rinn.polit._konspekt

Функціональна структура Національної інноваційної системи розподіляється таким чином яке наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Функціональна структура НІС (складено на основі [137, с.135-138])

Для розгляду алгоритму функціонування НІС розглянемо модель комплексного управління інноваційною діяльністю на національному рівні, запропонована Б.Б. Леонтьєвим (рис. 32.1).

20

ІПп

Постачальники

Рис. 3.1. Модель комплексного управління інноваційною діяльністю на національному рівні [89, с.42]

де ІПп та ІПк – інноваційний продукт початковий та кінцевий.

Модель комплексного управління інноваційною діяльністю на національному рівні включає таких суб’єктів [89, с.42-45]:

постачальників «інтелектуальної сировини», тобто генеруючи початкові інноваційні продукти (ІПп) для наступного їх використання в інноваційній діяльності;

споживачів кінцевих продуктів інноваційної діяльності (ІПк) для розвитку на їх основі власного бізнесу;

екзоінноваційні структури. До них належить комплекс юридичних самостійних організацій, які на договірних умов об’єднуються однин з одним з метою ведення інноваційного бізнесу:

۩Екзоінноватори – це юридично самостійна організація, основним завданням якої є ведення інноваційного бізнесу з метою отримання прибутку. Це організаціявиробник інновацій, що підготовлені до комерціалізації (нові технології, вироби, послуги, готові об’єкти бізнесу, створені на базі нових технологій). До екзоінноваторів також можуть належати венчурні компанії, інноваційні інкубатори, інноваційні центри і тд.;

۩Екзоінвестори – це інвестиційні організації, що беруть участь в інноваційному бізнесі. Екзоінвестои орієнтовані на частку доходів від прибутку, який отримає екзоінноватор;

۩ЕкзоСЗПЕТи – це суб’єкти інноваційного ринку, що забезпечують переробку, експертизу і трансфер інноваційних та інтелектуальних ресурсів (науково-дослідні організації, що здійснюють додаткові дослідження та експертизу; аудиторські та консалтингові фірми і компанії);

ендоінноваційна структура. Її роль полягає у проведенні політики своєчасного та професійного оновлення виробничого апарату всередині економічно та технологічного відокремленого підприємства, корпорацій чи фінансово-промислових груп:

۩Ендоінноватори – це спеціалізовані групи професіоналів, що збираються під конкретні інноваційні проекти та забезпечують «вирощування інновацій» до стану використання в діючому виробництві. Ендоінноватори діляться на дві групи: ті, що працюють тимчасово за інноваційними проектами; і постійно – за організації тимчасових підрозділів;

21

۩Ендоінвестор. До них належать як самостійно юридичні особи так і підрозділи певного підприємства, де працюють ендоінвестори (фінансування здійснюється на плановій основі спеціалізованими підрозділами корпорацій);

۩ЕндоСЗПЕТи – окремі незалежні юридичні особи (консалтингові, оцінні, аудиторські фірми) та структурні підрозділи певного підприємства чи корпорацій. Вони виконують функції або постачальників ресурсів або експертів за конкретними спеціалізованими завданнями.

Національні інноваційні системи різняться між собою за структурою інституційної

взаємодії, інноваційного середовища і т.ін (табл. 3.2)

Таблиця 3.2

Національні інноваційні системи зарубіжних країн (складено на основі [8])

В Україні також здійснюються заходи щодо розбудови НІС, зокрема її

структуру можна охарактеризувати так як наведено в табл. 3.3.

22

Таблиця 3.3

Структура національної інноваційної системи України [12]

23

3.2.Інноваційна інфраструктура

۩Інноваційна інфраструктура – сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційнокомунікаційні, освітні тощо) [53].

Функціями інфраструктури інноваційної системи вважають: створення наукоємного малого підприємництва; комерціалізація наукових розробок вищих навчальних закладів, НДІ; надання послуг щодо поповнення недостатніх компетенцій інноваційному бізнесу [101, с. 59]. Загальна схема інноваційної інфраструктури включає ряд компонент, які наведено в табл. 3.4.

