Уточнення (вставки)

З викресленнями і виділеннями тісно пов’язаний іще один різновид виправлень — уточнення. їх найчастіше застосовують у місцях, де треба чіткіше вирізьбити на­стрій і, рідше, увиразнити смислову основу тексту. У ви­падках, коли вставки повинні прояснити логічну тканину викладу, вони бувають зумовлені або композиційними або редакційними викресленнями. Ось приклад з роману «Хмельницький» І. Ле. Після зустрічі з козаками рот-майстер Самойлович вертає з гайдуками до Лубен. «На прощання з козаками,— читаємо у журнальному варіан­ті тексту,— спочатку побажав їм щасливої дороги. Ц г так природно, справжня людська звичка в поведінці ї по дні п р я ні. Щоправда, коли вже рушив від них, раптом обернувся й гукнув:

• Чи ж Данило Чаплинський навідувався вже на хутір до суботівського господаря? — Може й не тре­ба було допитуватися? Свої ж по дніпрянські в о я ки.

Найшвидше обернувся тоді заповзятий по­братим Хмельницького — Карпо. По собі добирає полковник побратимів. Товариші його з козаками теж спинилися, козак до козака парується.

• Щось він там забув, чи як? — відгукнувся Карпо Півторалиха. Та раптом відчув неспокій на душі. Рот - майстра це ще більше мов нацьковувало сказати все:

• Адже знаєш Чаплинського! Багатіти підстарості надходить час. Роман Пешта якось хвалився, що й од­ружитись заміряється розбитний удівець, шляхтяночку з добрим посагом напитує. А багатіти хіба що наїздами на козачі добра, на хутори. Не заборонені ж вони йому на вашого брата козака, коли всі на ту фран­цузьку виправу подались...

І поїхав собі рот майстер лубенського магната, посі­явши таке ущипливе для козака зерно тривоги. Карпо з місця не рушив далі. Багатіти кожному кор­тить, хіба що скажеш проти цього. Та беручкий підста­роста в Чигирині, певне, шукатиме найпринадніших за­собів до того збагачення. Вихрест-шинкар у Чигирині, Захарія, щоправда, й при всіх, навіть і при Карпові, якось розходився ганити «суботівського господаря» за те, що«корчми не має, а так заздрісно розживається. І сіножаті йому не оборані межею, й стави, хоч щороку новий загачуй у ярах, а риби тієї солють бочками!..»¹.

Все виділене редактор зняв. Але, крім викреслень, зробив і ряд вставок, що мають або настроєву, або ком­позиційну вагу. Так після репліки Карпа Півторалиха («що він там забув?») редактор знімає ремарку «рот - майстра... нацьковувало сказати все». Знімає правильно, бо в тій композиційній ланці виходило, що ніби неспо­кій Карпа Півторалиха спонукав Самойловича «сказати все». Насправді ж, не так. У Самойловича свої причини «казати все». Тому в окремому виданні редактор уже в репліці Самойловича робить вставку:

«— Адже знаєш Чаплинського! — вирішив ска­пати все р отмайст е р.— Багатіти підстарості над­ходить час»².

А в подальшому тексті, щоб увиразнити настрій роз­повіді, редактор робить дві вставки: додає запитання «з чого?» і слово «мовляв». Репліку «А багатіти хіба що з наїздів на козачі хутори?» дає так: «А багатіти з чого, хіба що з наїздів на козачі хутори?» Початок останньо­го речення тепер читається так: «І сіножаті, мовляв, йому не оборані межею...»

Звичайно, ці вставки незначні, майже непомітні, але вага ї-х неабияка. Вони дають змогу читачеві вільніше сприйняти матеріал, зосередити свою увагу на авторсь­кій думці, а не видивлятися її за хитромудрим плетивом текстових недоглядів. Тому, незважаючи на недоскона­лість цих різновидів правок, їх не можна відкинути.

Переважна більшість редакторських виправлень у неясних текстах не може претендувати на абсолютну бездоганність. Редактор, пропонуючи той чи інший ва­ріант правки, розглядає її тільки як заготовку для авто­ра. Чи прийме автор цю заготовку чи ні — його справа, його авторська воля. Редактор зобов’язаний вказати письменнику на всі неясні місця викладу, повинен зосе­редити його увагу на цих ланках тексту, а письменник має відшліфувати їх. Щоб докінчити цю роботу, він може використати редакторські правки по-різному — її бо як остаточний варіант тексту, або як поштовх, як спонуку відшукати остаточну редакцію тексту. Навіть Краще, якщо це буде тільки спонука ще раз пильно пе­речитати текст.