Фахове і звичайне читання

Звичайний читач в ході засвоєння тексту свою увагу спрямовує на матеріал, в поле його зору втрапляють тільки факти, що «грають» на авторську думку і ведуть її. Те ж, що лежить осторінь цієї думки або суперечить їй, може опускатися і часто немовби ігнорується. Позір­не ігнорування читачем неправильного слова, деталі або факту зумовлене сильною дією установки, яка веде чита­ча, немов підказує йому, що варто засвоїти, а що опусти­ти. Наприклад, деякі читачі, поспішаючи за перебігом авторської думки і прагнучи якнайскоріше вловити сю­жетні переходи, не читають або «пробігають зором» пей­зажі та портретні зарисовки у художніх творах.

Відомо, що пересічний читач рідко помічає словесні і фактичні недогляди. О. І. Купрін в повісті «Поєдинок» написав: «Ромашов, поморщившись, разорвал длинный, узкий конверт, на углу которого летел голубь с письмом в зубах»¹. Книга вийшла кількома виданнями, але на помилку ніхто не звернув уваги. Її пильно вивчили видавці, перечитали редактори, коректори і ніхто не помітив недогляду. І тільки в 1906 р. К. І. Чуковський звер­нув увагу автора на описку. Він запитав О. І. Купріна: «Відколи це голуби стали зубатими?» Купрін і його дру­жина вирішили, що К.Чуковський жартує. Принесли книгу, перевірили. Так! У тексті помилка. Відтепер фра­зу почали друкувати інакше: «... голубь с письмом в клюве».

Це приклад описки, яку все ж таки помітили і випра­вили, а скільки таких недоглядів, навіть уже помічених, рясніє у текстах! Так ще Арістотель звернув увагу на подібну помилку у вірші Анакреонта. Поет писав про рогату самицю оленя. А відомо, що самки оленів — без­рогі. У поемі М. Лєрмонтова «Мцыри» ми читаємо про «... львицу с косматой гривой на хребте». Таких недогля­дів, що їх, як правило, не помічає пересічний читач, можна навести дуже багато. І це зрозуміло. Адже зви­чайний читач прагне віднайти суть розповіді. Його ці­кавить, насамперед, що хоче сказати автор, і тільки коли розповідь буває ведеться надміру недбало, він зможе поцікавитися і питанням — як розповідає автор. Спри­ймання читача — одно направлене, має одне спрямуван­ня — на матеріал. Але ж редактор, газетний або видав­ничий працівник, так робити не можуть. Бо ж те завдан­ня, яке вирішує редактор, дещо відмінне від звичайного читацького завдання.

Сприймання редактора — багатопла­нове. Як і звичайний читач, він в першу чергу зупиняє свою увагу на матеріалі розпо­віді, але водночас мусить зважати також і на характер подачі цього матеріалу, на повноту матеріалу і на його приступ­ність. Приміром, в газеті читач зустрічає такий абзац: «Він дуже любив бджіл за їх труд. І як завжди ведеться між пасічниками, зовсім не їв меду. Зате вже як вика­чає чи липово-акаційового травневого чи гречаного або болотяного пізнього, то уся сім'я вмивається бі­ля нього. Та що там жінка, діти, яких у нього десятеро, увесь куток обкуштуе свіжим медом...» ¹. Тут далеко не все засвоюється. Пересічний читач текст читатиме десь так: «Він дуже любив бджіл. І як часто ведеться між пасічниками, зовсім не їв меду. Зате як викачає свіжачка, то не лише сім'я ласує ним, а й увесь куток обчастує».

Звичайно ж, з поля зору багато що випало. Дещо просто лишилося незрозумілим. Але простий читач не завжди звертає увагу на цю незрозумілість, зокрема, на неповноту засвоєння матеріалу і слова.

Редактор так чинити не може. Він не лише сприйме реконструйовану думку, а й змушений буде зупинитися і виясни­ти, ч о м у думку треба надсилу відшукува­ти, відновлювати. Чому вираз «липово-акаційовий травневий мед» майже не сприймається, а якщо і дово­диться тут говорити про сприймання, то лише про найприблизніше, найзагальніше.

Чим пояснити оцю «загальність», «приблизність» розуміння тексту пересічним читачем?

Причину, можливо, слід шукати в техніці читання, в природі тих навичок, що їх виробила людина за час становлення техніки читання.