1.1. Цілі теорії систем

Теорія систем – це науковий напрямок, пов’язаний з розробкою методології розв’язку проблем прикладного характеру.

З практичної точки зору теорія систем є системою методів дослідження чи проектування складних систем, пошук, планування та реалізації змін, призначених для ліквідації проблеми.

З методологічної точки зору теорія систем є прикладною діалектикою, оскільки реалізує ідеї діалектики стосовно конкретних практичних задач, особливість яких полягає в необхідності виявлення причин їх складності, та усунення цих причин.

З методичної точки зору теорія систем відрізняється міждисциплінарним та понад дисциплінарним характером та залучення до роботи як неформальних, евристичних, експертних методів, так і, по можливості, строгих формальних математичних методів.

Особливістю теорії систем як методу дослідження є її організаційно-управлінський аспект, що реалізується за допомогою цільових програм.

Теорія систем спирається на самі загальні системні уявлення, так як:

1) система та підсистема;

2) система та середовище;

3) входи та виходи системи;

4) цілі системи;

5) функції та властивості системи;

6) умови та засоби досягнення цілей;

7) якість системи, чи адекватність її функціонування (діяльності).

1.2. Система та її властивості. Складність та система

Оточуючий нас світ являє собою сукупність величезної (практично нескінченної) кількості різного роду об’єктів, між якими існують відношення. Вони відносяться як до природних утворень (жива та нежива природа включно з людиною), так і до штучних у вигляді продуктів матеріальної і духовної діяльності людини.

Важливою категорією, що характеризує цю сукупність, є складність.

Складність можна визначити як результат взаємодії та взаємозалежності великої кількості об’єктів у процесі їх відношень. Інше визначення, складність – це властивість об'єкта (системи, процесу, явища, ситуації), що виражається в раптовості, непередбачуваності; або не пояснювальному характері, випадковості; „анти інтуїтивності” його поведінки.

Будь-яка система характеризується:

1) цілісністю;

2) відносною відособленістю від навколишнього середовища (межами);

3) зв’язками із зовнішнім середовищем;

4) наявністю частин та зв’язків між ними (структурованістю);

5) підпорядкованістю усієї організації системи деякій цілі (чи сукупності цілей).

Основною характерною рисою системного аналізу є його багатоплановість, яка полягає у тому, що для адекватного опису будь-якої складної системи необхідною є сполука трьох площин її дослідження (трьох форм опису):

1) предметної;

2) функціональної;

3) історичної.

Предметний аспект системного дослідження передбачає двох взаємопов’язаних задач:

1) виявлення елементарного складу системи (компонентний аналіз);

2) виявлення відношень (зв’язків) між елементами системи (структурний аналіз).

Структурний аналіз є діалектично пов’язаним з аналізом складу системи і включає дві основні задачі:

1) виявлення закономірностей взаємозв’язку елементів системи;

2) виявлення ступеня складності системи.

Функціональний аспект теорії систем включає розкриття внутрішнього та зовнішнього функціонування системи.

Внутрішнє функціонування системи досліджується у плані здатності виконання нею своєї зовнішньої функції.

Зовнішнє функціонування системи досліджується для виявлення адаптивності (пристосування середовища до системи) активності системи.

Історичний опис системи включає два види дослідження (опису): генетичний та прогностичний.

Генетичне дослідження присвячене вивченню походження даної системи, процесам його формування та етапам його життєвого циклу до того моменту, коли дослідник робить систему предметом своєї уваги.

Прогностичне дослідження пов’язане з розглядом перспектив подальшого розвитку системи, її можливого стану та очікуваної поведінки на прогнозований відрізок часу.