Оцінка рукопису

М. Горький вважав, що оцінюючи рукопис, редактор обов'язково повинен керуватися принципом партійності літератури, виходити насамперед з «ідейної, соціально-виховної вагомості літературно-художнього твору»². Редактор, на думку Олексія Максимовича, мусить уміти, в першу чергу, визначити, чи поданий до видавництва або журналу твір справді сприяє справі виховання мас в дусі комунізму чи ні. І лише вивчивши рукопис з цієї точки зору, робити висновок — прийняти твір на редак­ційне опрацювання чи відхилити.

Критикуючи продукцію «ГИХЛа», зокрема книгу «Ве­ликий обманщик» Сергія Аянова, М. Горький різко засу­джує роботу редактора, котрий не повернув рукопис на доопрацювання, і в результаті з друку вийшов твір, соці­альне значення якого «майже невловиме», прочитавши який «дуже важко уявити, що може взяти для себе з такого твору наш масовий читач, читач — творець нової дійсності»¹. Випуск недоброякісної книжкової продукції М. Горький розглядає як факт недопустимий, оскільки «написати таку книгу — неважко». «...Чимало авторів так звикли до цієї легкої роботи, що винищуючи щоріч­но тисячі тонн паперу, завдають державі робітничого класу досить відчутну шкоду матеріального, та й куль­турно-виховного характеру»².

Редактор, на думку М. Горького, мусить завжди зна­ти, для кого він готує книгу і яке значення повинен мати підготовлюваний до друку твір. Тому редакторові треба зважати «.... на вимоги, запити та настрої мас» і вивчати «настрої маси треба за всією сумою її активної соціаліс­тичної діяльності» ³, а не по анкетах.

Твір, пройнятий ворожою ідеологією, або такий, що спотворює дійсність, не може становити собою якоїсь цінності, навіть при умові бездоганного технічного вико­нання, і не повинен прийматися видавництвом чи жур­налом на редакційне опрацювання. Засуджуючи випуск ГИХЛом книги А. Окулова «Камо», що невірно змальо­вує життєву історію революціонера, М. Горький пише: «... редактор мусив знати, хто такий Камо, і не повинен був випускати книгу, в якій революціонерові надано ха­рактеру удалого молодця з вульгарного бульварного ро­ману». І перед цим дає оцінку названої книги. Вона, на його думку, не має «нічого спільного з художньою літературою...» ¹. Але якщо в творі, навіть при наявності досить істотних хиб, піднімаються важливі питання, висвітлюються життєво-назрілі проблеми, то, як показує, редакційна практика М. Горького, варто докласти всіх зусиль, щоб твір залунав якнайсильніше і проклав шлях до серця читача. В. А. Максимова в цитованій уже роботі на ст. 18 наводить приклад, з оповідання М. Єршової «Работница»: «... Горький за окремими невдачами опові­дання,— пише вона,— побачив в ньому цінний зміст, дав ряд порад письменниці, і в 1929 році оповідання з'явило­ся друком...»².

Кількість таких прикладів можна було б значно збільшити. Вони б знову й знову підтвердили, що при оцінці рукопису у своїй редакційній практиці М. Горький вва­жав обов'язковим визначати цінність твору, виходячи з принципу партійності літератури. Та це лише перший крок у редакційній роботі.