Позначки на полях

Нотатки редактора на картках мають багато спіль­ного із звичайними позначками і увагами на берегах рукопису. Спільне насамперед вбачають у тому, що і позначки на полях і уваги, винесені на картки, є увагами побіжного характеру, увагами, що постають в процесі першого ознайомлення з рукописом чи проспектом.

Спільне вбачають також і в тому, що і нотатки на карт­ках і позначки на полях рукопису готують редактора до розмови з автором і дозволяють йому «глянути» на увесь твір, оцінити його в цілому.

Проте дивитися так і на позначки і на картки значить зводити їхнє призначення тільки до вияву першого вра­ження редактора. Такий погляд, власне, призводить до того, що перший читач в ході першого перегляду руко­пису чи плану, замість того, щоб осмислити причини сумнівів, які виникають у нього при перечитуванні тек­сту (або в ході першого ознайомлення з проспектом), зверхньо пише на полях: «слабо», «невдалий епізод» «не годиться» тощо. Він рясно розсіває уваги, які нічого не пояснюють, а тільки, як говорив М. Горький, проду­кують ображених та невдоволених. Такі уваги, безпе­речно, нічого не дадуть авторові, та й редакторові мало чим можуть знадобитися. Вони скоріше є виявом хви­линного настрою в час ознайомлення з рукописом.

Щоб бути в пригоді і авторові і редакторові, ці . ува­ги мають наштовхнути на пояснення, мають підказувати причину появи авторського недогляду чи хиби.

Невичерпний ленінський досвід редагування і тут може добре прислужитися нашій сьогоднішній видавни­чій та редакційній практиці.

В. І. Ленін вважав, що оперативною і впливовою може бути не та газета, не та редакція, котра тільки жде, коли до неї самопливом надійде потрібний мате­ріал, а та, що сама шукає і знаходить потрібних авторів і своєчасно організовує потрібні матеріали на щонайактуальніші та на що найживотрепетніші питання.

Пролетарський вождь був чудовим організатором і вихователем авторського активу. Приклади з В. Карпінським та І. Бабушкіним яскраво засвідчують це. І та методика, яку практикував у своїй роботі В. І. Ленін, роблячи позначки на полях рукописів, може знадоби­тися і сучасному редакторові, видавничій та газетній практиці сьогодення. В ній привертає увагу, насамперед, не лише те, коли В. І. Ленін робив зауваження, а і те, як він писав свої уваги на берегах рукопису. Цікава сама структура цих позначок.

Переглядаючи його нотатки, ми, звичайно, знайдемо і вислови, що, на перший погляд, можуть видатись тільки виразом емоцій Леніна - читача, Леніна - критика. Це і рясні знаки запитання і написи «виклад» або «виклад!!». Це і «не годиться» і «почистити б виклад» тощо¹. Проте при позірній схожості з висловами «слабо», «не годить­ся», що часті у нашій видавничій практиці, вони різня­ться від них саме своєю зрозумілістю. В. І. Ленін умів у кількох увагах вказати і на хибу і роз’яснити чому те чи інше місце розповіді сприймається неправильно або чому неправильно орієнтує читача. Тому структуру, бу­дову його позначок сміливо може взяти на своє оз­броєння сучасний редактор.

Навіть при побіжному огляді неважко відчути, що уваги В. І. Леніна на берегах рукописів становлять со­бою продуману і вивірену систему, якою Володимир Іл­ліч користувався у літературній роботі. В цій системі можна виділити нотатки, які мають готувати редактора насамперед до майбутньої розмови з автором (позначки і для автора і для себе, редактора) і позначки для себе, уваги, що виділяють недогляд. Ці уваги змусять редак­тора, уже в час остаточної шліфовки рукопису, пильно відшліфувати відзначене увагою місце, довести його до «читабельності».

Звичайно, такий поділ нотаток на полях дещо умов­ний, оскільки й побіжними знаками запитання та ува­гами «виклад» чи «виклад!!» повинен і може скориста­тися також і автор. Проте саме ці уваги все ж зали­шають враження уваг, що зроблені скоріше «для себе». Але і для першого і для другого різновидів — основним є їхня смислова прозорість. Особливо обов’язковою вона є тоді, коли йдеться про фактаж', про смисл викладу. У цих випадках В. І. Ленін використовує деталізовані позначки на полях.

В деталізованих нотатках на полях неважко виді­лити дві складові частини — негативну і позитивну.

В негативній частині уваги заперечують те чи інше твердження автора або вказують на стилістичну незграб­ність. Тут же В. І. Ленін пояснює, чому виділений вираз або підкреслене твердження заперечуються.

В позитивній частині подаються редакторські пропо­зиції, як усунути недогляд, або подається редакторський варіант викладу. Ось кілька прикладів таких позначок на полях.

Приклад із «Зауваження на комісійний проект про­грами».

