Правка-заміна

Практика показує, що в текстах, де раз по раз дово­диться мати справу з мовними штампами, нерідко потрібною правкою буває правка-заміна.

Попробуємо механічно зняти розгорнуте порівняння в другому розділі «Альп». Викреслення збіднить виклад. Адже тут на передній план сприймання мали виступити саме асоціації, що в’яжуться з відсталістю, а не урочи­стістю, тут авторське навантаження синтаксично-композиційних ланок розповіді не натрапляє на опір в мовній свідомості сучасного читача. Порівняння-паралелізм ви­ростає ледь чи не в символ боярської Румунії, за безцінь проданої її правителями, рани якої у весняні бурі наступу наших військ стали виднішими. Але паразитарні вирази, мовні штампи глушать оцей настрій. Як же бути?

Зняти це порівняння — значить зняти і дуже важли­вий відтінок авторської думки, значення якої для цілого твору досить велике. І автор чинить інакше — шліфує сценку.

Друкований текст

Все рідше ляскали гулкі крап­лі по розп’яттю. Дощ змив з нього пилюку... румуни нагаду­вали собою ті розп'яття на бі­лих хрестах, що віками стоять понад шляхами їхньої країни.

Рукопис

Все рідше хлюпали гулкі краплі по розп’ятому голому тілі на хресті. Дощ змив з нього пилюку і спаситель дивився те­пер спід тернового вікна, як живий... румуни нагадували со­бою ті розп'яття на білих хре­стах, що стояли при дорозі, ні­бито самих себе вони вирізьби­ли, виставили понад своїми шля­хами світові на показ.

Не беремось говорити, чи нова редакція набагато краща першої, чи ні. Зараз важливим є інше — при реда­гуванні текстів з мовними штампами справді-таки мож­лива заміна. Навіть більше — можлива заміна із враху­ванням особливостей авторської манери письма. Тут, виявляється, як і в час роботи над точністю слова, редак­торові стає в пригоді вільна орієнтировка в структурних особливостях авторської партії та в партіях героїв. Ця вільна орієнтировка дозволяє редакторові знайти потріб­ну форму виразу думки.

Наприклад, в «Прапороносцях» О. Гончара в кінці XV розділу є сценка від’їзду Черниша і Брянського з мадьярського села. В рукописі вона подана так:

«Коли вони від'їхали, спускаючись в ту саму кам'яну вуличку, за ними знову зазвучав величний мотив, десь угорі, як на хорах величного храму».

Просто зняти порівняння тут не можна: зніметься від­тінок урочистості. Щоб зберегти його, автор і редактор дали два епітети (означення) до слова мотив. Текст за­лунав так:

«Коли вони від'їхали, спускаючись у ту саму тісну к а м ' я н у вуличку, за ними знов зазвучав знайомий величний мотив»¹.

Як широко можна практикувати правку-заміну?

Але тут постає питання, чи завжди під силу редак­торові знайти, підказати вдалу заміну?

Щодо слів-штампів, штампів-словосполучень і штам­пів, які покривають площу речення, правка-заміна — найдоречніша. В цьому дещо переконують і приклади. Так, у В. Кучера слово «літати» стало штампом. Воно у нього найчастіше зустрічається там, де йдеться про швидкий рух і особливо про автомобіль.

У романі «Голод», за поодинокими винятками, з волі автора автотранспорт тільки літає². А на с. 5 першо­го видання роману «Прощай, море!» у нього літають і катер і чайка. Катер літає чотири, а чайка—два рази.

В останньому прикладі слова-штампи неважко замі­нити. Можна було б сказати, приміром, так: «катер мчав» або «катер, широко розметавши водяні крила, наближав­ся до пристані» тощо. Коли б редактор запропонував такі або подібні правки, то це була б основа для творчої роботи з письменником, корисна як для автора, так і для редактора. До такої заміни спонукав кон­текст. Він підказував потрібний варіант виправлення. Та цього не сталося. Читач одержав книгу, виповнену деталями, що звучать на одній ноті, виповнену словами-штампами.

Можна було б запропонувати заміну і в ряді сцен ро­ману В. Собка «Нам спокій тільки сниться». Зокрема в такій:

«Чи доводилося вам після довгої розлуки повертатися у рідне місто, де живе мама, де залишилися друзі дале­кого і тепер, після служби в армії, вже майже забутого дитинства? На серці в такі хвилини з'являється почуття чекання й тривоги, бо ще зовсім невідомо, як далі скла­деться життя»¹.

Сцена розтягнена, в ній чуються канцелярські нотки, але контури думки — прозорі. Тут можлива редактор­ська заміна. Для цього досить зняти довготи і замінити штамп:

«Чи доводилося вам після служби в армії повертати­ся в рідне місто, до мами, до друзів далекого дитин­ства? . . . . . . .² Ви чекаєте чогось, тривожитесь... Та й як не тривожитись, адже ж вам зовсім невідомо, як далі складеться життя».

І вже ось тут виявляється, наскільки хисткою може бути редакторська пропозиція внести правку-заміну.

Приклад із роману В. Собка показує, як безжально редакторська заміна оголює замасковані штампом по­рожнечі, оті «ра-ра-ра», за словами В. Маяковського, без заповнення яких матеріалом авторська думка лишається незавершеною. Чи ж може редактор заповнити замаско­ване штампом «ра-ра-ра»? Із наведених вище прикладів видно, що коли контекст підказує смисл невикінченого місця, то може. А в більшості випадків — ні. Навіть як­що це буде слово-штамп чи штамп-словосполучення.

В. Кучер, як вказувалося, зловживає штампом виє та стогне вітер. Цей штамп майже завжди потребує за­міни. Та вказати, чим можна замінити цей штамп — не­легко. Ось в романі «Голод» читаємо:

«А хмари пливуть з півночі, важкі, олов'яні. А вітер виє і стогне, наче несе до Павла на своїх крилах відго­мін з рідної сторони»³.

Речення вітер виє і стогне звучить граматично нор­мально і правильно, займає композиційно важливе та значиме місце. Але саме по собі це речення є штампом в системі цілого твору. Воно не повнозначне, семантично спустошене і потребує уточнення, заміни. Ясно, що штамп тут приховує нестачу одного якогось невеличкого штришка, якоїсь рисочки. Але якої?

Редактор в таких випадках часто міркує гак: раз це невеличкий штришок, то немає чого побиватися над ним.

Хай іде до набору—та й все! Пропускаючи до друку отакі тексти із мініатюрними штампами, редактор тішить себе надією, що смислова втрата тут невелика.

Вона й справді-таки буває невеликою, якщо штампи в тексті поодинокі і якщо це штампи слова або речен­ня. А якщо це шматки тексту і їх багато? А якщо це більшість пейзажних зарисовок, так як наведені вище описи штормового моря у В.Кучера? Або численні реп­ліки партій героїв, як у романах В.Собка? Їх теж про­пускати в друк?