Висновок
Отже, основною ознакою, відрізняючою еліту є, напевно, інтегральне поняття впливу на колектив, населення, народ, людство, вплив на розвиток науки, культури, техніки тощо. Власне по цьому ступеню впливу можна, очевидно, виділити еліту місцеву, регіональну, загальнонаціональну, еліту людства. Зрозуміло, що це доволі умовний поділ, який більше стосується окремих інтелектуалів чи керівників. Бо так чи інакше регіональну еліту складають не тільки діячи регіонального рівня, але й вся сума місцевої еліти даного регіону. Аналогічно загальнонаціональну еліту складають яскраві особистості, таланти національного рівня плюс вся сума регіональних еліт тощо.
Звичайно, еліта кожного народу є не етнічно чистою, а багатонаціональною. Вона служить як потребам народу, нації, так і людства в цілому. Без еліти народ, нація втрачає своє майбутнє, досить швидко асимілює, деградує, вкорінюється синдром меншовартості, підпорядкованості сильнішому народу, етносу. Знаючи це, завойовники всіх часів намагалися в першу чергу знищити "обраних", тобто верхівку, провідників, еліту нації, що є обов'язковою умовою підкорення останньої.
У західній політології еліту поділяють: за особистими якостями — на статичну і виконавчу; за типом впливу — на професійну і групову; залежно від форми правління — на традиційну, внутрішню і зовнішню; за стилем правління — демократичну, ліберальну, авторитарну. Що ж до добору еліт, то К. Мангайм визначає три типи: 1) на основі крові; 2) на основі приватної власності; 3) на основі інтелектуальної продуктивності. На його погляд, еліта крові характерна для доіндустріального суспільства, еліта багатства — для індустріального, а еліта продуктивності — для постіндустріального.
Отже, методологічний аспект проблеми політичного лідерства та елітизму характеризується багатомірністю підходів — філософських (діалектичного, екзистенціалістського, прагматичного), загальнонаукових (системного, структурного, функціонального, діяльного, аналітико-синтетичного, дедуктивно-індуктивного), спеціальних (дисперсного, ситуаційного, конкретно-соціологічного). Комплекс цих підходів має охоплювати всі грані політичного лідерства та елітизму.
Список використаної літератури
Моска Г. Правящий класс / Г. Моска // - 2004.- №10. – С.187
Парето В. Компендиум по общей социологии / В. Парето // - 1997. – С.59
Вебер М. Харизматичне панування / Вебер М.// - 1998. – С.27
Зиглер Х. Демократия для элиты / Х. Зиглер // - 1984 – С.432
Миллс Р. Влавствующая элита / Р. Миллс // - 1959- С.31
Манхейм К. Избранное: Социология культуры / К. Манхейм // - 2000. – С.173
Сартори Дж. Вертикальная демократия / Дж. Сартори // - 2003. –№2