Пропуск матеріалу і ясність

По-різному сприймаються автором і читачем оці фра­зи з незграбною еліптичністю. Якщо авторові здається, що він, з міркувань економії, майстерно знімає зайвий словесний вантаж, гранично конденсує фразу, то чита­чеві оця надмірна, незвична фрагментарність — незро­зуміла. Замість полегшити, вона утруднює сприймання тексту, змушує не в словах, а десь поза словами вишу­кувати авторську думку.

Трапляється так, що цю позірну «сконденсованість» думки доводиться зустрічати не лише у фразі, а й у тій чи іншій композиційній ланці. В цих випадках можна говорити вже про випуск з розповіді не лише того чи ін­шого слова або словосполучення, а й про випадання з композиційної будови частини матеріалу, що має струк­турну вагу. С. Бондарін в статті «Красный карандаш Горького» наводить приклад з редакційної практики Олексія Максимовича. Він пише: «В одному з моїх опо­відань, що мало друкуватися в «Колхознике», було таке місце:

«— Але де ж це твій чоловік? — запитав Гульбашев.

• Аллай! Та я його й не бачу ніколи,— гнівно від­казала жінка.

• А ось цього не можна сказати,— мовив він, пола­гіднівши.

Знову всі засміялися. Засміялася і Саліхат, збенте­жена натяком, і, знічена, кинулася збирати своїх доне­чок...».

Горький зауважує на полях рукопису: «Натяк чита­чеві неясний: він не може догадатися, що Гульбашев поглядає на дітей»¹.

З розповіді випала важлива композиційна ремарка, і дальша репліка втратила прозорість, втратила зв’язок з попереднім матеріалом. Ясність тексту від цього по­гіршала

Динаміка думки і ясність

Ще важче сприймається текст у тих випадках, коли композиційна ланка або її частина не мають смислового навантаження або навантажені частково.

Слово має стояти на своєму місці і повинно викону­вати роботу. Виконуючи якусь роботу, воно має бути «прозорим». І якщо «крізь слово,— як каже С. Маршак,— нічого не можна побачити, значить воно тільки затемнює те, що хоче сказати автор. А це значить, що й автор недосить ясно, недосить чітко уявляє собі пред­мет»¹.

Шукаючи думку, автор у таких випадках немовби пе­рекидає містки між ланками думки. Слова цих місточ­ків, не виконуючи певного авторського завдання, тільки затемнюють текст, роблять виклад важким для спри­ймання. Наприклад: «Колектив вирішив забезпечити рит­мічну роботу підприємства. Це питання поставили на об­говорення загальнозаводської постійно діючої виробни­чої наради, на якій прийшли до однієї думки: перейти на добовий графік здачі продукції»².

У наведеному уривку важливі два логічні моменти: колективу треба налагодити ритмічну роботу підприєм­ства, а щоб це зробити, потрібно перейти на добовий гра­фік здачі продукції. Та авторові хочеться сказати, що до графіку причетна й постійно діюча виробнича нарада за­воду. Щоб якось вмонтувати це уточнення, він переки­дає довжелезний структурний місток, в якому переважна більшість слів не виконує ніякої роботи. Вони відіграють роль скріпок, які роблять композиційну ланку незграб­ною, важкою для сприймання. Варто зняти ці скріпки, і фраза стане прозорішою: «Колективу треба було забезпечити ритмічну роботу підприємства і на постійно дію­чій виробничій нараді заводу вирішили перейти на добо­вий графік здачі продукції»³.

З приводу текстів такого типу дуже влучно зауважив Д. Шехурін: «Читаючи роботи з надміру детальним ви­кладом, читач немов перебирав на себе подобу археоло­га: довго розшукує сховані під землею пам’ятки»⁴.