rinn.polit._konspekt

Країни 2-го ТК

Т,У,О,

Найменш розвинені ПС,ОК країни; країни, що

Рис.3.4. Місце України у сучасній системі міжнародних техніко-економічних зв’язків [38]

Т – технології, ГП – готова продукція, КВ – комплектуючі вироби, С – сировина, У – устаткування, О – озброєння, ЗЗ – загальні зв’язки, ПС – предмет споживання, ОК – освіта кадрів

Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах реалізується через [44]:

1)науково-технічний альянс – це стійке об’єднання декількох фірм різних розмірів між собою, і/або з університетами, державними лабораторіями на основі

угоди про спільне фінансування НДДКР, розробці або модернізації продукції. Науково-технічні альянси поділяються на:

-науково-дослідницькі, що створюються для реалізації певного проекту;

-науково-виробничі, створювані для розробки і виробництва нової продукції. Розрізняють горизонтальні (фірми однієї галузі) та вертикальні (фірми різних

галузей) науково-технічні альянси.

Учасники альянсів вносять свої вклади у вигляді інтелектуальних, матеріальних та інших ресурсів, а після досягнення результатів отримають за угодою свою частку інтелектуальної власності. Управління здійснюється або одним з провідних вчених або спеціально призначеними координаційними комітетами;

2)дослідницькі консорціуми функціонують у двох формах:

а) координаційного центру (секретаріату). В консорціумі утворюється секретаріат, що представляє собою організацію, яка координує виконання спільних НДДКР компаніями, університетами, лабораторіями.

Секретаріат веде пошук фінансових ресурсів для виконання НДР в лабораторіях, координує та контролює виконання робіт. Секретаріат не має власної науково-дослідної бази. НДДКР виконується на основі контракту між виконавцями і секретаріатом;

б) міжфірмового наукового-дослідницького центру. Консорціуми утворені за типом міжфірмового науково-дослідного центру мають власну науково-технічну базу. В центрі працюють або постійні працівники, або вчені, послані учасниками консорціуму; 3) спільні підприємства. Виділяють чотири типи технологічно орієнтованих СП:

співпраця між фірмами тільки в дослідженнях; обмін випробуваннями, технологіями в межах єдиної продуктової лінії або через багато продуктів; спільна розробка продуктів; співпраця через виконання різних функцій або стадій життєвого циклу товарів.

30

ТЕМА 3. ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

ЛЕКЦІЯ 4. ЗМІСТ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ, ЇЇ ВПЛИВ НА ІННОВАЦІНУ ПОЛІТИКУ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Зміст заняття

4.1.Сутність державної інноваційної політики, її необхідність в умовах інноваційних викликів

4.2.Стан та проблеми формування державної інноваційної політики в Україні, нормативне забезпечення та шляхи удосконалення

4.3.Вплив держави на формування інноваційної політики суб’єктів підприємництва

4.1.Сутність державної інноваційної політики, її необхідність в умовах

інноваційних викликів

Сутність державної інноваційної політики пропонується визначати, виходячи з декількох підходів [103]:

1) інституційного, у межах якого під ДІП розуміється сукупність інститутів, включаючи законодавчі, що забезпечують цілеспрямовану діяльність держави у сфері регулювання національних інноваційних процесів і формують специфічне інституціональне середовище взаємодії суб’єктів інноваційного процесу;

2)функціонального, згідно з яким під ДІП пропонується розуміти сферу та типи регулюючих функцій держави, у тому числі її компетенції та прерогативи;

3)формального, що дозволяє визначити ДІП як складову частину загальної політики держави, націлену на забезпечення інтенсифікації інноваційного розвитку;

4)системного, який визначає ДІП як комплекс заходів із розвитку національної інноваційної системи.

۩Державна інноваційна політика — система цілеспрямованих заходів органів державної влади щодо забезпечення інноваційної структурної перебудови

економіки [7, с. 378].

Історично склалися чотири варіанти інноваційної політики, відповідно до її спрямованості та напрямів реалізації (табл. 4.1).

