1.3. Призначення системи

У теорії систем розрізняють ціленаправлені та цілеспрямовані системи.

Перша група систем (холодильники, телевізори, літаки та ін.) поводять себе як запрограмовані роботи.

До другої групи можна віднести тваринний світ та людину, університет, політичну партію та ін. Призначення цих систем визначено їх здатністю (властивістю) сприймати потреби та виконувати певні дії для задоволення своїх потреб. Ці системи є, як правило, динамічними, оскільки їх цілі, функції, структура, змінюються з часом.

Основна відмінність цих систем полягає в багатоманітності способів реакції на дію зовнішнього середовища. У цілеспрямованих системах ці способи обмежені, а у цілеспрямованих систем вибір достатньо великий.

На шляху здійснення цілей системи, тобто реалізації призначень системи (особливо соціотехнічних систем), часто виникають бар’єри, пов’язані з внутрішніми обмеженнями системи та обмеженнями середовища. До внутрішніх обмежень можна віднести:

1) неадекватність сприйняття системи;

2) слабка структурованість проблем;

3) конфлікт у системі.

До обмежень середовища відносять:

1) недоліки планування, пов’язані з неясністю цілей;

2) турбулентність середовища (складність системи відношень елементів середовища і системи);

3) запізнювання зворотного зв’язку із середовищем.

1.4. Функції системи

Під функцією розуміють зовнішній прояв властивостей об'єкта у даний системі відношень.

У системному аналізі функцію об'єкта ототожнюють з:

1) призначенням об'єкта;

2) станом об'єкта;

3) здатністю до дії;

4) впливом (застосуванням);

5) задоволенням потреб;

6) роллю;

7) обов’язком.

Часто кажуть, що функція являє собою перетворення призначення в дію. Функції двох чи більшої кількості компонентів системи можуть взаємодіяти. Ця взаємодія може здійснюватися за допомогою функціонального зв’язку. Зв’язок – це взаємообумовленість існування явищ, розділених у просторі і часі. Функціональний зв’язок встановлює взаємну обумовленість функцій одного об'єкта від реалізації функції іншого об'єкта. Тобто функціональний зв’язок показує, які дані повинні бути вироблені однією функцією для того, щоб могла бути реалізована інша.

Системи можна класифікувати за ступенями свободи, які виявляються за умов здійснення функцій. Розрізняють системи:

1) механічні та робото-технічні;

2) біологічні – рослинний та тваринний світ;

3) соціологічні – спільнота людей.

У робототехнічних системах потрібні функції програмуються людиною, їх призначення – утримувати систему у стійкому стані для досягнення необхідних цілей.

У біологічних системах функції (функціональні перетворення) визначені генетичним кодом, проте зміни в навколишньому середовищі можуть ці функції модифікувати.

У соціологічних системах людина, що є елементом цілеспрямованої системи, може здійснювати одну і ту ж функцію різними способами. Число способів здійснення функції обмежено тими цілями, яким слугують функції. Проте у більшості випадків людські системи мають можливість вибору між кількома функціями, щоб найкращим чином досягнути мети.

1.5. Структура системи

У теорії систем розрізняють такі поняття як „форма”, „сукупність” та „структура”.

Форма є зовнішньо загальним виглядом об'єкта безвідносно до його сутності (без урахування устрою його частин). Сукупність – це з'єднання чи набір частковостей у єдину множину чи у суму безвідносно до форми чи порядку. Структура є множина частин чи форм, які знаходяться у взаємодії у специфічному порядку для здійснення функції. У соціотехнічних системах є такі системи, що підтримують форму структури:

1) зовнішньо породжені;

2) внутрішньо породжені.

Джерелом першої групи є соціальне середовище (норми поведінки, звичаї, мораль та ін.), а другої – особисті потреби (фізичні засоби існування, відпочинок, самоосвіта та ін.). Останні спонукають кожного індивіда формувати певні способи сполучення з тим, хто (та що) його оточує.