Чорновий варіант

Редакторські уваги на проспект (плай) автора — один із важливих елементів редакційної роботи. Але, як правило, проспект (план) автор та редактор аналізують разом і тому потреба в позначках на полях па цьому етапі творчого процесу нерідко відпадає.

їх частіше доводиться застосовувати тоді, коли пись­менник чи журналіст вже подав рукопис до видавництва (або редакції). Звичайно ж, досвідчений автор принесе до видавництва або редакції текст, який, у переважній більшості випадків, потребуватиме редакторського пере­гляду та опрацювання. Початківці ж не раз можуть подати рукопис-чернетку, рукопис, що є результатом не останньої, завершальної стадії роботи, а періоду виношування, кристалізації задуму.

В рукописах такого типу (а їх не завжди відхиляють) доводиться маги справу з численними вадами двох різ­новидів: вадами матеріалізації окремих елементів заду­му і плану (вони пов’язані із вмінням відбирати і гро­мадити матеріал або, як говорив М. Горький,— з умін­ням «лико дерти») та вадами координації елементів задуму і плану (вони пов’язані з майстерністю подати відібраний матеріал, з умінням, як казав М. Горький, «постоли плести»).

Зважаючи на те, що сам автор не відразу може від­чути недогляди і хиби, редакторські позначки на полях власне і покликані прояснити їх, покликані зробити їх відчутними, зосередити на них увагу. Причому це зосе­редження уваги на вадах має насамперед активізувати автора, спонукати його до продовження роботи над тво­ром. І це цілком зрозуміло. Адже творчість — процес надзвичайно складний і потребує величезних зусиль.

Муки творчості — річ звичайна і серед досвідчених літераторів, тому вони неминучі і в тих, хто пробує свої сили на літературній ниві. Пробує сам, а чи з доброї спонуки редактора, товариша чи житейських обставин. Так Лев Толстой писав довго, незліченну кількість разів виправляв написане і терзався муками творчості безу­пинно.

Часто в редакції чи видавництві невдалий варіант, першу спробу, зустрічають скептично і, на підставі цієї спроби, відмовляють авторові. А чи ж завжди така від­мова правильна?

Не слід забувати, що автор, несучи рукопис до ре­дакції, сповнений сумнівів та вагань. Навіть добре зроб­лена річ іноді видається йому слабкою. Так коли І. Гон­чаров прочитав коректуру «Обломова», він вигукнув: «За десять років гіршого, слабішого, блідішого я нічо­го не читав, аніж перша половина першої частини — це жах!» Буває, шо авторові просто важко відчути — добре чи погано він написав. Розповідають, що коли Ільф та Петров принесли В. Катаєву свій перший рукопис, то «... ніяк не могли скласти собі звіту ~ чи добре напи­сали... чи погано. І коли б... Валентин Катаев сказав, що ми принесли беліберду, ми аніскільки б не здивували­ся» ¹,— згадує Петров. Тому відмова не завжди прий­нятна.

Саме в умінні працювати з авторами, які подали рукопис-чернетку, рукопис, де ще далеко не все справ­ляє враження завершеності, і проявляється талант ре­дактора, його струнка вихователя і організатора автури.

Редакція «Деснянської правди» одержала таку замітку:

«Птахи наші друзі

Іноді в лісі ще зустрічаються величезні купи суш­няку. Це здебільшого лісова хвоя, невеличкі сухі гілки. Купи ці схожі на піраміди правильної форми. Тут часто розміщуються справжні колонії лісових рудих мурашок. Хто добре знає ліс, тому відомо, що цих мурашок нази­вають справжніми санітарами лісу. Вони дуже цінні в боротьбі з багаточисленними шкідниками. За одну тільки добу влітку мешканці одного мурашника знищу­ють близько 20 тисяч комах-шкідників. Лісові праців­ники завжди турбуються про те, щоб в лісах Чернігів­ської області було якомога більше таких мурашників.

А ще скільки користі приносять птахи нашому сіль­ському господарству і лісовому також. І Вони поїдають багато шкідливих комах і різних гризунів. От синиця за один тільки день може з'їсти стільки, скільки важить сама. А двоє шпаків, коли вони вигодовують малих пташенят, можуть з’їсти більше 7560 хрущів та їх личи­нок. А за один день грак з’їдає близько 400 дротяників та інших шкідливих комах. Біля 70 видів шкідників винищує він взагалі, допомагаючи цим самим сіль­ському господарству. А зозуля може з’їсти біля 200 штук соснового і дубового шовкопряда теж за день. За літо болотна сова З'їдає до тисячі сірих полівок і мишей. Це дає змогу зберегти від шкідників біля тонни зерна.

Птахи — наші друзі і їх треба охороняти всім».

Різнотемний матеріал автор подав в одній замітці. Справді, чому це мурашки віднесені до птахів (адже заголовок «Птахи — наші друзі») Чому розповідь і про мурашок і про птахів подається під одним заголовком? Замітку можна було б відхилити. Тоді б не побачив світу пізнавально цікавий фактичний матеріал.

Редакція ж вчинила інакше. З одного матеріалу зро­била дві невеликі замітки, які 18 квітня 1965 р. вмістила під однією рубрикою. Так:

«В світі природи

Санітари лісу

В наших лісах зустрічаються досить великі купи з лісової хвої, дрібненьких сухих гілочок. Купи мають правильну пірамідальну форму. Така споруда — житло колонії лісових рудих мурашок, справжніх і невтомних санітарів лісу. Це надзвичайно цінні комахи в боротьбі з різними численними шкідниками. Мешканці одного мурашника за одну літню добу знищують до 20 тисяч шкідливих комах. Лісові працівники провадять роботу по збільшенню мурашників у лісах Чернігівщини.

Пернаті охоронці врожаю

Птахи приносять велику користь сільському і лісо­вому господарству, знищуючи багато шкідливих комах і гризунів. Одна синиця за день з’їдає стільки комах, скільки важить сама. Пара шпаків за час вигодування пташенят винищує понад 7500 хрущів та їх личинок. За один день грак може з’їсти до 400 дротяників та інших шкідників. Він винищує близько 70 видів шкідників сільського господарства. Зозуля може з’їсти близько 200 штук соснового і дубового шовкопрядів лише за один день. Звичайна болотна сова за літо знищує до тисячі сірих полівок і мишей, зберігаючи тонну хліба».

Замітки, звичайно, не у всьому задовольняють сучас­ного читача, але вони привертають його увагу тією ін­формацією, що є в них.

Часто такі матеріали редакції «дотягують» зусил­лями своїх працівників. Так М. Подобєдов, говорячи про роботу «Литературного Воронежа», пише: «У нас у Во­ронеж? до останнього часу (а втім, не лише у Воронежі) жило переконання, що «дотягнути» — це значить взяти рукопис у автора, поправити його, зовсім не рахуючись з ним, а де треба і «дописати». Так у нас «витягнули» і «дотягнули» низку творів, що потім були надруковані в альманасі і навіть окремими книгами... Досвід пока­зав, що таке «дотягування» — річ шкідлива»¹.

Значно корисніше працювати з автором. Добиватися, щоб він сам переробляв і «дотягував» текст. І тут в при­годі стають не лише позначки на полях, а також і прак­тика вибіркового редагування.