Еліптичність викладу і ясність

В структурній організації викладу дуже багато ва­жить вміння приковувати увагу читача до тієї чи іншої смислової частини. У літературній практиці доволі часто доводиться мати справу з невдалим виділенням або з пропусками смислових складників тексту. Найчастіше трапляється так, що автор в тексті зафіксував усі, або майже всі, складники думки, але не виділив основного і другорядного, не дав відчути порядок засвоєння основ­ного і другорядного. Фрази такого тексту мають щось спільне із кадрами, які зняті в пасмурну погоду. На них усе є, але вони якісь плоскі, необ’ємні, без світлотіней. Ось, наприклад, уривок з роману І. Ле «Хмельницький».

«Настигало й запізніле в цих північних краях літо. Але не воно живило, не воно й радувало природу морського узбережжя. Над ним пролітали з моря десь наполохані гострокрилі чайки. В їх полохливому кигиканні, в північ­ному напрямі стрімкого лету вчувалося втікання, хіба що з прокльонами в тому кигиканні. Від літа не втікають ми­ролюбні чайки!»¹

В загальних обрисах можна відчути, про що йдеться у викладі, але про повне розуміння тут говорити важко. Справді, як треба тлумачити оце «в їх полохливому ки­гиканні, в північному напрямі стрімкого лету вчувалося втікання, хіба що з прокльонами в тому кигиканні»? Мо­же це: «Немов проклинаючи когось, полохливо кигикали чайки і чимдуж летіли на північ. Від літа не втікають ці миролюбні птахи»? А може і інший варіант: «Чайки по­лохливо кигикали і летіли на північ. Від кого втікали вони? Кого проклинали своїм криком? Ні, від літа не втікають миролюбні чайки» і т. д.

Невдале центрування уваги має місце тоді, коли автор в одне речення прагне увібгати кілька думок, не­зважаючи на те, наскільки вони обов’язкові в даній роз­повіді і, якщо обов’язкові, то як легко можуть бути спри­йняті читачем. Ось приклади з роману І. Ле «Хмельни­цький»: «За столом у хаті при щільно позатулюваних вікнах та при козакові й наймиті на чатах у подвір'ї розговорились козаки»¹.

Тут маємо справу з перевантаженістю виразу. Адже ж ідеться про те, що військове товариство спершу поста­вило на варту козака та шинкарського наймита, завіси­ло вікно, а потім (це смислове уточнення немов випадає з тексту) сіло за стіл і розговорилось. Тому, цілком при­родно, що замість одного простого речення треба було дати два простих або одне складне. Хоча б так:

«Козаки поставили на чати свого товариша і шинка­ревого наймита, щільно позатуляли вікна, сіли за стіл і розговорились».

Прагнучи згустити думку, автор не уник смислової втрати Правда, ця втрата невеличка і при певному зу­силлі читач може її якось відновити. Але сама вона ут­руднює читання, розпорошує увагу сприймання.

Такі смислові пропуски доволі часті в редакторській практиці і зросли вони на ґрунті усного мовлення. Анек­дотичні вирази типу «громадянам з вузькими шийками гас не буде видаватись» (малися на увазі шийки пля­шок), «взуття виготовляється тільки з шкіри батьків» (ідеться про те, що майстерня при школі не має свого матеріалу і потребує, щоб його давали батьки учнів) тощо² — це вирази усного мовлення. А в усному типі мовлення, це добре відомо, дисципліна розповіді значно вільніша, аніж при писемному. І ясно чому. В обстанов­ці звичайної розмови дуже легко з’ясувати незрозуміле. Для цього досить перепитати співрозмовника. В писем­ному ж мовленні такі пропуски, такі еліпси недоречні. Тут не може бути й мови про перепитування, тут потріб­на виключна дисциплінованість і зібраність при подачі матеріалу.

Звичайно, в писемній розповіді теж можливі, а іноді й обов’язкові, еліпси (пропуски), але тільки ті, що їх сві­домість читача легко може відновити на фоні контексту, та ті, що не тягнуть за собою неповного або неправиль­ного розуміння.

Проте трапляється і так, що практика усного мовлен­ня дає про себе знати в час писання, особливо в ході пи­сання художнього твору. Ця практика дається взнаки не лише тоді, коли потрібно добитися того чи іншого ху­дожнього ефекту, а й тоді, коли про якусь свідому настанову на художній ефект автор не має й гадки. Ось такі позасвідомі пропуски й стають на заваді легкому сприйманню тексту, роблять його менш прозорим.

Тут слід виділити два різновиди пропусків. Ті, які обо­в’язково пов’язані з втратами смислу. І ті, які утрудню­ють сприймання думки, затуманюють її. Це опускання складових частин фрази чи уривка, це недоговореності, що їх відчуває читач і які насторожують його.

Перший різновид еліпсів можна проілюструвати при­кладом з редагування «Тихого Дона» М. Шолохова. В свій час там було надруковано: «Григорий вздохнул, ло­шадиный, с выхрипом вышел воздух»¹ Але цей варіант не вдовольнив автора і у виданні 1953 року читаемо: «Григорий порывисто вздохнул».

Неважко відчути, що перший варіант художньої де­талі більш об’ємний і рельєфніший, аніж другий. Одне слово «порывисто» виявилось неспроможним компенсу­вати отой штрих, який доносила читачеві деталь «лоша­диный с выхрипом вышел воздух». Тому в усіх остан­ніх виданнях автор знову править: «Григорий вздохнул, с выхрипом вышел воздух». Проте такі правки, як остан­ня, редактор зробити не завжди може. Контекст, зокре­ма його логічна основа, на диво правильні і не насторо­жують його.

Як правило, увагу редактора привертають пропуски другого різновиду. Ті, що на них якоюсь мірою вказує контекст. Наприклад, в романі І. Ле. «Хмельницький» читаємо: «Загін супроводу з Хмельницьким нарешті на­трапив і на приморські постернуки французьких військ»¹.

У цьому реченні словосполучення «загін супроводу з Хмельницьким» — обірване. Його можна розуміти і як «загін... на чолі з Хмельницьким» і як «загін... у якому перебував Хмельницький». Контекст розділу не дає змо­гу говорити про те, яке ж, власне, має значення пропуск.

Або в іншому місці: «Ганно, Ганно ... Топчи вже й ти свої ці диявольські стежки по пахучих хліборобові кізя­ках та ріллях. Твої вони, тобою зароджувані, розрослися он як! Закопаєшся в цьому, перестаєш чути справжнє ди­хання своєї рідної козачої родини»².

Як розуміти вираз «топчи... ці диявольські стежки по пахучих хліборобові кізяках та ріллях»? Що значить фраза «твої вони, тобою зароджувані»? Чи не «кізяки» маються на увазі? А з чим зв’язана репліка «розрослися он як!». Певно, йдеться знову ж таки не про кізяки і не про стежки. Тут теж маємо справу з пропусками.