Посилення напруги викладу і редакторські зауваження.

Та цим, власне, і обмежується дійовість читацького опрацювання стислості викладу. За межами викреслень читач (редактор) уже почуває себе не так певно! І не дивно. У всіх перерахованих випадках, пропонуючи викреслення, редактор спирається на наявний у тексті ма­теріал. Цей матеріал нечіткий, невдало поданий словом.

Якщо ж редактор стикається з надмірним посилен­ням напруги викладу, логічними пропусками, то, тією чи іншою мірою, йому доводиться обмежитися тільки вка­зівкою на пропуск.

У прикладі з «Чайки» С. Васильченка друге речення повністю подає тільки нове («по садах вітри гасають, а над садами зоріє небо осіннє. Маленьку хату оступили кругом високі ясени»). Пропущене (посеред садів) усві­домлюється з ситуації. Такий пропуск не сприймається як вада. При потребі випущені ланки відтворюються чи­тачем (слухачем) в уяві. Адже, будучи один раз вираже­ними, елементи викладу затримуються в свідомості чита­ча (слухача), і таким чином створюється можливість уникнути повторення вже відомого.

Це явище відоме в мовознавчій літературі як еліпс. А еліптичність — це добре відомо — існує і як факт гра­матичного і як факт стилістичного порядку... Еліптич­ність, як стилістичний факт, існує тільки на фоні можли­вого повного виразу¹.

Проте бувають випадки, коли важливі складники ви­кладу пропущені у тій частині розповіді, що має пода­вати щось нове.

В творах художньої літератури з цим явищем дово­диться мати справу не так уже й рідко. Майже завжди тоді, коли автор мало обізнаний з матеріалом і особливо тоді, коли поступальний рух сюжету вимагає від автора ввести в твір якусь сцену, а автор не має досить матері­алу для побудови такої сцени або не має бажання пода­ти її. Він просто повідомляє, що ось така подія відбула­ся і все. Повідомляє чи сценою-скоромовкою, чи простим називанням.

Так, в одному з розділів першої частини трилогії «Прапороносці» розмову Брянського з бійцями О. Гон­чар подав з пропусками, йшлося про подвиг Поліщука, земляка бійців роти Брянського.

Репліка Брянського:

« — Справа ж не в тому, силач він там чи ні,— терп­ляче пояснював Брянський зміст, подвигу.— Головне, що він не розгубився в рішучу хвилину. Часи танкобоязні давно минулися. Танки йдуть, а Поліщук чекає. Танки його не бачать, а він їх бачить. Вони зверху, а він у тран­шеї. Бий і пали». (розд. VII рукопису).

Хоч О. Гончар і пише, що Брянський терпляче пояс­нював зміст подвигу, все ж відчувається, що речення не­мов би обрубані¹.Сцена випадає із звучання розділу, а послідовність викладу в окремих місцях розірвано. Яку ж правку повинен запропонувати редактор?

Чи з участю редактора чи сам О. Гончар це місце відредагував так:

«— Справа ж не в тому, силач він там чи ні,— терп­ляче пояснював Брянський зміст подвигу.— Головне, що він не розгубився в рішучу хвилину. Часи танкобоязні, видно-таки, справді минули. В чому тут річ? Все дуже просто, товариші: танки йдуть, а Поліщук чекає. Танки його не бачать, а він їх бачить. Вони зверху, а він у траншеї. В таких у мо­ва х л ю д ин а далеко сильніша за танк. Тільки не розгубися: бий і пали!»².

Як видно із зіставлення, фактажу, того, про що мало йтися у місцях пропуску, редактор не має. Він відчуває логічні провали, може вказати на них, але дати конкрет­ні пропозиції йому не завжди під силу.

Власне, цією причиною здебільшого пояснюється і не­успіх творів, що їх редактор змушений «дотягувати» за автора. Не маючи під рукою матеріалу,що його нагро­мадив автор для написання твору, редактор часто не в силі «позшивати» логічні пропуски і, наспіх «стуливши» наявні під рукою шматки, випускає у світ «нашвидкоруч зшиту» книгу.

Тут, як ніде, добре відчутно, що редактор все-таки не письменник, а тільки читач. Тут, як ніде в редагуванні, треба пам'ятати, що редактор опрацьовує книгу на спри­ймання, що він апробує написане своїм вимогливим чи­тачам. І підмінити письменника, навіть коли б і хотів, не зміг би.