Відповідно 1-2, 3-4, 5-6 технологічним устроям виділяють три типи державної інноваційної політики, які наведено в табл. 4.2.

Для реалізації державної інноваційної політики використовується ряд інструментів, які можна об’єднати у такі групи [7, с. 385]:

1)адміністративно-управлінські (наприклад, надання певним регіонам статусу ресурсних зон загальнонаціонального значення і виділення їх в окремий сегмент);

2)просторовий поділ економічної діяльності держави (наприклад, розміщення підприємств державного сектору в певних регіонах; впровадження там тимчасових механізмів державних замовлень може істотно вплинути на регіональні ринки праці і сприяти їх економічному зростанню);

3)фінансове стимулювання компаній, особливо наукомістких (дотації, кредити, фінансові пільги, субсидії у зв'язку зі створенням робочих місць тощо);

4)організація фізичних інфраструктур (наприклад, механізми концесії у сфері транспорту і т. ін.);

31

5)застосування так званих м'яких заходів стимулювання розвитку (створення сприятливого бізнес-середовища, підтримка інформаційних мереж, консалтингової діяльності, освіта, наукові дослідження та технічні розробки).

32

4.2. Стан та проблеми формування державної інноваційної політики в Україні, нормативне забезпечення та шляхи удосконалення

Формування державної інноваційної політики – це складний, багатогранний процес, який потребує особливих, заходів, реформ апробаційного терміну впровадження, використання ефективних інструментів. Складність присутні не тільки під час її формування, але й протягом реалізації.

В Україні присутня низка проблем формування державної інноваційної політики

[131]:

відсутня обґрунтована і дієва інноваційна політика держави;

Україна не визначилася з пріоритетними напрямами інноваційного розвитку;

відсутність системного управління інноваційним процесом з боку держави. Розподіл сфер управління цією сферою між відомствами призводить до відсутності спільних цілей і задач, нескоординованості і неузгодженості дій, розпорошень людських і фінансових ресурсів;

нормативно-правова база регулювання інноваційної діяльності в Україні є фрагментарною, не цілісною, суперечливою і тому недосконалою;

виникли системні проблеми з першою складовою інноваційного трикутника – вітчизняною наукою, які визначаються двома взаємопов’язаними чинниками: відсутністю державної політики, спрямованої на пріоритетний науково-технологічний розвиток України; неготовністю вітчизняної науки до корінного реформування з метою повернення Україні ролі потужного генератора нових знань, виробника конкурентноздатних видів

33

техніки та високих технологій і виходу з цією продукцією на внутрішній і зовнішній ринки;

потребує суттєвих структурних перетворень і вітчизняна освіта, яка є другою, невід’ємною складовою інноваційного трикутника знань;

в державі не відбулося формування фінансових механізмів інноваційної діяльності. Основним джерелом фінансування витрат на інновації є власні кошти підприємств (реінвестиційні кошти);

непідготовленою до ефективної інноваційної діяльності є наступна складова інноваційного трикутника знань – високотехнологічне виробництво;

в цілому слід констатувати, що резерви зростання економіки України шляхом надмірного використання ресурсів і традиційних низько технологічних видів промисловості вичерпані.

4.3. Вплив держави на формування інноваційної політики суб’єктів підприємництва

Вплив на інноваційний розвиток економіки з боку підприємництва відбувається за декількома напрямами [9, с. 16]:

економічний (реалізується через створення коопераційних зв’язків між підприємствами у горизонтальній та вертикальній інтеграції, з банківськими та фінансовими установами, страховими, науково-технічними, інноваційними та іншими організаціями);

фінансово-кредитний (має кінцевим результатом формування відповідних фондів грошових коштів);

соціальний (полягає у створенні додаткових робочих місць, у збільшенні

обсягів виробництва товарів та послуг).

Важливим аспектом впливу держави на інноваційну політику суб’єктів підприємництва є охорона прав на інтелектуальну власність. В Україні вона представлена Державним департаментом інтелектуальної власності, до сфери якого увійшли державні підприємства, Український інститут промислової власності Українське агентство з авторських та суміжних прав та Інститут інтелектуальної власності і права.

