визначається, для яких частин бракує матеріалу і якого саме. Сторінки, відібрані в час вибіркового редагування, та матеріал, що вже зібраний автором і визнаний по­трібним, дозволяють визначити також форму викладу, те загальне звучання, той ключ, у якому має йти оповідь.

«Ми разом з В. В. Коптєвим,— розповідає Я. Донськой про розмову з автором на цій стадії,— обговорили зміст кожного розділу, домовилися про характер подачі матеріалу, про те, які потрібні ілюстрації—фотографії, креслення, схеми, хто їх має робити і т. д.»².

Редакторові найчастіше саме зараз хочеться самому стати учасником творчого процесу. Обумовлюється це не тільки тим, що над ним тяжіють планові строки значно дошкульніше, аніж над автором, а скоріше тим, що саме зараз він змушений пропонувати свою допомогу дуже широко. І часто ця допомога переходить межі прийнят­ного, п.ереростає у співавторство. А нерідко редакто­рові здається, що, замість повертати авторові, значно простіше і легше самому сісти і дописати те, що недопи­сане автором, доробити ще недороблене.

Це не кращий шлях. Сумлінний автор не пристане на пропозицію аби хтось доробив розпочату ним роботу. Він відповість: «Я хочу сам довершити, що розпочав».

І тут не слід чекати, поки автор вдруге принесе руко­пис. Слід час від часу зустрічатися з ним. Ці зустрічі потрібні редакторові, як безпосереднє продовження ви­біркового редагування. Перечитуючи щойно написані сто­рінки, своїм втручанням редактор допоможе зберегти потрібний темп роботи автора і потрібне видавництву чи редакції протікання творчого процесу.

Але зустрічі з автором в ході вибіркового редагуван­ня— лиш одна форма тієї роботи, яку проводить редак­тор в цей час. Не менш важливими і не менш потрібни­ми є зустрічі з майбутнім читачем, з аудиторією, до якої адресується автор.