Інноваційну інфраструктуру формують за такими моделями як наведено нижче, відповідно до [6].

1.Державна модель. Базується на державних програмах розвитку конкретних (проривних) напрямів та бюджетному фінансуванні системи освіти, фундаментальних і прикладних досліджень. Стратегія розвитку передбачає загальнонаціональні багаторічні програми розвитку системи освіти, залученні закордонних технологічних корпорацій до відчуженого виробництва та пільгового режиму функціонування національного науковотехнічного бізнесу.

2.Модель великих корпоративних лабораторій. Активно розвивалась в ХХ ст..,

але на даний час моє на її зміну все більше використовується децентралізація, спрямована на об’єднання внутрішніх і зовнішніх ресурсів.

3.Коопераційна модель або модель «відкритих інновацій». Носить міждержавний характер і базується на тісній кооперації учасників інноваційного ринку за низького рівня бюрократизації і ефективного поєднання внутрішніх корпоративних та

24

зовнішніх ресурсів. Ця модель складна в управлінні, підвищеній ролі керівника, системного підходу, лідерства.

До структурних одиниць інноваційної інфраструктури, які формують інфраструктурне забезпечення інноваційної діяльності в Національній інноваційній системі належать інноваційні структури. Розглянемо їх докладніше.

۩ Технополіс – це територіальне утворення міського (селищного) типу, орієнтоване на забезпечення якнайкращих умов для взаємодії науки, промисловості, комерційного освоєння результатів фундаментальних і прикладних досліджень та підтримки дрібних науково-дослідних, дослідно-виробничих підприємств у сфері високих технологій [137, с. 21].

Залежно від виробничої і містоутворювальної бази технополісу можна відстежити три їх основних типи [137, с. 22]:

1)технополіс дослідницького профілю. Формується на базі дослідницького парку. Як правило, це утворення має середню чисельність населення — 20 – 30 тис. жителів.

2)технополіс, що формується на базі технологічного парку. Міське утворення, має середню чисельність населення 30 – 100 тис. жителів.

3)технополіс, що формується на базі промислових (грюндерських) парків. Має

середню чисельність населення 100 – 180 тис. жителів.

До функціональних компонент утворення типу технополіс належать інші структури, які можуть функціонувати і як окремі та бути складовими частинами інших організацій [137, с. 24]:

۩Дослідницький (науковий) парк — інноваційна інфраструктура, до складу якої може входити декілька інкубаторів і вже зрілих фірм, що займаються промисловим впровадженням наукових розробок. Залежно від місця розміщення (центр міста, передмістя), покоління розвитку дослідницького (наукового) парку середні розміри територій, які він займає, коливаються від 0,5 до 10 га;

۩Промисловий (грюндерський) парк – об’єднує фірми, фінансово-комерційні структури для надання допомоги виробництвам, що розвиваються. Залежно від способу розміщення і організації середні розміри території, яку вони займають, коливаються від 5 до 50 га і більше;

۩Технологічні парки – юридична особа або група юридичних осіб, що діють

відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання

конкурентоспроможної на світовому ринку продукції [53].

Середні територіально-планувальні параметри технопарків наведено в табл. 2.8. Існує декілька моделей технопарків [147, с.5; 173]:

1)Європейська модель: ґрунтується на державних інвестиціях та дотаціях і націлена, головним чином, на створення робочих місць. На сьогодні європейська інноваційна інфраструктура налічує понад 1,5 тис. різних інноваційних центрів, в т.ч. понад 260 науково-технологічних парків;

2)Модель технопарків США: в меншій мірі ґрунтується на державному фінансуванні і в більшій мірі використовує інвестиції різних зацікавлених фірм. Технопарки США орієнтовані не стільки на створення робочих місць, скільки на розробку та виведення на ринок нових продуктів і технологій;

3)Японська модель. Японська модель наукових технопарків, на відміну від американської, передбачає будівництво нових міст – так званих «технополісів»,

25

що зосереджують в собі наукові дослідження в передових і піонерних галузях і наукоємне промислове виробництво;

