Автоматизм засвоєння тексту

Коли мова заходить про сприймання, увагу привертає насамперед автоматизм. В одних випадках ним про­бують пояснити швидкість, темп засвоєння матеріалу. В інших ним пояснюють появу коректорських помилок.

І справді-таки, вага довготривалих читацьких устано­вок, роль «механічності» при читанні досить велика. Ни­ми можна пояснити і силу і хиби процесу читання. Пер­шокласник, що натужно пробує подолати у букварі сло­во «оса», від звичайного читача різниться насамперед тим, що у нього ще немає автоматизму читання.

Автоматизм в ході засвоєння тексту слід розуміти не як звичайну бездумність, не як полегкість, що її дозволяє собі читач на шкоду розумін­ню, аяк особливе, пришвидшене виконан­ня роботи, не раз виконуваної раніше. Та­кий автоматизм зустрічається не лише при читанні, а і при виконанні найрізноманітніших буденних робіт.

Доволі часто, наприклад, нас захоплює класний шо­фер, що веде машину, здавалося б, не дивлячись на при­бори. Він немов би чує подих машини і, розмовляючи чи виконуючи якусь побічну роботу, кермує. Кермування в нього виходить якось саме собою, підсвідомо, здається і здійснюється поза контролем уваги.

Шофер жваво розмовляє в кабіні з пасажиром, а його погляд прикутий до дороги. Ось завиднівся поворот, і рука шофера немов сама повернула руль. Водій не пе­ревів погляду з дороги на кермо і не урвав розмову, а машина слухняно повернула, підвладна рулю. І оця по­зірна механічність, цей позірний автоматизм дії часто видається нам позаконтрольним, позасвідомим.

Проте, перш ніж дійти такого рівня, коли можна пе­реключити увагу від керма на інше заняття, шофер ра­ніше, коли робив свої перші робочі кроки в кабіні водія, був змушений десятки і сотні раз пропустити через свою свідомість кожен елемент руху керма і повороту машини. Тоді вся його увага була прикута до рук, до керма і пе­редка машини. З часом елементи повороту керма і ма­шини закарбувались у свідомості. Тільки після того, як стандартні рухи сотні раз повторились і запам'ятались, шофер вже міг легко «вгадувати», як буде вести себе машина на певному відрізку шляху. Тепер його увага дещо звільняється, переключається на іншу роботу, В самі робочі рухи набувають ознак рухів механічних, виконуваних позасвідомо. Ця позірна позасвідомість чи підсвідомість дозволяє людині переключити свою увагу на щонайактуальніші зараз елементи роботи. А мо­менти, стандартні звичні, повторювані, немовби вгадуються.

При чому вгадування чи пізнавання одного з елемен­тів звичайного повороту обов'язково викликає повторен­ня і рухів, що були заучені для стандартних ситуацій чи обстановки.

Щось подібне можна спостерігати і в час становлення мовних та читацьких навичок. Тут теж стандартні ситуації, звукові комплекси (або звукові групи або групи букв) викликають у нашій свідомості певні значення. Порівняно відчутно взаємозв'язаність звуку і значення, зокрема автоматизм цього зв'язку, можна простежити на тих прикладах, коли зв'язок між звуком і значенням слова тільки-но утвердився. Ось один з доволі часто подибуваних випадків.

Мати купила своїй дитині черевики. Дитина ще їх ні­коли не мала і не знає, як їх називають. Вона сидить на підлозі і уважно вивчає обнову. Входить сусідка. Зупинилася біля дверей і захоплено подивилася на малюка:

• О, Грицю, оце діло! Молодець!

Гриць глянув на тьотю і знову заходився розглядати обнову.

Минув день. Мати саме одягала Гриця гуляти і якось трапилося так, що вона переставила черевики від лавки, на якій одягала сина, під ліжко. Гриць, забачивши, що мати сховала обнову, в сльози:

• Дай діло! Дай мені діло!

В цій житейській сцені немов зафіксовано механіку становлення мовної звички, засвідчено той момент, коли зв'язок між значенням слова і його звучанням тільки-тільки усталився. Разом з усталенням цього зв'язку від­бувається і становлення автоматизму при використанні слова.