На сьогодні фінансування наукових та науково-технічних робіт за джерелами розподіляється таким чином, що найбільша частка зазначеної діяльності припадає на держбюджетне фінансування і кошти вітчизняних та іноземних замовників, у той час, як скорочуються вкладення позабюджетних коштів. Згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» видатки державного бюджету на науку мають становити 1,7% ВВП, однак дотепер не досягнуто такого рівня.

В Україні спостерігається обмежений доступ до науково-технічної інформації. Здебільшого він ґрунтується на комерційній основі, чого окремі винахідники не можуть собі дозволити. Не розвинена й аналітична система оперативного моніторингу науковотехнічної діяльності, що значно погіршує координацію наукових досліджень.

34

ЛЕКЦІЯ 5. ЗМІСТ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ, ЇЇ ВПЛИВ НА ІННОВАЦІНУ ПОЛІТИКУ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Зміст заняття

5.1.Державна науково-технічна політика, технологічні пріоритети інноваційного розвитку, розвитку науки й техніки

5.2.Пріоритетні напрями інноваційної діяльності

5.3.Державна цільова та науково-технічна програма

5.4.Державно-приватне партнерство як механізм підтримки інноваційної діяльності

5.1. Державна науково-технічна політика, технологічні пріоритети інноваційного розвитку, розвитку науки й техніки

Напрями державної науково-технічної політики на середньо- і довгостроковий періоди визначаються Президентом України на основі спеціальної доповіді Уряду України, який формується з урахуванням пропозицій регіонів [148].

۩Технологічні пріоритети для держави — це виважений перелік першорядних економічно обґрунтованих напрямів науково-технологічного розвитку на чітко визначений період часу, реалізація яких має гарантувати національну безпеку за рахунок задоволення таких національних потреб, як промислова конкурентоспроможність, національна оборона, енергетична безпека, високий рівень життя населення країни [7, с.152].

۩Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки – науково, економічно та соціально обґрунтовані напрями науково-технічного розвитку на довгостроковий період (понад 10 років), яким надається пріоритетна державна підтримка з метою формування ефективного сектору наукових досліджень і науково-технічних розробок для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, сталого розвитку, національної безпеки України та підвищення якості життя населення [56].

۩Пріоритетні тематичні напрями наукових досліджень і науково-технічних розробок – напрями фундаментальних і прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок, що визначаються на середньостроковий період (до 5 років) у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки з метою забезпечення їх реалізації [56].

Верховна Рада України за поданням Уряду ухвалює перелік пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки та національних науково-технічних програм з одночасним розглядом питань ресурсного забезпечення для їх реалізації. Уряд України щодо кожного пріоритетного напряму розвитку науки й техніки визначає державні органи та наукові установи, які розробляють концепцію напряму з окресленням цілей, очікуваних економічних і соціальних результатів, структурних змін у виробництві внаслідок його реалізації та обґрунтовують необхідні для цього витрати. Концепція розглядається урядом і після її схвалення є основою для формування державних науково-технічних програм з проведення наукових досліджень, створення та освоєння нових видів техніки й технології

[7, с.168].

Пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки на період до 2020 року є [56]:

35

1)фундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально-економічного, суспільно-політичного, людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України у світі та сталого розвитку суспільства і держави;

2)інформаційні та комунікаційні технології;

3)енергетика та енергоефективність;

4)раціональне природокористування;

5)науки про життя, нові технології профілактики та лікування найпоширеніших захворювань;

6)нові речовини і матеріали.

Згідно світового досвіду для виявлення пріоритетів науково-технічного розвитку на середньострокову перспективу використовується метод критичних технологій. Мета такого методу – виявлення критеріїв науково-технічного розвитку на середньострокову перспективу (від 3 до 10 років). Результатом застосування методу є перелік технологій або напрямів досліджень і розробок, що потребують першочергової уваги. Для кожної критичної технології готується додатковий документ – «паспорт», де стисло описується сфера потенційних пропозицій, а також оцінюються можливі терміни практичної реалізації і пропонуються заходи державної підтримки [138, с. 65].