Як свідчить світовий досвід, комерціалізація науково-технічних розробок через технопарки здійснюється набагато швидше й дешевше, ніж у випадку традиційних впроваджень у виробництво (рис.3.2 та рис.3.3)

Традиційна структура впровадження інновацій у виробництво передбачає складні взаємозв’язки між клієнтом, інвестором, інкубатором бізнесу й науковим парком, аж до моменту повернення інвесторові вкладених коштів. Для цієї структури характерно можливе виключення з інноваційного процесу ланки «клієнт – науковий парк - клієнт»

[38, с.532-533]:

напрям «1—2—3», як процес взаємодії клієнта, через інвестиційний проект, і інвестора, що охоплює розгляд інвестиційного проекту, його схвалення й передачу інвестицій клієнтові;

напрям «4—6», як процес передачі частини інвестиційних засобів клієнта в науковий (дослідний) парк й одержання замовлених технологій, технологічної і проектної документації;

напрям «5—7», як процес передачі частини інвестиційних засобів клієнта в інкубатор бізнесу й держання необхідних для даного інвестиційного проекту основних фондів;

напрям «8—9—10—11», як процес виробництва товару, просування його на ринок, реалізація й одержання прибутку клієнтом;

напрям «12», як процес повернення інвестованих засобів інвесторові.

Рис. 3.2. Традиційна структура впровадження інновацій у виробництво [38, с.532] Структура впровадження інновацій в умовах технопарку значно спрощує

взаємозв’язки між клієнтом, інвестором, інкубатором бізнесу й науковим парком, за рахунок створення нової інноваційної структури – технопарку. Дана структура визначає

[38, с.533]:

напрям «1—2—3», як процес взаємодії клієнта, через інвестиційний проект, і інвестора, що охоплює розгляд інвестиційного проекту, його схвалення й передачу інвестицій клієнтові;

26

напрям «4», як процес передачі частини інвестиційних засобів клієнта в технопарк й одержання замовлених технологій, технічної, проектної документації й одержання необхідних для даного інвестиційного проекту основних фондів;

напрям «5—6—7—8», як процес виробництва товару, просування його на ринок, реалізація й одержання прибутку клієнтом;

напрям «9», як процес повернення інвестованих засобів інвесторові.

Прибуток 7 Ринок

Рис.3.3. Структура впровадження інновацій в умовах технопарку [38, с.533] На сьогодні в Україні нараховується 16 технопарків. Термін реалізації інноваційного

проекту ТП складає 5 років.

۩ Бізнес-інкубатори – це організації, головним завданням яких є підтримка малих, новостворених фірм і починаючих підприємців, які не мають можливості розпочати свою справу [168, с. 36].

Існують фірми-інкубатори трьох типів [168, с. 36]:

1)безприбуткові. Створюються за підтримки місцевих органів влади. Орендна плата таких інкубаторів зазвичай на 15—50% нижча середнього рівня. Місцеві організації їх субсидіюють з метою створення робочих місць і економічного розвитку регіонів. Орендаторами виступають промислові фірми, дослідницькі, конструкторські і сервісні організації;

2)орієнтовані на отримання прибутку. Це приватні організації. Дозволяють орендаторам платити тільки за ті послуги, якими вони користуються;

3)філії вузів. Орендна плата висока, але є можливість користуватись інститутськими лабораторіями, технічним обслуговуванням, бібліотекою, мати контакт з викладачами.

Тривалість перебування в межах інкубатора обмежується, зазвичай, трьома роками. Крім того, існують й інші види бізнес-інкубаторів [168, с. 38]:

змішані. Стимулюють економічний розвиток і ріст через підтримку підприємництва та пропонують послуги всім видам підприємств;

інкубатори для економічного розвитку, які орієнтуються на вирішення конкретних завдань, таких як створення робочих місць, або для структурної перебудови промисловості;

27

техно інкубатори. Надають підтримку починаючим технічним компаніям з конкретною метою розвитку, передавання і розповсюдження нових технологій.