Стереотипність, стандартність ситуа­цій тут має велике значення. Особливо тоді, коли мова заходить про залежність мовного автоматиз­му від нашої свідомості, про участь свідомості при ви­робленні мовних навиків. Знову ж порівняно відчутно це можна проілюструвати випадком, коли стандартність ситуації, звичність обстановки дещо зміщена.

Наприклад, дитина, що вже вільно навчилася гово­рити, вперто продовжує називати свою дерев'яну ляльку «дров'яною лялькою». Пояснювалося це доволі просто. Дитина жила у місті. ЇЇ життєву практику дрова уже ввійшли, а дерево, як особливий тип рослинного світу,— ще. Дрова вже стали чимось звичним, стандартним. І ось в час становлення механізму мовлення свідомість дити­ни, виробляючи назву, сперлась на стандартну, стерео­типну ситуацію.

Звичайно, читацький автоматизм має велику вагу. У шофера, ми бачили, автоматизм професійних рухів дозволяє переключити увагу з приладів управлін­ня на вивчення дороги. Тут механічність рухів полегшує якоюсь мірою роботу шофера, стає йому у пригоді. Десь так і у читача.

Автоматизм сприймання дозволяє пе­ресічному читачеві всю свою увагу спря­мувати не на літери і слова, а на думку автора. Букви і слова стають немов би віхами, немов би знаками, за якими читач вгадує або силкується вга­дати перебіг авторської думки, перебіг розповіді. І коли кажуть, «читач вгадує», то це не описка, не випадково кинуте слово. Здогад в процесі сприймання відіграє не останню роль.

СИЛА І ВАДИ АВТОМАТИЗМУ СПРИЙМАННЯ

Те, що автоматизм дозволяє зосередитись на думці, є, безперечно, основне. Але його сила не лише в цьому. Він дозволяє часто створити і певний ритм роботи, дещо пришвидчений і однонаправлений.

У доброго шофера в час роботи вся увага при­кута тільки до дороги, а контроль за роботою механізмів ведеться немов би підсвідомо. Оця однонаправленість уваги шофера дозволяє йому правильно і вправно вести машину. При читанні звичайний читач, скеровуючи свою увагу тільки на матеріал, тільки на авторську думку, теж немов би «відключається» від ана­лізу елементів тексту. Це «відключення» дозволяє утвер­дити прискорений темп читання і пришвидшує ритм за­своєння розповіді. Автоматизм читання допомагає чита­чеві і полегшує його роботу, дозволяє економити час.

Проте навички¹ не тільки стають у пригоді читачеві. Вони не лише можуть допомагати. Настає момент, коли пришвидшення темпу роботи стає неможливим: навички, замість допомага­ти, починають заважати. Це буває тоді, коли і в процесі писання і в процесі сприймання доводиться долати інтерференцію (накладання) навиків. В ході написання твору митець буває змушений поспішати за дум­кою. Його рука не встигає записувати і фіксувати все на папері, він допускає описки та словесні недогляди.

У редакційній практиці скільки завгодно доводиться мати справу з випадками, коли слово закінчується літе­рою, з якої має починатися наступне (явище мовної аффазії, що притаманне не лише хворій, а і звичайній лю­дині). Наприклад, можна зустріти такі написання: «мод дзвін» (замість «мов дзвін»); «вставав, великий» (за­мість «вставай, великий»); «іда Андрій» (замість «їде Андрій») і т. д. Тут навички немов би накладаються і глу­шать одна одну. Такі випадки можливі не лише тоді, коли початок наступного слова «забиває» закінчення по­переднього, а також і годі, коли складники попередньо­го слова дещо довше затримуються в свідомості і «накла­даються» на початок наступного. Наприклад, «має мочинатися» (замість «має починатися») «у редакційній бракдиці» (замість «у редакційній практиці»); тут дзвін­кість звуків «д» та «й» у попередньому слові, затримав­шись у свідомості, спричинилася до помилкового напи­сання двох глухих — «п» і «т» — у наступному слові тощо. Багато прикладів такого типу кожен може наве­сти і з свого щоденного мовлення. Вони цікаві не як свідчення «бездумності» мовлянина (а саме так іноді пробують пояснити їх у редакційній практиці), а, насам­перед, з погляду їх появи у процесі мовлення, з погляду природи проникнення таких помилок у текст. І тут зно­ву доводиться говорити про роль наших знань у процесі сприймання.