Процес вибору критичних технологій наведено на рис.5.1.

Рис.5.1. Загальна схема процесу вибору критичних технологій на національному рівні [138, с. 65]

Розглянемо етапи докладніше [138]:

1) формування групи експертів або експертних панелей.

На відміну від методу Делфі, до визначення критичних технологій залучається не більше 100-200 вчених і спеціалістів найвищої кваліфікації. Кожна з тематичних панелей розглядає 1-2 напрями науки і технологій;

2) складання першочергового списку технологій;

36

3) вибір системи критеріїв для оцінювання технологій.

Затвердження критеріїв віднесення технологій до числа критичних є компетенцією замовника дослідження і має бути здійснено за підготовки технічного завдання. Як правило, «ситом» для відбору технологій є відповідність хоча б одному критерію, оскільки великий набір критеріїв створює вікна для просування експертами менш значних технологічних сфер;

4) оцінювання першочергового списку технологій експертами за обраною системою критеріїв.

Експерти, базуючись на обраних критеріях і процедурах голосування, оцінюють самі технології з першочергового списку. Їх ранжують відповідно до встановлених шкал рангів. За індивідуальними балами вираховують результуючі оцінки. Технології з найвищими значеннями інтегральних індексів розглядаються як кандидати для включення в кінцевий перелік;

5) формування переліку критичних технологій з урахуванням результатів оцінки.

Здійснюється фіналізація списку критичних технологій з урахуванням отриманих оцінок. Складається уточнений список критичних технологій, що відображає їх ключові характеристики, сфери застосування, необхідні заходи підтримки. Для проектів національного рівня після завершення роботи експертних груп проводиться узгодження рекомендованих переліків на рівні органів виконавчої влади, міжвідомчих комісій. Фінальні переліки можуть орієнтуватись на очікуваний розвиток технологій або визначатися потребами ринку.

5.2.Пріоритетні напрями інноваційної діяльності

۩Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні – науково і економічно обґрунтовані та визначені відповідно до Закону напрями провадження інноваційної діяльності, що спрямовані на забезпечення економічної безпеки держави, створення високотехнологічної конкурентоспроможної екологічно чистої продукції, надання високоякісних послуг та збільшення експортного потенціалу держави з ефективним використанням вітчизняних та світових науково-технічних досягнень [55].

Процедура розроблення та формування інноваційних пріоритетів, процес оцінювання, добору та подальшого затвердження пріоритетних проектів здійснюється на підставі визначення рівня їх ефективності. Загальний рівень ефективності має критерії [7,

с.164-165]:

науково-технічна ефективність (визначається за рівнем новизни та впровадження результатів інноваційного проекту);

економічна ефективність (визначається за допомогою системи основних (прибуток окремого виробничого об’єкта; сумарний ефект від запровадження нововведень у галузі народного господарства) і допоміжних (чистий приведений дохід; внутрішня норма доходності; період окупності інвестицій в інновації) економічних показників;

соціальна ефективність. Оцінюється за такими показниками як: поліпшення виробничого середовища і умов праці; поліпшення стану навколишнього середовища (ліквідація чи зменшення забрудненості повітряного басейну, водоймищ, землі тощо); зміна кількості робочих місць у зв’язку з реалізацією інноваційного проекту, в структурі виробничого персоналу та його кваліфікації, у стані здоров’я працівників об’єкта, на якому відбувається реалізація проекту.

37

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності поділяються на стратегічні та середньострокові пріоритетні [55]:

1). Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності. Стратегічні пріоритетні напрями затверджуються Верховною Радою України на період до 10 років.

Подані центральним органом виконавчої влади у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності пропозиції стратегічних пріоритетних напрямів та їх обґрунтування схвалюються Кабінетом Міністрів України і подаються до Верховної Ради України у вигляді проектів законів до 1 березня передостаннього року дії попередніх стратегічних пріоритетних напрямів.

