Контекст і ясність викладу

Власне, у всіх тих випадках, коли йдеться про не­ясність виразу, доводиться мати справу з порушенням структури контексту — чи то смислової, чи мовної. Прав­да, доволі часто забувають, що структура контексту ха­рактеризується значимістю. Вона якоюсь мірою дає про себе знати у звичності виразів і логічних побудов, у прив’язаності слів до певних словосполучень тощо. І варто авторові посягнути на цю звичність, як читач насторожиться: «Споживач літературного твору,— пише Л. А. Булаховський,— його читач має відчути, стикаю­чись з новим словом або незвичайним зворотом, їх доко­нечність на службі того нового, що вони мають до нього донести»¹.

Уже у випадках неточного слововживання доводить­ся мати справу із значимістю структури контексту. Тут значення слова і значення контексту немовби заперечу­ють одне одного і тим самим насторожують читача. У фразі «Леса, пронзительно брунжа. зачертила воду яку зустрічаємо в одному з перших видань «Тихого Дону» М. Шолохова², для російського читача незвичним є сло­во «брунжа». Воно затуманює вираз, утруднює сприйман­ня контексту. Та досить слово «брунжа» замінити на «визжа», як це зробив М. Шолохов у виданні 1953 р. (т. 1, с. 12), як вираз стане легким для розуміння. Проте у наведеному прикладі ми можемо говорити про непра­вильне словесне наповнення контексту, а не про пору­шення його структури.

Власне, в переважній більшості випадків, де йшлося про неточність слововживання, про розтягненість викла­ду, про тональні вади розповіді, малося на увазі, насам­перед, невдале наповнення контексту. Не порушення його структури, а саме виразове наповнення. Відносна струк­турна викінченість контексту дає змогу редакторові по­рівняно легко виявляти і правити словесні помилки, дов­готи, незначні настроєві зриви розповіді тощо.

Коли ж ми говоримо про неясність у викладі, то в цих випадках уже йдеться не лише про хиби у смисловому наповненні виразу, а й про неправильне «конструювання» контексту. Скоріше навіть йдеться саме про неправиль­ну — найчастіше — незвичну побудову контексту. Струк­турна значимість і звичність тут виступають на передній план. Приклади найрізноманітнішого характеру підтвер­джують цю думку. Причому, може бути порушена або мовна, або смислова, або і мовна і смислова структура виразу.

Почнемо з найпростішого — із змішування структур, що характерні для різних мов. В нашій літературній практиці найчастіші поплутання російських та україн­ських морфологічних форм. Газета «Комуніст» — орган Слов’янського МК та РК КП України Донецької обла­сті — в номері від 9 травня 1960 року друкує російською мовою вірш Гавриїла Шутенка «Два солнца». Ось перша строфа цього твору:

Оно пылало надо мной. До костей

Когда игла в бой! Вонзались зло.

Оно не грело — Казался узким рот,

Жгло; Сжимала горло боль,

Впивались дротики лучей Выпаривался пот,

Сквозь гимнастерку, Хрустела в порах соль.

Шутенко, певно, українець, що пише російською мо­вою, але неглибоко засвоїв її. Тому російське слово «испаряться» (яке, до речі, вживається переважно без прямого додатку) він українізує —«выпаривался» (щось схоже за структурою з українським виразом «випарову­вався піт»). Його зовсім не бентежить, що структурна заміна призвела і до смислової невиразності: тепер ви­раз можна сприйняти і так, ніби хтось звідкись піт «ви­порював».

Неждане смислове нашарування своєю появою завдя­чує саме морфологічній аморфності, структурній неви­разності¹.

Елементарні коректорські помилки, які тягнуть за со­бою і смислові зміни, часто пов’язані з порушенням повноти структури. Серед цих порушень на пе­редній план виступають знову ж таки комічні випадки пропусків. Так в час готування у видавництві Київського університету довідника про університет редактор в од­ному з варіантів рукопису з подивом прочитав, що уряд Болгарської Народної Республіки одного з наших уче­них нагородив орденом «Крила Мефодія». Що за «Кри­ла Мефодія»? — здивувався редактор. І, напруживши па­м’ять, зрозумів, що йдеться про орден Кирила і Мефодія...

У наведених прикладах контекстуальна значимість дає можливість редакторові поновити ясність сприйман­ня виразу. Проте трапляються випадки, коли структурні втрати призводять до невідшкодовних смислових. При­чому буває так, що редактор не може або переважно не може їх поновити.

У виданні «Тихого Дона» 1953 р. стояла фраза «Бе­лые, как мел, губы не находили покоя...» (с. 49). А у ви­даннях, що вийшли у світ до 1964 р., цю фразу читаємо так: «Белые губы не находили покоя» (1962, с. 53). Тут контекст не може підказати редакторові оте смислове уточнення, що його підказує вираз «как мел». Значи­мість контексту саме в цьому місці дещо послаблена, тому й сприймання смислу виразу ущербне. Позірна про­зорість тексту не дозволяє редакторові втручатися у ви­клад.

Наведені приклади можна розцінити як випадки по­рушення мовної структури розповіді. Тут про смислову аморфність неясних виразів говорити не доводиться. Проте і смислова невиразність слова чи частини виразу теж призводить до руйнування контексту. Це буває, зо­крема, у випадках, коли потрібна гранична виразність терміна. «Літературна Україна» від 13 січня 1967 року в статті О. Сербенської «Дбаймо і про юридичну лекси­ку» принагідно зачіпає це питання, коли говорить про ряд висловів, що вживані у «Юридичному довіднику для населення» та в журналі «Радянське право». Зокрема тут аналізуються вирази «нужденні члени сім’ї», «нуж­денна дружина», які вживаються в журналі та довіднику як адекватні російським термінологічним словосполучен­ням «нуждающиеся члены семьи», «нуждающаяся жена» тощо. Але ж українське слово «нужденний» значенням своїм не рівне російському «нуждающийся». Тут смисло­ва невідповідність спричинилася також і до руйнації структури виразу. Замість говорити про «членів родини (чи дружину), які потребують допомоги», довідник і жур­нал трактують про «бідних, злиденних, виснажених чле­нів родини (чи дружину)».

Тут уже доводиться говорити про неясність і мовної і смислової структури виразу. Причини появи цих неяс­ностей бувають найрізноманітніші.