Етапи творчого процесу

Коли йдеться про участь редактора в творчому проце­сі, то мовчазно виходять з того, немовби кожен автор записує (вислів Б. Томашевського) свій творчий про­цес, фіксує словом кожен етап становлення тексту. Прав­да, є автори, котрі словом фіксують тільки останній або остаточний варіант викладу. І тут імовірність втручання редактора, його можливості досить обмежені. Інша спра­ва, коли автор, ідучи до остаточного варіанту, фіксує всі варіанти словом, не чекаючи остаточного визрівання за­думу. Так, О. С. Пушкін не чекав, «коли в нього оста­точно сформулюється вірш, і часто починав робити на­черки, не зважаючи на розмір вірша, залишаючи пропус­ки, тільки намічаючи вірш двома словами — першим і останнім, а іноді тільки римою. Коли таким чином визна­чався скелет вірша, він заповнював його».¹ Ось приклад з «Мідного вершника». Один з уривків в чернетці був намічений так:

Ненастный ветер — невский (?) вал

Рвался (?) ступени

(словно) ропща пени

Как челоб (итчик) в дверь с. (уда)

В остаточному варіанті його читаємо так:

………………………..Дышал

Ненастный ветер. Мрачный вал

Плескал на пристань, ропща, пени

И бьясь об гладкие ступени,

Как челобитчик у дверей

Ему не внемлющий судей»².

Тут «заданість» уривка легко відчутна, тут також можна побачити, ідо вона змінюється, не є чимось ізо­льованим від процесу створення тексту. Автор корегує її в ході становлення остаточного варіанту розповіді.

Уже в цих, чорнових, варіантах тексту можна відчути майбутній хід думки, ту мету, що її поставив перед со­бою автор.

Спираючись на авторську заданість, на динаміку ходу думки, редактор будує свою роботу.

В залежності від етапів творчого процесу участь ре­дактора в становленні варіантів тексту буває різною.

Найчастіше виділяють три стадії творчого процесу:

1. Підготовчу стадію.

2. Період створення тексту.

3. Період шліфування викладу.

В попередніх розділах було розглянуто участь редак­тора в останній, третій, стадії, коли читач немовби вхо­дить у завершальний етап становлення тексту. Коли ав­тор і редактор провадять остаточне шліфування тексту перед здачею рукопису до набору. Участь же редактора в підготовці до написання і при написанні чорнових варіантів — не зачіпалась. Пояснюється це потребою якнайдетальніше зупинитися на найбільш громіздкій частині видавничої роботи.

Проте і у видавничій практиці, і, особливо, у газет­ній, редакторові доводиться займатися роботою, яка змушує його включатися і у авторський задум, і в хід створення первісних чорнових начерків. Ось приклад з газетної практики, коли редакторське втручання в наміт­ку викладу просто неминуче.

Західнонімецькі політики «за строком давності» за­тіяли припинити переслідування фашистських військо­вих злочинців. Це рішення обурило багатьох радянських людей, особливо ж тих, що на власні очі бачили злочини фашистів. Багато хто з них вирішили через пресу висло­вити своє обурення. Надійшов такий матеріал і в чер­каську обласну газету. Один з фронтовиків писав так:

«Я офіцер Радянської Армії не можу зараз ось спо­кійно сидіти, мовчати, коли покровителі німецьких бузу­вірів знову підносять людству «сюрприз». Але мені здає­ться, що люди не такі вже дурні, щоб з розпростертими руками прийняти його близько до серця. Двадцять років минає з того часу, як прогуркотіли переможні салюти закінчення Великої Вітчизняної війни. За цей час ми ви­росли у всьому. Завдяки працьовитим радянським рукам виросли нові фабрики і заводи, міста. Трудяться мирно наші люди. Працею звеличують свою землю. Фашисти прийшли на нашу землю, щоб, забрати нас в рабство, щоб загнати в землю. Та цього ми їм не простимо. Ми звільнили від німців не лише свою землю, але і прине­сли свободу Румунії, Болгарії, Угорщині, Чехословакії і багатьом іншим народам. Я воював на фронтах під Сталінградом і брав Берлін. Це були важкі часи, важ­кий шлях. Я бачив згорблених горем людей України і Білорусії, концтабори Освенцім, Дахау, Маутхаузен. Я бачив крематорії. Ми ніколи не забудемо виродків. Бо ж вони так по звірячому вбивали наших матерів, батьків, дітей. Хіба люди вже такі дурні, щоб забути таке велике неповторне горе. А скільки людей закато­вано в застінках гестапо, в таборах смерті. Протест і обурення злітає з мого серця, коли я чую намір донсь­ких властей «за строком давності» припинити переслі­дування бузувірів

