Майстерність композиції

Майстерність типізації міцно пов'язана з майстер­ністю композиції. Композиції, бо логічна послідовність частин твору, взаємообумовленість подій та явищ у ви­кладі повністю залежать від уміння монтувати окремі ланки викладу, від уміння знайти вірну побудову твору. Майстерність композиції — вміння правильно розташу­вати відібраний матеріал — одна із визначальних рис майстерності, «...найважливіший прийом художнього ре­алізму М. Горького» ¹.

У деяких творах наших письменників далеко не завжди бачимо вміння відібрати потрібні епізоди, сцени, які найбільш повно та рельєфно вирізьбили б основну думку автора. Нерідко трапляються випадки, коли у великому і творі герой, що завоював симпатії читача, раптом, без всякої вмотивованості, зникає, а цікавий епізод, не відігравши належної ролі, зависає у повітрі, затінюється іншими і т. д. і т. п.². Щодо композиції повністю застосовуване відоме положення: в художньому творі все наявне має бути абсолютно необхідним або,— слова М. Горького,— «в оповіданні, як у машині, не повинно бути ні єдиного зайвого гвинтика, а тим більше — зай­вих частин»³. Все, що не є абсолютно необхідним — перевантажує твір непотрібним матеріалом, затемнює послідовність розгортання подій і логічну стрункість твору.

Композиція великого твору — явище досить складне. Ми можемо відрізняти композицію твору в його основ­них лініях (що найчастіше й розуміють як сюжет), ком­позицію окремих частин в їх співвідношенні одна до одної і, так би мовити, внутрішню композицію: монтаж окремих складників викладу в частині, що становить со­бою ланку більшого композиційного цілого¹. Майстер­ність композиції цих найменших часточок викладу без­посередньо зливається з мовною майстерністю, з майстер­ністю ведення розповіді (побудови діалогічних сцен, описів, ведення авторської партії).

З правок М. Горького, що стосуються окремих сцен, широко відомі вказівки А. С. Макаренку щодо другої частини рукопису «Педагогічної поеми». Ряд епізодів, сцен поеми не додавали нічого нового до розуміння того чи іншого образу, порушували композиційну стрункість, затуманювали основну думку твору. А. С. Макаренко врахував редакторські зауваження М. Горького і від­шліфував твір, В новому варіанті змальовувана в творі робота колективу колонії виступала більш рельєфно. Можна навести ще безліч прикладів редакторських по­міток М. Горького щодо майстерності композиції окремих сцен, уривків, епізодів. Всі помітки зауважують про слушність чи зайвість окремих реплік, описів, ремарок тощо².

Мовна майстерність

Першоелементом літератури, на думку М. Горького, є мова.

Якщо логічна стрункість і послідовність у творі забезпечується композицією, переконливість — майстерні­стю типізації, то доступність, зрозумілість художньої, як і будь-якої іншої книги, великою мірою залежить від мовної майстерності, майстерності так сплавляти пода­ваний матеріал із словом, щоб образи були майже фі­зично відчутними. Тому «письменник повинен цілком виразно і чітко бачити обличчя тієї особи, на увагу якої він розраховує»¹.

Як у листах, так і під час роботи над рукописами, Олексій Максимович неодноразово вказував багатьом письменникам на малозрозумілість викладу та недоступ­ність його для читача. Він наголошував: «Коли вже ви­рішили писати, то якнайуважніше, невтомно, вперто вивчайте мову»². «Техніка літературної роботи зводи­ться — насамперед — до вивчення мови, основного ма­теріалу всякої книги, а особливо — белетристичної» ³. І тут увагу Горького-редактора найчастіше привертали два моменти: надмірна, обтяжлива авторська турбота про читача і ігнорування читача. Так, в листі до Г. Фіша № 1090 (т. 30) Горький пише: «Ви.., здається, піклує­тесь, щоб, читаючи вас, людина якомога менше думала. Це — даремно. Треба... надати читачеві право ворушити мозком,— так він краще зрозуміє, більше навчиться»⁴. А ігнорування читача розумів не як абсолютне відмаху­вання від читача, а як невміння письменника подолати опір матеріалу. І в зв'язку з цим звертав увагу на такі основні гріхи:

а)Промахи в звуковому оформленні викладу. Слово в першу чергу — сукупність звуків, пов'язаних з певним значенням, і непередбачений звуко­вий збіг призводить часто до того, що позбавляє «зображуюче слово твердої лінії, яскравого забарвлення»¹. В статті «Про прозу» Олексій Максимович вказував, що «інколи безглузді слова свідчать про глухоту автора, про те, що він не чує мови». «Исуса висела калашная крошка» — причому тут Ісус?» ².

