Часткові викреслення

Є ще один тип випадків, коли письменник вдається до мовних штампів або до виразів, що ось-ось можуть стати штампами. Це випадки, коли порушення тону ви­кладу викликані «причіпливими» асоціаціями, коли ре­дакторові доводиться мати справу із назойливою (пара­зитарною) рисою порушення тону розповіді.

Візьмемо приклад з творчості О. Гончара. О. Гончар у рукописному варіанті «Альп» (перша частина трило­гії «Прапороносці»), прагнучи надати викладові відтін­ку урочистості, досить часто використовував образи, що своїм корінням ідуть до релігійних джерел.

Так, розп’яття згадується в І розділі: «Сержант став під козирок, напнутий над розп'яттям». І зразу ж у дру­гому розділі ця згадка розгортається в образ: «Все рід­ше хлопали гулкі краплі по розп’ятому голому тілі на хресті. Дощ змив з нього пилюку, і спаситель дивився тепер спід тернового вінка, як живий» (рукопис).

На цій самій сторінці, як паралель до наведеного образу, подається порівняння-паралелізм: «Румуни на­гадували собою ті розп'яття на білих хрестах, що стояли при дорозі, нібито самих себе вони вирізьбили, виставили понад своїми шляхами світові на показ...». А на наступ­ній сторінці бійці «... перебинтовані, стали ніби якимись особливими людьми, що він (Черниш — Р. І.) хотів би молитись їхнім пов'язкам».

Четвертий розділ із рукописному варіанті О. Гончар закінчив внутрішнім монологом Черниша, який починає­ться так:

«Дай мені сили,— шепотів він у гарячу темряву, звер­таючись як з молитвою».

Шостий розділ рукопису починався так:

«Бо вечори в роті, якщо вона не йшла рити траншеї і тягати шпали, перетворювались у справжні духовні бен­кети...».

Восьмий закінчувався реплікою:

«Хай вам бог помага, товаришу командир!

Цей Блаженко мав дуже м'яке і ліричне серце».

Початок десятого розділу:

«На ранок справді почався «сабантуй», який уже не замовкав цілий божий день».

І далі в цьому ж розділі:

«А навкруги, над зеленими селами, білі церкви гра­ють до сонця хрестами. В церквах двері повідчиняли на­встіж, як тоді весною, Великодніми святами, коли наші війська прийшли сюди. І співають там хори прекрасні радісні псалми, славлячи зелену весну, сонце і нових людей, рятівників і визволителів. В серці маленького телефоніста співають, співають великодні сонячні хори...».

В одинадцятому розділі:

«... мир, який був, здавалось, уже давно, ефемерний і звабливий, як казковий потойбічний світ».

У розділі дванадцятому:

«Догонимо, хоч на краю світа!»

В розділі тринадцятому:

«— І самі охрестимось і їх охрестимо... В кращу віру».

• Вся Європа ниньки в йордан вступає. Входить така, а вийде інакша».

Хаєцький в XIV розділі каже Чернишу: «...Я чи не я, а добре, що пронесло. Слава богу! Отакі праники летіли проз нас».

XV розділ: «Коні шарахнулися в кювет від червоної машини, що з страшним лементом проносилась мимо, наче в ній мчалися чорти, блискаючи білими зубами».

«... за ними знову зазвучав величний мотив, десь уго­рі, як на хорах величезного храму».

XVII розділ. Репліка Хоми Хаєцького:

«Не дай бог... то й кісточок не зберемо».

XXII розділ:

«Вистрілили по команді в небо — раз, і вдруге, і втретє, немов хотіли розстріляти його одвічну кривду й жорстокість».

«Я солдат, солдатові нема гріха. Йому наперед все прощено».

Розділ XXIII.

«Куди, Козаков?

• В Єрусалим... За святою водою!».

Розділ XXV.

«... бійці один по одному вискакували з будинку і ки­далися на волю божу — через подвір'я».

Розділ XXVII.

«... всі в залі потягнулися до вікон, ніби віруючі до багряних образів».

«А війська проходять повз коня-лебедя... і ніхто не звертає на нього уваги, всі проходять далі, лишаючи його в кюветі при дорозі, як білий кам'яний стовп з роз­п'яттям».

В наведеному перелікові виділяються два плани — план побутовий — вживання ходових мовних кліше на означення звичайних житейських фактів (не дай бог, в Єрусалим за святою водою, цілий божий день) і план порівняння, план художнього узагальнення, що свій вияв знаходить найчастіше в порівняннях простих (як казковий потойбічний світ, ніби віруючі і т. д.) чи й роз­горнутих (в першому і в десятому розділах).

Побутовий план як у мовних партіях героїв, так і в авторській партії в час готування книги до друку був, здебільшого, знятий. Знятий, певно, щоб уникнути на­в’язливості, шаблонної монотонності і щоб дати можли­вість художньому порівнянню (Румунія, як розп'ятий мученик тощо) пролунати чітко, на повну силу, а не в унісон з побутовими виразами.

Автор зняв і репліку хай вам бог помага (замінив: ... щасти вам, товаришу командир) у восьмому розділі, і цілий божий день (замінив до самого вечора) в деся­тому, і на волю божу (викреслив) в двадцять п’ятому. Він замінив ці словосполучення рівноцінними тонально-синонімічними і синонімічними за значенням складни­ками викладу, такими, які (використовуємо вислів В. Маяковського з статті «Як робити вірші?») не дають підстав приписати авторові «віру в існування загробного життя в євангельських тонах».

До Великої Жовтневої революції асоціації, пов’язані з релігійним культом, часто сприймалися як щось ве­личне і урочисте. А після Жовтня з ними пов’язується найчастіше усвідомлення відсталого, косного, чужого. Тому такі асоціації, замість возвеличити образи, часто можуть компроментувати їх.

В щоденній мові, в устах прототипів героїв, репліки, порівняння (ніби віруючі до багряних образів тощо) можливо були вживані в потрібному письменникові плані, але, механічно введені в художній твір, несподі­вано натрапили на опір унормованого словесного мате­ріалу, на опір нових звичок. Вони прозвучали, як мов­ний штамп.

На прикладі підходу редактора та автора до тексту з паразитарними порушеннями тону розповіді доволі ясно видно, що механічне, бездумне оперування тільки правками - викресленнями не завжди йтиме на користь справі.