Коли моя замітка підійде до газети, то прошу надру­кувати.

Підпис.

Адреса».

Звичайно ж і матеріал, і хід думки, і заданість ви ступу відчутні. Злободенність матеріалу була незапе­речною. Не викликала заперечень і його політична акту­альність. Проте в такому вигляді матеріал не можна бу­ло друкувати. Не тільки тому, що в листі є ряд стилі­стичних недоглядів — повторів, двозначностей. А й то­му, що автор порушив послідовність розгортання думки В усному мовленні, в щоденному спілкуванні ця вада могла б лишитися непоміченою. В писемній розповіді, де дисципліна викладу особливо тверда, хаотичність у подачі думки нетерпима. Тому цей матеріал потребував ряду композиційних і текстуальних перестановок та змін.

Вони можуть бути різними, ці перестановки і зміни, але завдання їхнє одне — так скомпонувати текст, щоб думка автора сприймалася вільно. Ось один з можливих варіантів цього листа.

«Я офіцер Радянської Армії. Воював під Сталінгра­дом і брав Берлін. З боями пройшов Україну і Білору­сію, бачив згорблених горем людей, бачив Освенцім, Дахау, Маутхаузен, бачив крематорії. Я добре знаю, чого фашисти прийшли на нашу землю і що вони несли на своїх багнетах. В моїй пам'яті до сьогодні не стерлися плач дітей і страшне лихоліття війни. Такого не про­щають.

За двадцять повоєнних років ми виросли у всьому. Встали на попелищах нові фабрики і заводи, заквітували міста. Ми мирні люди і своєю мирною працею звеличує­мо свою землю. Та ми не забули чорних днів навали. І зараз, коли бонські власті «за строком давності» хо­чуть простити тих, хто стріляв наших дітей і батьків, коли знаходяться політики, що потурають цим намірам Бонна, я не можу мовчати. Я приєдную свій гнів до обу­рення мільйонів чесних людей і протестую проти сваволі. Військовим злочинцям — немає прощення».

Підпис.

Адреса».

Звичайно ж, і це ще не той, остаточний варіант, що піде до набору. Це одна із чорнових наміток, де редак­тор пробує допомогти авторові чітко вирізьбити каркас думки, уникнути композиційних повторів і хаотичності у розташуванні матеріалу.

Такі перестановки можливі. Вони диктуються багать­ма причинами — починаючи від нормативності літера­турної подачі матеріалу і кінчаючи причинами, що поро­джені особливостями саме цього тексту. їх легко пояс­нити, якщо авторський текст розглядати як один із ва­ріантів, що зафіксований автором на стадії становлення тексту.

В підготовчій стадії виділяємо:

1. час визрівання (виношування) задуму;

2. період збирання матеріалів;

3. планування майбутнього твору.

В стадії написання твору розрізняємо:

1. становлення чорнового варіанту;

2. період створення першої редакції твору.

В час шліфування можна виділити:

1. підготовку чистовика рукопису;

2. підготовку повторних видань.

Неважко відчути, що найтяжче редакторові працю­вати з автором в період виношування задуму. На цьому етапі тексту часто-густо ще немає, немає і текстуальних начерків задуму. І все ж, особливо журнальна і газет­на практика, змушують редакційного співробітника контактуватися з автором і спрямувати формування за­думу.

Найціннішою тут є ленінська практика «електри­зації» автора і пошук автури на вирішення теми, що по­трібна редакції.