_______________

Розділ дев’ятий

МОВНІ ШТАМПИ

ПРИРОДА МОВНОГО ШТАМПУ

Чи справді мовний штамп — просто

«частоповторюваний вираз»?

Кажуть, що штампи — це готові форми, які вико­ристовують без огляду на те, наскільки точно і повно вони виражають думку. Це готовий взірець, який сліпо ко­піюють.

Л. Соболев вважає, що від частого вживання штампи стерлися і втратили таємничу свою гру¹. Тут виділяю­ться два моменти: по-перше, штампи — це часто повто­рювані вирази; по-друге, внаслідок цієї частої повторю­ваності вони внутрішньо спустошені, беззмістовні.

Але ж чи й справді так? Адже прислів’я та приказки теж частоповторювані вирази, однак ми їх не зараховує­мо до штампів, а цінуємо, як справжній скарб. Чим по­яснити таку суперечність? І чи не позірна вона?

Почнемо від спільного. З того, що зближує фразеоло­гічні скарби мови і штампи. В. Вакуров в роботі «Фра­зеологические средства иречевые штампы» пише: «Фра­зеологічні засоби і мовні штампи — подібні: і перші і другі є сталими словосполученнями»².

Це визначення зіставляє штамп і фразеологічне сло­восполучення за зовнішніми ознаками. З суто граматич­ної точки зору штампи і фразеологічні сполучення справ­ді-таки мають багато спільного — усталений зв’язок слів, однаковий спосіб їх поєднання. Для української мови, наприклад, цілком звичним є творення словосполучень за формулою іменник в називному відмінку плюс іменник в родовому відмінку:політика сили, гонка озброєнь, думи учня, слава космонав­тів і т. д. За цією ж формулою творяться і штампи:

питання вирішення, питання розгортання діяльності, по­чуття вдоволення (або: почуття глибокого вдоволення), долоні рук і т. д.

Тут не можна закинути мовцям, що вони порушили граматичні форми словосполучень.

Зовні мов дві краплі води скидаючись на звичайні повнокровні вирази і словосполучення, штампи за своєю роллю в мові та смисловою структурою докорінно від­мінні від фразеологізмів. Що це так — неважко переко­натися, коли розглянути внутрішню, смислову будову фразеологізмів та штампів і порівняти їх функції в кон­кретному акті мовлення.

Фразеологізм конденсує смисл

Варто приглянутися до фразеологізмів (не обов’яз­ково до ідіом), як у вічі впаде доволі-таки цікава особ­ливість: як і слово, вони виступають засобом грома­дження знань людини, засобом конденсації пізнаваль­ного матеріалу.

Між словом та фразеологізмом (словосполученням) є багато спільного. Це спільне стосується, насамперед, семантичної структури. В першу чергу тут слід назвати здатність фразеологізмів згущати поширену думку, цілий контекст, до кількох слів.

В українській мові, наприклад, досить поширені ви­рази не до солі; що посіяв, те й пожни; нехай буде греч­ка; щуку кинули у річку; не з такими животами серед пущі жити і т. д. Своєю появою вони завдячують попу­лярній байці або переказу, часто повторюваному в свій час анекдоту.

Так, вираз не до солі з’явився в мові внаслідок згу­щення до розмірів словосполучення смислу переказу про невдаху-чумака, який пішки ходив у Крим по сіль. Мішечок солі він доніс уже аж до домівки, та, на лихо, біля села зустрівся музика, що вигравав на басолі. За­взятий танцюрист, чумак не міг спокійно пройти повз музику. Та й на душі радісно—вже майже вдома! Він став. Спершу слухав, потім притопував і врешті, не скидаючи сакви з плечей, пустився в танок. Музика знай грає. Чумак забувся про все на світі і витанцьовує. Ось у нього вже прорвалися сакви і тоненьким струмочком почала сипатися сіль.

• Сіль сиплеться! — кажуть чумакові. А він не чує: танцює.

Йому знову:

• Чоловіче добрий, сіль сиплеться!

Почув неборака, але, захоплений танцем, немов у за­бутті, підхопив:

• Сиплеться, гей, чумаче, сиплеться!

І сам же відказав:

• Чумакові не до солі,

Коли грають на басолі.

Це жартівливе оповіданнячко свого часу було дуже популярним.

З часом вже тільки сентенція чумакові не до солі, коли грають на басолі стали викликати в уяві мовців все оповідання і вони реагували на неї, як на увесь твір. Одна фраза немовби згустила в собі і закріпила в прак­тиці мовлення все оповідання. Далі ця фраза скороти­лася до виразу не до солі, який стали вживати для іменування дій, що вершаться із самозабуттям, із захоплен­ням.

Приблизно так формувалися й інші вирази. Так, при­казка що братіку посіяв, те й пожни утвердилася в мові завдяки популярності байки Глібова «Вовк і кіт»; при­слів’я лисичці ратиці оддать, певно, народилося в байці Гребінки «Ведмежий суд». Вирази не з такими живота­ми серед пущі жити, нехай буде гречка сягають своїми коріннями в народні жартівливі перекази. Вони згустили в собі основну думку і спершу виступали в практиці мовлення як еквівалент твору, а з часом почали обер­татися як самостійна фразеологічна одиниця мови.

Часта повторюваність твору відіграла тут велику роль у ході утвердження цих фразеологізмів у мовній прак­тиці народу.

На відміну від фразеологізму чи крилатого виразу штамп не здатний конденсувати думку. Більше того, він виступає засобом прикрити брак думки та почуття. В цьо­му не важко перекопатися на першому-ліпшому прикладі. Ось роман Н. Хоменко «Люби — мене» ¹. На дев’ятій сто­рінці ми подибуємо:

«Людина так створена природою, що тіло її прагне марнування часу, а свідомість заощаджен­ня кожної х в и л и н и».

Не можна сказати, що вирази прагне марнування часу і заощадження кожної хвилини грішать проти гра­матичної структури мови. Ні. Для нашої мови є зви­чайною форма складних словосполучень типу прагнути слави переможця, брати книги товариша, вдихати пахощі лісу, відчувати подих часу і т. д. За цією схемою побудо­ване і словосполучення прагнути марнування часу. За граматичною формою, будучи схожим із наведеними по­єднаннями слів, цей штамп внутрішньо глибоко відмін­ний, бо семантично аморфний і невагомий. Це — вираз-бульбашка.

Або ось іще приклад з того самого роману: «... він поклав на стіл величезні, деформовані від три­валого спілкування з металом долоні.

• Цих рук жодний диплом не переробить!»².

Вираз деформовані від тривалого спілкування з ме­талом долоні теж не грішить проти граматичних норм мови. Але ж чи може він збудити в уяві читача образ рук металіста? Затуманити може. А відтворити — ні! Це штамп, що прикрив брак художнього матеріалу, порож­нечу у викладі.