Порядок підготовки пропозицій щодо стратегічних пріоритетних напрямів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стратегічними пріоритетними напрямами на 2011-2021 роки є:

1)освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії;

2)освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння та військової техніки;

3)освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх оброблення і з’єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій;

4)технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу;

5)впровадження нових технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;

6)широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища;

7)розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки.

2). Середньострокові пріоритетні напрями. Середньострокові пріоритетні напрями формуються на основі стратегічних пріоритетних напрямів з метою поетапного забезпечення їх реалізації на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.

Для реалізації середньострокових пріоритетних напрямів державою запроваджуються заходи щодо [55]:

розвитку інноваційної інфраструктури (інноваційних центрів, технологічних парків, наукових парків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів трансферу технологій, інноваційних кластерів, венчурних фондів тощо);

першочергового розгляду заявок на винаходи, що відповідають середньостроковим пріоритетним напрямам загальнодержавного рівня;

прямого бюджетного фінансування та співфінансування;

часткової компенсації вартості виробництва продукції;

кредитів за рахунок коштів державного бюджету, кредитів (позик) і грантів міжнародних фінансових організацій, залучених державою або під державні гарантії;

субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам;

податкових, митних та валютних преференцій.

5.3. Державна цільова та науково-технічна програма

Засади розроблення, затвердження та виконання державних цільових програм визначені законом України «Про державні цільові програми».

38

۩ Державна цільова програма – комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за термінами виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням [57].

За спрямованістю державні цільові програми поділяють на такі [57]:

економічні, що спрямовані на розв'язання комплексних галузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових виробництв, розвиток виробничої кооперації;

наукові, метою яких є забезпечення виконання фундаментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук;

науково-технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науковотехнічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукомісткої та конкурентоспроможної продукції.

۩Науково-технічна програма є системою взаємозв'язаних проектів та завдань на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, а також необхідних організаційних заходів, які забезпечують досягнення кінцевої мети програми і охоплюють всі її етапи – від досліджень та розробок до підготовки

впровадження у виробництво або прийняття до практичного використання [105]. Згідно Наказу Державного комітету України з питань науки і технологій,

Національної академії наук України, міністерства фінансів України, Міністерства економіки України «Про затвердження Положення про порядок формування та реалізації державних, галузевих (багатогалузевих), регіональних науково-технічних програм, науково-технічних частин інвестиційних, соціальних та інших програм» систему науковотехнічних програм становлять національні, державні, міждержавні, галузеві (багатогалузеві) та регіональні науково-технічні програми, а також науково-технічні частини інвестиційних, соціальних та інших програм різного рівня [105]:

1. Державні науково-технічні програми.

۩ Державні науково-технічні програми (ДНТП) – це основний засобів реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки і національних науково-технічних програм, що визначаються Верховною Радою України.

ДНТП формуються і реалізуються на підставі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах. Генеральним замовником з розроблення та реалізації ДНТП та робіт з їх виконання є ДКНТ України.

Протягом часу виконання ДНТП можуть бути поповнені новими проектами, у виконанні яких виникла оперативна необхідність. Протягом часу виконання програм та проектів ДКНТ, наукові ради з пріоритетних напрямів та робочі групи за програмами здійснюють контроль за їх реалізацією.

Після закінчення НДДКР за проектами ДНТП виконавці надають заключні звіти по проектах, які розглядаються робочими групами за програмами, науковими радами та координаційними радами з напрямів і передаються до ДКНТ. Науково-технічна продукція, створена внаслідок виконання проектів, передається, за рішенням ДКНТ, виконавцями технічним замовникам робіт або до інших зацікавлених організацій з метою її впровадження, якщо інше не передбачене контрактом. При цьому передбачається забезпечення прав виконавців і держави на інтелектуальну власність, створену в ході виконання проектів ДНТП (авторського, патентного права) згідно з чинним законодавством.

2. Галузеві (багатогалузеві) науково-технічні програми (ГНТП).

39