Підхід до матеріалу художнього твору (оцінка фактажу).

Визначивши позицію автора і визнавши її правиль­ною, М. Горький у своїй редакційній практиці пильно вивчав, наскільки вірно, влучно та доречно віді­брані автором життєві факти для художнього твору, як вони розміщені та як сприяють розкриттю головної дум­ки твору, виявленню ідеї твору. Матеріал, який добирає письменник для створення образу, деталі, на яких зупи­няє свою увагу автор для надання образові життєво­сті,— все це було предметом вивчення Олексія Максимо­вича. Редакторська увага Горького спрямовувалась на пошуки засобів, які допомогли б письменнику, рукопис котрого вивчається, поглибити художні узагальнення і рельєфніше вималювати художній образ, створюваний тип. Причому, для Горького -редактора дрібниць не існу­вало.

Виходячи з того, що в творі художньої літератури тільки через конкретне і індивідуальне¹ можна розкрити типове (причому, зберігаючи конкретну чуттєву форму одиничного, художній образ є одночасно і узагальнен­ням ²), М. Горький вимагав, щоб кожен штрих і деталь мали якусь вагу, сприяли розкриттю характерного³. Ре­дагуючи твір, М. Горький вивчав матеріал не лише з погляду взаємообумовленості образу та його деталі, а та­кож і з погляду — як відібраний і втілений в образи життєвий матеріал зможе опер­тися на життєвий досвід читача. Випадкові, невдало відібрані факти, непереконливі характери в художньому творі, на думку Олексія Максимовича, зне­цінюють художній твір¹, порушують художню правду, і тому він спрямовує свою увагу на вивчення вад рукопису, щоб визначити — наскільки можна і чи можна поглибити переконливість образу та відшліфувати його художність. Так, в цитованій уже роботі В. Максимова вказує, як М. Горький, працюючи над рукописом повісті В. Гросмана «Степан Павлов», «дав письменникові ряд дуже цінних порад та вказівок, спрямованих на те, щоб зробити образ головного героя більш типовим, а, значить більш круп­ним та значним... В. Гросман за порадою М. Горького значно поширив та поглибив попередній задум свого твору»².

Відступи від життєвої правди і логіки розвитку ха­рактерів, образів відзначались М. Горьким як недоліки твору.

В «Листах літераторам-початківцям» стосовно твору одного літературного новобранця він пише: «Забойщик Черенков розповідає про якогось надмірно удачливого Мишу, який спокутує чотири роти — батальйон — білих солдатів, «зводить з розуму всіх мобілізованих солдатів і навіть добирається до молодшого офіцерського складу».

Читач мусив би захоплюватися подвигами Воронова, але — читач сумнівається.

«Гм? Біле офіцерство було дуже натаскано в політи­ці. Існував «Осваг». Перший-ліпший білий офіцер пови­нен був перепинити Мишу...»

Але коли читач знайомиться, як Миша повів себе з дівчам, підісланим контррозвідкою для уловлення його, та як бездарно поводилась ця контррозвідник,— читач відчуває бажання сказати авторові:

«Ти — бреши, але так, щоб я тобі вірив» ¹.

Так, вміння оцінити правдивість і потрібність віді­браного автором життєвого матеріалу і його Доступ­ність — багато важить в редакторській роботі.

Та крім розгляду рукопису з точки зору вдалості та вміння підібрати матеріал, М. Горький завжди оціню­вав рукопис ще й з погляду реалізації відібраного мате­ріалу, з погляду літературної техніки.