Емоційна ясність

Крім смислової ясності тексту, слід розрізняти наст­роєву, емоційну доступність розповіді. Залежить вона, насамперед, від стилістичної бездоганності подачі мате­ріалу. Тут теж можливі випадки найрізноманітнішого характеру — від анекдотичних, до тих, що з ними щодень доводиться мати справу редакторові. Справді, вираз «мчится трактор по горным вершинам» насторожує нас. Але насторожує не стільки матеріалом, не стільки фор­мою побудови речення, скільки доволі дивною, незрозу­мілою патетикою. Така фальшива емоційна наснаже­ність часто зустрічається у віршах початківців. Правда, вона найчастіше подибується впереміш з логічними про­пусками, як ось, наприклад, у таких віршованих рядках:

...Ох! Девы милые — прелестны,

Губки алые с цветами,

Губки белые с кудрями

Моей жажды не унять!

Їх фальшивість відразу впадає в око. Але в них вар­тий уваги один момент — пропускаються складники, які мають нагнітати, підкреслювати настрій. З таким при­йомом конденсації емоцій нерідко доводиться мати спра­ву і видавничому редакторові. Ось приклад. Богдан Хмельницький (роман І. Ле «Хмельницький») радо ви­рвався з бучної пиятики у коронного гетьмана Речі Пос­политої і, скориставшись тим, що шляхта гуляє, вирішив провідати реєстрових козаків. Він їде берегом, пригадує свій перший приїзд у Кодак, і йому прикро, що зараз поряд «...ні ротмайстра Морозенка, ні ... хай би вже й романтичної бороди Сагайдачного в тому запорізькому оточенні в курені, ані Назрулли при конях тут не було...

Тепер немає тут і колишньої козацької розхристаної розмайволі. Але ж є козаки.Такі ж голі й нужденні, як і по хуторах, коли зважати на одяг, на постоли. Тільки в клопоті за «день насущний» тут панує той же козаць­кий дух. Примірений підневільною в шля­хетській неволі шорсткий. безкомпро­місний дух вояцької долі та... волі!

Ще перед цим островом Богдан перебирав у пам'яті зачерствілі в давнині, а які ж причепливі ті спогади. Во­станнє озирнувся, чи не їде за ним і Стась Хмелевський, немудра голова. З козаком своїм, з вірним джурою й по­братимом, родинно перезирнувся. Він теж допомагав умовляти Стася повернутись, тверезо завершити ці нічні мандри з того святкового підпитку. Тож вирватись до ко­заків, немавши на те якоїсь згоди від доткливого в та­ких справах свого володаря, коронного гетьмана! Ледве переконали хоч на ранок повернутись до своїх гу­сарів»¹.

Навіть якщо лишити поза увагою довготи, а їх тут чи­мало, то неважко відчути, що настроєва невиразність ви­кладу якоюсь мірою зумовлена також і пропусками. Ос­таннє речення першого абзацу парцельоване, обрізане. При означенні «підневільна» має стояти означуване сло­во². Його роль певно мало б виконувати словосполучен­ня «в шляхетській неволі». Але воно не довершене. Йому бракує ще одного слова. (Автор хотів сказати: «підне­вільною в шляхетській неволі покорою»). Це одне слово вказує на зайвість, на тавтологічність словосполучення «шляхетська неволя». Це словосполучення утруднює до­ступність тексту. Його треба зняти.

Та автор вирішив інакше — дав парцельоване (обі­рване) словосполучення. І зробив гірше. Настроєва і ло­гічна чіткість розповіді стала невиразною. Краще було б сказати так: «тут панує той же козацький дух. Панує той же безкомпромісний дух вояцької долі та волі, правда, примірений підневільною покорою¹».

Далі, в наступному абзаці, відчуття настрою втрачає­ться, читач зовсім не відчуває, що цей уривок є немовби внутрішнім монологом Богдана Його варто було б пода­ти так: «З козаком... родинно перезирнувся. Вони разом умовляли Стася повернутись, тверезо завершити ці манд­ри... Ну й Стась! Отак вирватись до козаків, вирватись, не маючи... згоди... гетьмана! Гаряча голова! Добре, що хоч на ранок зуміли вмовити повернутись до своїх гу­сарів».

Емоційно зневиразнюють розповідь не лише пропуски. У невправного автора настрій розповіді може знебарви­тись і безпорадним слововживанням. Ця вада викладу чи не найчастіше зустрічається у нашій видавничій та газетній практиці і не становить для редактора якихось труднощів. Про неї йшлося у розділах про точність слово­вживання та про тон подачі матеріалу, тому тут досить буде навести один-два приклади.

У статті Ф. Воїна «Помилки, невдячність і навпаки» можна читати: «Бехтерев якось висловив таку думку: «Якщо від одного спілкування з лікарем хворому не стає легше, то це не лікар». І далі: «Коли мені довелося при­ступити до лікарської діяльності, я всіма силами нама­гався вступити в контакт з хворими»².

Не важко відчути, що наведені фрази буквально пе­рекладені з російської мови. Але російською мовою вони звучать природно; мають невимушене розмовне інтону­вання: «Как-то Бехтерев высказал такую мысль: «Если только от общения с врачом больному не становится лег­че, то это не врач» і «Когда мне пришлось приступать к врачебной деятельности, я всячески стремился вступить в контакт с больным».

Щоб наведені фрази невимушено залунали українсь­кою мовою, без скованості, псевдокнижної правильності, яка знімає всяке відчуття природного інтонування викладу, їх, цілком природно, треба переключити в роз­мовний реєстр і можна подати десь так: «Бектерєв якось сказав: «Якщо тільки від розмови з лікарем хворому не стає легше, то це не лікар». І «Коли я ще тільки починав працювати лікарем, то всіляко прагнув зблизитися з хво­рим».

Останні приклади мають багато спільного з тими тек­стами, в яких неясності зумовлені невправним наповнен­ням складових частин контексту. Щоправда, тут маємо на увазі не логічну, а емоційну прозорість матеріалу. Але причина редакторського втручання фактично та ж сама. Тому можна думати, що й методика відшукання редак­торських корективів теж повинна мати багато спільного.