Взагалі М. Горький був проти надмірного вживання слів із складами -щи, -вши, -щий, -вший, -ычуща (маєть­ся на увазі російська мова) ³. Він ставив перед письмен­никами вимогу, щоб останній склад попереднього слова не зливався з першим складом наступного, утворюючи непотрібне третє (наводить такі приклади: «как камень», «бреду думала» тощо) ⁴. Всі ці непередбачені звукові промахи призводять до викривлення сприймання. А тому написане треба проектувати в звучання, випробувати на вимову ⁵.

б) Недогляди добору слова в мовному ар­сеналі ведуть до промахів щодо точності називання, влуч­ності, соковитості слова. Так, даючи редакторські поради С. М. Ахрему, в листі від 20. XII 1927 року М. Горький зауважує про слово «волочит»: «Слово подвійно невда­ле,— пише він,— бо погано передає рух вантажу на колесах; доречніше було б сказати — «тащит», «тянет» тощо; потім: у наступній фразі — «Волович», а треба уникати частого повтору одноманітних слів у недалекому сусідстві одне від другого»¹. Або, наприклад, в листі до Б. Полевого зауважує щодо фрази «Тускло цедят желтый грязный воздух»: «Цідять завжди крізь що-не-будь і повільно або швидко, а «тьмяно» цідити — цього ніхто не зрозуміє» ².

Часто недогляди, на зразок наведеного в листі до Б. Полевого, пояснюються намаганням писати красиво.

Проте з дійсно красивим такі фрази не мають нічого спільного. Бо все красиве — гранично просте. «Справж­ня краса мови, що діє як сила, створюється точністю, виразністю, звучністю слів, які оформлюють картини, ха­рактери, ідеї книг» ³.

Зловживання місцевими і діалектними словами також не сприяє розумінню і доступності тексту. Треба писати просто, чітко, тоді сама собою з'явиться краса художньої правди. «Завдання серйозного літератора,— на думку М. Горького,— зводиться до того, щоб відсіяти, відібра­ти з цього хаосу найбільш точні, місткі, звучні слова»⁴.

Зважування слова на зрозумілість, влучність та про­стоту — одне із положень, яким користувався Олексій Максимович в своїй редакційній практиці.

в) Названі у двох попередніх пунктах промахи можна пояснити не лише ігноруванням читача, а й опором ма­теріалу. В час писання твору письменник пильнує в основ­ному за зображуваним і лишає поза увагою те, як саме буде сприйняте змальовуване.

Крім цих промахів, є ще вади викладу, які можна пояснити становленням манери письменника. Це найчастіше не фактичні помилки, а погрішності проти художності, на які можна вказати, які, відчуваємо, зменшують переконливість книги, але для яких нерідко ми можемо тільки накреслити шлях виправлення, межі потрібного звучання і часто не може­мо дати порад, як ліквідувати недолік. Помилки такого характеру М. Горький називав помилками тону викладу. Його зауваження в цьому випадку стосуються як лексичної сторони оповіді, так і конструктивних особ­ливостей розповіді. У листі до А. П. Чапигіна від 15 січня 1927 р., високо оцінюючи роман «Степан Разін», він за­уважує стосовно лексичних описок:

«125 — «мухи всех сортов» — не в тоні розповіді»¹.

Аналізуючи в «Листах літераторам-початківцям» опо­відання «Баба», Олексій Максимович пише: «Смертельно раненый волк» і «вонзить зуби в врага» — ці слова зо­всім недоречні... Вони — не в тоні оповідання, бо крик­ливі» ².

Зауваження М. Горького стосуються не лише витри­маності лексики в певній тональності, а й тональності всього викладу. «В першому абзаці оповідання,— пише він одному початківцю,— Ви взяли тон казковий, в кінці його надто часто — а тому надоїдливо — чути склад «ми», потім Ви з'їхали з тону сказання на описовий і цим розірвали цілісність враження читача» ¹.

В листі до П. Павленка від 1 січня 1933 р., ділячись своїм враженням щодо його книги «Барикади», пише: «Мені видається, що вона була б кращою, вагомішою, коли б Ви написали її не в цьому патетичному тоні і не окремими фрагментами, а епічно, спокійно та зв'язно. Прочитавши присвяту, чекаєш, якщо не епосу, то хоч більш високого і послідовно витриманого пафосу» ².

