Розділ четвертий обсяг роботи редактора (На матеріалі редакторської практики м. Горького)

Обсяг роботи першого читача варто почати з вивчен­ня редакторської практики М. Горького, людини, чия редакційна діяльність всіма зустрінута схвально.

В одному з листів до М. Горького М. Кольцов, редак­тор журналу «За рубежом», з товариською іронією пи­сав: «... давно на нашому виробництві звернули увагу на диво прекрасну роботу сорентійського району на чолі з відомим-таки товаришем Пєшковим, старим бригадиром та кавалером орденів.

Даний бригадир Пєшков виявив незвичайний потяг до роботи і особливу сумлінність в деревообробній спе­ціальності, обточивши та обстругавши величезну кількість всякого роду дерев'яних, а іноді досить-таки дубових ви­творів сучасної літератури. А, відомо,— це робота, яка вимагає великого вміння, а головне, терпіння, в поєднан­ні з невичерпною доброю волею» ¹.

Так, на думку М. Горького, редагування — важлива частина літературної справи, яку, не можуть вершити люди без спеціальної підготовки. Підкреслюючи вели­чезне значення книги у вихованні мас, він завжди обурю­вався, коли редактори і письменники допускали вихід у світ малограмотного, недовершеного твору, твору заха­ращеного словесним сміттям, написаного з потугами на літературну красивість. Прочитавши книгу І. Дмитриченка «Мульоля», Олексій Максимович, поряд з автором, звинувачує і редактора за недоречності, що раз по раз у ній зустрічаються. «Абсолютно даремно,— пише М. Горький про редактора цієї книги М. Чумандріна,— і передчасно (він) береться за роботу, для нього непо­сильну» ².

В листах до початкуючих і вже відомих на той час письменників та в ряді статей ми знаходимо висловлю­вання про особливості та специфіку редакційної роботи.

Взаємини автора і редактора

У своїй діяльності М. Горький виходив з необхідно­сті виховати для молодої держави робітників та селян своїх майстрів культури. В роботі над рукописами художніх творів (особливо над рукописами письменників-початківців) він вимагав від редактора чуйності при під­ході до рукопису і товариськості в роботі з авторами ³.

Олексій Максимович наголошував, що авторові неві­домо, скільки рукописів мусить прочитати редактор і на­скільки редакторові можна прочитати всі рукописи з належною увагою та пильністю. Письменник завжди чекає, і має повне право чекати товариської критики й допомоги від редактора, як людини добре обізнаної в га­лузі історії літературної техніки та з майстерністю різ­них письменників.

Розуміючи під технічною стороною літературної робо­ти вміння добре скомпонувати і подати матеріал, Олек­сій Максимович підкреслював, що обізнаність з літера­турною технікою для редактора обов'язкова. Він завжди засуджував тих працівників, які, замість допомогти авто­рові, відмагались від дружньої розмови зарозумілими репліками на зразок таких: «Слабо, не піде», «слабувато, але хороші місця є», «вчіться, працюйте над собою», «неоригінально, багато шаблону», «вчіться техніці», і под. «Всі ці слова,— пише М. Горький, розглядаючи роботу з початківцями,— нічого не скажуть початкуючим, це не навчання, а фабрикація ображених та невдоволених» ¹.

Засуджуючи редакційну зверхність в роботі з авту­рою, О. М. Горький у листах початківцям та досвідченим авторам, а також в безпосередній роботі над рукописами дав приклади редакторської допомоги. Він з виключною чулістю ставився до роботи письменника, ніколи не нама­гався нав'язувати йому свою волю, а завжди прагнув збагнути суть опрацьовуваного твору, осмислити його художні особливості і на основі висновків, здобутих шляхом такого вивчення, приступав до безпосередньої робо­ти з автором. Принципом редакційної роботи М. Горького було: працювати з автором, але не за автора².

Основним у редагуванні, на думку Олексія Максимо­вича, є робота над ідейною чіткістю, художньою вираз­ністю твору та плекання творчої оригінальності і само­бутності письменника.

Поряд з зауваженням щодо частковостей в його лис­тах можна прочитати і такі поради: «Шукайте себе. Всіх вислуховуйте, всіх читайте,— нікому не вірте і скрізь навчайтесь»¹. (Лист поету Д. Семеновському). Вже цей вислів може служити свідченням, що М. Горький, хоч ці­нував редактора, як людину, яка «до деякої міри» вчить письменника, але ніколи не вважав його істотою непогрі­шимою і тому часто, даючи свої редакторські зауважен­ня, підкреслював: «все-таки пораджу Вам: нічого не при­ймайте на віру! Лиш тільки Ви відчуєте, що чуже слово, чужа думка входить у Ваше «я» боком, якось заважає Вам, ... не вкрапляйте її силоміць у ваш духовний вжи­ток» ².

Особливо великого значення надавав О. М. Горький вихованню молодого покоління письменників. Він читав сотні рукописів початкуючих, давав їм поради, вказував на хиби, ділився думками, як краще реалізувати той чи інший задум. І наголошував (про це ми можемо прочи­тати в десятках його листів до молодих) на потребі шу­кати свою манеру письма, на необхідності писати тільки твори із своїм звучанням. «Вчіться писати у всіх стиліс­тів, але — шукайте свою ноту, свою пісню» ³ — зауважу­вав він.

Своя нота — ось на що в першу чергу повинен зверну­ти увагу редактор, коли перед ним лежить рукопис по­чатківця. Знайти звучання, яке письменник виносив у собі, а потім перелив у слово, знайти його навіть серед гори нашарувань, що йдуть від наслідування творчості старших письменників, знайти те, з чого природно залу­нала своя нота, і старанно, по-дружньому підтримати його, зробити все, щоб ця нота хоч би з часом залунала на повну силу,— ось основне завдання редактора в проце­сі його роботи з початкуючим письменником. Тут можна провести аналогію з садівником, що поліпшує сорт рослин: визначити хороші якості нового і знайти шляхи по­дальшого вдосконалення його. Так і тільки так повинен уявляти свою роботу справжній редактор. Не зверхнє по­вчання — «слабо, не піде», не відмахування від щоден­ної копіткої роботи, а наполеглива, невтомна, на перший погляд, непомітна праця шукача нових талантів. Саме непомітна, скромна.

На скромності, як на одній із визначальних професій­них рис, особливо наполягав М. Горький. Про цю рису Горького - редактора Геннадій Фіш розповідає так: «Зда­валося, що він органічно не міг пройти повз рукопис, де, на його думку, щось було невикінчено, і тут же, на місці, намагався своєю пильною правкою поліпшити рукопис. В час цієї роботи він був надзвичайно суворий і скром­ний. Скромність редактора і пильність до задуму автора промовлять самі за себе...»¹.

Робота редактора найчастіше починається з оцінки рукопису.