Головними відмінностями бізнес-інкубаторів від технопарків є те, що бізнесінкубатори підтримують тільки новостворені фірми або ті, що знаходяться на ранній стадії створення; жорсткіша політика постійного оновлення клієнтів; підтримують не тільки фірми високих технологій, але й інші малі підприємства; інкубатори, як правило, не мають землі, а отже не займаються здаванням в оренду землі і приміщень [168, с. 37].

Для інкубування підприємств використовується ряд підходів, окреслених в табл. 3.5. Схема проходження фірми клієнта через бізнес-інкубатор розраховується на 3-4 роки

та включає такі основі етапи [130, с.88]:

1)відбір нового клієнта з числа претендентів. Критерії відбору – новизна ідеї та реальність її втілення в життя силами малої фірми. Якщо претендент визнається перспективним, з ним укладається договір на оренду приміщення, але цей договір вимагає щомісячного підтвердження сторін і може бути розірваний за бажанням однієї з них. Тоді клієнт протягом місяця зобов’язаний звільнити займану площу;

2)вселення і перший рік роботи в умовах технопарку. Клієнт одержує фінансову, технічну та іншу допомогу на пільгових умовах. Технопаркові структури надають висококласні консультації з організаційно-економічних аспектів діяльності малих фірм: з ведення бухгалтерського обліку, оподаткування, юридичних проблем, питань використання всіляких урядових програм.

Таблиця 3.5

3) становлення і зростання фірми, збільшення числа її працівників. Якщо діяльність у сфері малого бізнесу розпочинають, як правило, одна-дві людини, то у разі вдалого бізнесу кількість учасників зростає до п’яти, а потім і до 10-20 осіб. По мірі зміцнення фінансового стану клієнта технопарк поступово скорочує свою допомогу: орендна плата збільшується майже до загального рівня у даному регіоні, зростає плата за

28

послуги, умови діяльності клієнта наближуються до тих, що існують у «зовнішньому світі»;

4) вихід фірми з інкубатора бізнесу. Адміністрація останнього допомагає своєму клієнту підшукати нове приміщення і переїхати.

3.3. Міжнародне науково-технологічне та інноваційне співробітництво

Згідно закону України про «Наукову і науково-технічну діяльність» [54] міжнародне наукове та науково-технічне співробітництво здійснюється через:

провадження спільних наукових досліджень, технічних і технологічних розробок на основі кооперації, спільних науково-технічних програм;

провадження досліджень та розробок за спільними координаційними угодами;

виконання робіт, передбачених угодою, однією зі сторін якої є організація іноземної держави або міжнародна організація;

спільні дослідження та розробки у міжнародних колективах спеціалістів, міжнародних інститутах та спільних підприємствах, використання власності на науковий та науково-технічний результат на основі договорів між суб'єктами наукової та науково-технічної діяльності;

взаємний обмін науковою та науково-технічною інформацією, використання об'єднаних міжнародних інформаційних фондів, банків даних;

проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів;

взаємний обмін науковими, науково-технічними й викладацькими кадрами, студентами й аспірантами, а також спільну підготовку спеціалістів.

Обмеження у сфері міжнародного наукового та науково-технічного співробітництва встановлюються законодавством України.

За розподілом світового співтовариства на групи країн (рис.3.4) з огляду рівня економічного розвитку країн, міжнародної кооперації й інтеграції є така [38; 90]:

1)технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція;

2)країни 1-го технологічного кола (ТК): Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея;

3)країни 2-го ТК: країни, що найбільш просунулись у розвитку – країни АзіатськоТихоокеанського регіону;

4)постсоціалістичні країни Східної Європи;

5)країни СНД і близького зарубіжжя;

6)найменш розвинені з країн, що розвиваються, – країни Африки та Латинської Америки.

Міжнародного науково-технічного співробітництва країн ЄС. Країни ЄС заклали спрямування міжнародного науково-технічного співробітництва в Сьому рамкову програму, яка програма охоплює 27 країн-членів ЄС, а також інших 11 країн, що уклали спеціальні угоди про часткове співфінансування наукових ініціатив ЄС [120, с. 60].

29