На думку М. Горького, щоб вести розповідь у потріб­ній тональності, треба, крім доброго володіння словни­ковим запасом, вміти будувати фразу без зайвих еле­ментів. «Боротьба за очищення книг від «невдалих фраз»,— пише він,— так само потрібна, як і боротьба проти мовного безглуздя» ³. В процесі редакторської ро­боти він старанно вивчав виклад та давав письменникам поради, як створити фразу із власним, неповторним зву­чанням. «У вас непоганий,— пише він у листі до Н. Єме- льянової,— досить-таки багатий лексикон, є свої слова, є спроби створити з них свою фразу. Ви її створите, еко­номлячи кількість слів, які ви використовуєте на змалю­вання предметів, людей, пейзажу. Пишіть крутіше. Кра­са — це простота, чіткість, ясність» ⁴.

Добре взяти тон розповіді — це значить встановити міцний контакт з читачем, завоювати його довір'я. Вибір потрібної тональності диктується найчастіше матеріалом і. завданням, яке ставить і прагне розв'язати письмен­ник своєю книгою. Тут велику увагу має вміння розпо­чати виклад у потрібній тональності. «Завжди дуже важ­ливе,— пише Олексій Максимович Ользі Берггольц,— перше враження читача, перша фраза книги; важливе, як у музиці перші такти, як в картині — вирішальна барва»¹.

Фальш початку важко виправити в процесі подаль­шого викладу матеріалу. Так А. П. Чапигін в оповіданні «Мастеровые» невірно обрав тон розповіді, і М. Горький зауважує: «Ваша манера писати майже тільки діалогом виявилася, на мого думку, в даному випадку — шкідли­вою для матеріалу, який явно і настирливо вимагає ма­нери описової картинності, яка підкреслила б драматизм становища учнів і більш яскраво показала б характе­ри майстрів, господаря. Діалогічна форма затушовує все це» ².

г) Безпосередньо зливається і переплітається з тоном викладу ще одна особливість ведення розповіді: вмін­ня дотримуватися міри у викладі, вміння знайти момент, коли найдоречніше звучання з однієї ноти перевести на іншу, замінити розповідь діалогом тощо. Порушення міри, пропорцій найчастіше веде до багато­слівності. В листах М. Горький чи не найбільше зауважує письменникам саме з приводу багатослів'я. Так, у листі № 971 (т. 30) читаємо «Оповідання — непогане, але дов­ге, багатослівне», в листі № 919: «Оповідання добре. Ста­не ще кращим, якщо ви його уважно прочитаєте і трошки скоротите, викинувши де-не-де зайві слова та фрази. Тоді воно буде крутішим, міцнішим» ³.

Отже, не лише з того, наскільки вірно організовано виклад матеріалу, виходив М. Горький у процесі своєї редакторської роботи, а й з того, наскільки економно ведеться розповідь. Писати треба так,— писав він,— «щоб словам було тісно, думкам — просторо»⁴. За будь-яких обставин письменник повинен зуміти знайти точні слова і розташувати їх так, щоб невеликою кількістю слів можна було сказати якнайбільше. Обов'язок редактора вивірити, наскільки письменник впорався з своїм зав­данням, а при потребі прийти йому на допомогу.

Ось ті сторони художнього твору, які привертали увагу Горького - редактора. Ось майже і весь обсяг редак­торської роботи.

Та дати відповідь на питання, який обсяг роботи редактора, це ще не значить відповісти — як саме він має редагувати, не значить розповісти про методику опрацювання рукопису майбутньої книги, про методику визначення невдало написаних місць та специфіку ре­дакторського опрацювання цих місць.

І якщо в оцінці позиції письменника, в оцінці фак­тажу твору, в оцінці типізації та сюжетної побудови на допомогу редакторові приходять рецензенти (маємо на увазі внутрішні видавничі рецензії), то в роботі над мов­ною майстерністю рукопису і композицією окремих сцен, уривків, епізодів редактор у наших видавництвах та журналах в переважній більшості випадків полишений сам на себе. Від його вміння, досвіду й такту залежить дуже й дуже багато.

Оскільки в боротьбі за дійовість художнього твору найслабкішою ланкою в роботі журналів та видавництв виявилася робота по підвищенню мовної майстерності, то саме на неї в першу чергу варто звернути увагу. В ході вивчення роботи редактора над мовою художнього твору варто виділити як основні ті моменти, на які в своїй редакторській діяльності звертав увагу М. Горь­кий ТОЧНІСТЬ І ДОСТУПНІСТЬ (ЗРОЗУМІЛІСТЬ) СЛОВА, ЕКОНОМНІСТЬ ВИКЛАДУ, ТОНАЛЬНА ВИТРИМАНІСТЬ, ЯСНІСТЬ ТЕКСТУ.