Майстерність типізації

Відібрати фактичний матеріал, вірно обрати тему твору — це ще тільки підійти впритул до здійснення по­ставленого завдання. «Тема — це ідея, яка зародилася в досвіді автора, підказується йому життям, але гнізди­ться у вмістилищі його вражень ще неоформлено і, ви­магаючи втілення в образах, збуджує в ньому потяг до роботи над її оформленням» ¹.

Вміло відібраний фактаж — це лише половина діла. На основі матеріалу треба ще зуміти намалювати людей, змалювати так, щоб образ постав в уяві читача. Без вміння ліпити образи, типи немає письменника.

В листах, виступах, статтях, в ході редакційної роботи М. Горький завжди підкреслював, що майстерність вимальовування образів людей, типів обумовлює пере­конливість твору, обумовлює існування особливого роду правди — так званої художньої правди. А тому письмен­никам (і редакторам в процесі опрацювання рукопису) слід пам'ятати, що факт — ще не вся правда, він — тільки сировина, з якої треба виплавити, добути справж­ню правду мистецтва..., схиляння перед фактом веде до того, що у нас зміщують випадкове і неістотне з корінним і типовим... Треба навчитися вискубувати неістотне опе­рення факту, треба вміти добувати з факту смисл.

Вміння типізувати матеріал важить багато. Одинич­ність, випадковість факту не завжди дає право письмен­нику на типізацію. «Так само, як із однієї навіть дуже доброї цеглини не можна побудувати цілого будинку, так описові одного факту не можна надати характеру типового й художньо-правдивого явища, переконливого для читача»². Матеріал завжди потребує вивчення і ви­значення суті факту. Причому письменник має повне право на поетичне перебільшення, що випливало б з реальних фактів.

Свої спостереження, враження, думки, житейський досвід письменник мусить втілити в образи, картини, характери, втілити так, щоб читач бачив, що йому пока­зує літератор, щоб «від злиття, збігу досвіду літератора з досвідом читача...» викристалізувалася «художня прав­да — та особлива переконливість словесного мистецтва, якою і пояснюється сила впливу літератури на людей»¹.

Саме з цього боку підходив М. Горький в своїй ре­дакторській практиці при визначенні переконливості фактажу твору. Для ілюстрації можна послатися на аналіз оповідання «Баба», даний в першому листі серії статей «Листи літераторам-початківцям». «В оповіданні «Баба», я, читач, не бачу людей. Який він — Прохоров? Високий, бородатий, лисий? Добродушний, насмішкува­тий, похмурий?..

Письменник повинен дивитися на своїх героїв саме як на живих людей, а живими вони у нього виявляться, коли він у кожному з них знайде, відзначить і підкрес­лить характерну, оригінальну особливість мови, жеста, постаті, обличчя, посмішки, гри очей і т. д.»². А автор «Баби» не може надати образові рис життєвості, оскіль­ки, взявши факти, «... дивиться на токаря (Прохорова — Р. І.) не як на живу людину, а як на думку, яку треба заперечити, спростувати» ³.

У рукописах Горький-читач виділяв щонайменші огрі­хи в змалюванні образу, в типізації і на кожному кон­кретному прикладі, навіть на щонайменшій помилці вчив письменників нелегкому мистецтву ліпити образи. Так, працюючи над рукописом першого роману В. Гросмана «Глюкауф», М. Горький відзначив, як розповідає в зга­дуваній книзі В. А. Максимова, що через натуралістич­ний підхід до матеріалу, завдяки сліпому простуванню за фактами і через невміння художньо вірно узагальню­вати факти — взяти з них основне—автор не звладав з цікавим матеріалом.

В редакторській роботі, особливо коли йшлося про вміння ліпити образи, типи, для М. Горького не було дрібниць. І це зрозуміло. Адже в творі художньої літе­ратури типове можна подати лише через індивідуальне, конкретне і тому найменша деталь мусить сприяти роз­криттю характерного, суттєвого.