В цих двох нотатках добре відчутні складові части­ни. У першому зауваженні чітко виділяється заперечення редактора («почистити стиль»), обґрунтовується це заперечення (оце «как» не по-російському, стилістично незграбно) і дається редакторський варіант. У другому¹ теж неважко виділити заперечення редактора («харак­тером і» раджу викинути), обґрунтування заперечення (Кінечна мета визначається ходом, а не тими різно­видностями цього загального «ходу», які пояснюються поняттям: «характер розвитку») і редакторську пропо­зицію (це зайві слова).

Навіть у тих випадках, коли позначка на полях зов­сім відкидає авторський текст і є по суті тільки запереченням. В. І. Ленін прагне нотатками вказати шлях, що ним слід іти в час переробки тексту. Ось при­клад із «Зауваження на перший проект програми Пле­ханова».

Зауваження¹ В. І. Леніна вказують на цілу низку принципово хибних положень проекту програми, що її написав Плеханов. Причому уваги Володимира Ілліча не просто вказують на той або інший недогляд у викладі, л нерідко повністю заперечують текст. І не тільки запе­речують, а й пояснюють це заперечення і дають зрозу­міти кожному, хто ознайомиться з ними, чому параграф програми слід переробити. З історії відомо, що Г. Плеха­нов, який неохоче приймав критику на свою адресу, змушений був визнати слушність ленінських зауважень і переробив два перших абзаци свого проекту. З остан­німи зауваженнями він хоч і не хотів погодитися, але змушений був написати другий варіант програми, який теж був підданий критиці В. І. Леніним.

У тих випадках, коли, здавалося б, позначки на полях справляють враження скоріше якихось умовних знаків, навіть тоді вони (позначки) читаються доволі легко і просто. Наприклад, В. І. Ленін часто користується знаком запитання. Але він виражає не якийсь подив Леніна - читача чи іронічне обурення. Спеціальною ува­гою він пояснює: «знак питання означає бажання сти­лістичних поліпшень¹». І ось у поєднанні із знаком запитання і появляються у нього нотатки воле вияву: «виклад», «виклад!!». Читаємо 12 параграф Комісій­ного проекту програми²:

Як правило, знаки запитання та інші умовні позначки заміняють собою негативну частину уваги — запере­чення. Але і у випадках, коли В. І. Ленін використовує знак як позначку на полях, він все ж нерідко обґрунтовує своє заперечення, дає пояснення — це або варіант Заміни або вказує напрямок, в якому слід вести пере­робку тексту, що викликав сумнів, або де доповнити розповідь. Ось приклад з «Зауваження на комісійний проект програми». Параграф третій:

В наведеному уривку¹ В. І. Ленін використав два зна­ки— V і ?. І обидва вони пояснені. В першому випадку Володимир Ілліч пропонує уточнення і обгрунтовує до­речність цього уточнення. А в другому пояснює, в чому, на його думку, хибність викладу.

З прикладів видно¹, що і у тих випадках, коли редак­тор вдався до так званих «мовчазних зауважень» (під­креслення, знаки ?, ! тощо), він зобов’язаний ці знаки і підкреслення зробити ясними. Без ясності уваги немож­ливо взаємне довір’я автора та редактора, а без довір’я важко сподіватися на успіх спільної праці. Тому немає нічого дивного, що «розв’язані, енергійні слівця у супро­воді численних знаків запитань та окликів («сумбур», «дурниця», «ой-ойІІ» тощо) дезорієнтують автора, під­ривають його довір’я до редактора»². Це, за вдалим висловом С. Я. Маршака, «веселе улюлюкання на полях рукопису» є найпевнішою ознакою недосить сумлінного і аж ніяк не прихильного ставлення до праці товариша ³.

Ленінська редакторська практика, в тому числі і його методика позначок на полях рукопису, все більше вхо­дить в обіг газетної і видавничої роботи. І це цілком при­родно. Адже ленінський авторитет для нас незаперечний. Та й крім того, його методика, зокрема методика його уваг на полях, стверджується практикою низки видат­них редакторів.

Зокрема, можна послатися на О. М. Горького, редак­торський досвід якого особливо повчальний. В процесі роботи над рукописом М. Горький, як і В. І. Ленін, був дуже уважним і прихильним до автора. Але це не зава­жало йому бути пильним. Хиба чи недогляд одразу при­вертали його увагу і він вказував на них або «мовчаз­ною позначкою»; якщо мав справу з досвідченим пись­менником, або нотатками на полях. І хай його уваги не завжди мають класичну ленінську структуру (заперечення — пояснення — редакційний варіант), але все ж вони завжди ясні і зрозумілі. Ось приклад, що їх наво­дить у статті про редакторські уваги на полях Є. В. Шлюпер¹.

Коли ж його позначки набувають характеру побіж­них, хапливих уваг і коли з них випадає негативна ча­стина (заперечення) та редакторська пропозиція, М. Горький все ж пояснює, чому варіант автора — не­задовільний. І це пояснення будує так, щоб автор зрозу­мів, як треба переробити текст: