
- •3.Мови за типами знаків ( невербальні та вербальні). Вербальні мови, класифікаційні ознаки. Визначення поняття «словесна мова», її групи одиниць, функції мови.
- •5. Функціональні стилі української літературної мови. Стилетвірні фактори. Взаємопроникнення стилів.
- •6. Літературні стилі: становлення, теорія трьох стилів. Розрізнення понять літературний стиль, напрям, течія.
- •7. Характеристика наукового стилю
- •8. Характеристика художнього стилю
- •13.Публіцистичний стиль. Особливості.
- •14. Стилістичні можливості фонетики
- •15. Змінність лексичного складу мови ( архаїзми, неологізми, історизми)
- •17. Лексика за сферою вживання
- •18. Стилістичні можливості жаргону та арго у функ. Стилях укр. Літ мови
- •19.Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функ стилях укр. Літ мови
- •20. Стилістичні можливості термінів у функц стилях укр. Літ мови.
- •21. Стилістичні можливості розмовної та просторічної лексики у функціональних стилях української літ-ної мови.
- •22. Стилістичні можливості діалектизмів (територіальних та соціальних) у функціональних стилях літературної мови.
- •26.Стилістичні можливості метафори та персоніфікації
- •27.Стилістичні можливості гіперболи та літоти
- •28. Стилістичні можливості порівняння та епітета
- •29. Стилістичні можливості оксюморона.
- •31. Визначення понять "евфемізм" та "дисфемізм". Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості евфемізмів та дисфемізмів.
- •33. Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції омонімії. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.
- •34. Визначення поняття «паронімія». Класифікаційні ознаки паронімів. Стилістичні функції паронімів.
- •36. Трасформація фразеологогізмів. Сфера функціонування трасформованих фразеологізмів. Способи трансформації.
- •37. Стилістичні засоби фразеології.
- •38. Афористика. Групи афоризмів.
- •39. Класифікаційні ознаки префіксів та суфіксів. Властива ім. Синонімія та омонімія
- •40. Оказіоналізми
- •45.Стилістичні можливості дієслівних категорій (способу, часу, особи). Транспозиція категорій.
- •47.Стилістичні можливості простого речення
- •48.Стилістика головних та другорядних членів речення.
- •49. Односкладні речення: стилістичний аналіз
- •50. Стилістичні можливості ускладненого речення.
- •51.Стилістика складного речення.
- •52.Визначення стилістичний прийомів: перифраз, ампліфікація, тавтологія. Їхні стилістичні можливості у функціональних стилях сучасної української літературної мови
- •53. Синтаксична омонімія. Причина виникнення. Види синтаксичної омонімії.
- •54. Стилістичні можливості періоду тексту.
- •55. Стилістичні фігури та їх види. Стилістичні можливості.
- •56. Синтаксична синонімія. Види синтаксичної синонімії: стилістичні можливості.
- •57. Текст. Властивості тексту. Напруга та напруженість тексту. Різновиди напруженості. Причини напруженості.
- •58. Модальність. Різновиди модальності.
- •59. Виклад та способи викладу.
52.Визначення стилістичний прийомів: перифраз, ампліфікація, тавтологія. Їхні стилістичні можливості у функціональних стилях сучасної української літературної мови
Перифразом називається заміна прямого найменування предмета непрямим його означен¬ням, даним у формі описового словесного зворота, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки.
Виразність перифраза полягає в тому, що в його худож¬ній структурі завжди має місце елемент певної загадки, яку читачеві необхідно відгадати для того, аби зрозуміти, про що йдеться в перифразі. Не останню роль у художній виразності цього прийому відіграє й елемент словесного при¬крашення описуваного предмета. Загадка і прикраса в пери¬фразі повинні, проте, мати свої межі, за якими зміст пери¬фраза без додаткового коментаря може залишитися не¬зрозумілим для читача.
Ампліфіка́ція— стилістична фігура, нагромадження однорідних елементів мови (сполучників, прийменників, порівнянь, епітетів тощо) для підсилення виразності та емоційності мови. Ампліфікація є стилістичним різновидом перелічення.
Нагромадження ампліфі-кованих елементів без почуття міри може мати зворотній ефект, порушити стилістичну фігуру. Негативний ефект дає й ампліфікація, позбавлена цілеспрямованості та належного осмислення. Нагромадження засобів, що творять фігуру, повинно бути підпорядковане конкретному стилістичному завданню. У майстрів українського слова ця стилістична фігура твориться та використовується з тонким художнім тактом».
Ампліфікуються звичайно, нагромаджуючись в обмеже¬ному контексті, слова та мовні звороти, що виражають сино¬німічні поняття, або ж слова однотипних частин мови. Обидві форми ампліфікації можуть виступати як нарізно, так і разом, утворюючи своєрідні комбіновані поєднання.
ТАВТОЛОГІЯ— неусвідомлюваний, мимовільний або, навпаки, навмисний повтор у межах словосполучення, речення того самого чи однокорен. слів або різнокорен. слів з тотожним, аналогічним і под. значенням. Повторення того самого або спільнокореневих слів переобтяжує текст, створює надлишковість, порушує його милозвучність та емоційно-експресивне сприйняття.
Тому тавтології в мовленні слід уникати. Однак тавтологія (повтор) часто використовується письменниками в художній літературі як стилістичний прийом підсилення значення одного слова його слово-твірним варіантом. Це повертає слову його первісну образність, збагачує вислів
додатковими нюансами — змістовими й експресивними.Тавтологія в художньому тексті рідко виступає у чистому вигляді, частіше вона поєднується з іншими засобами виразності — синонімами, анафорою (єдинопочатком), епіфорою (повторенням однакових слів, звукосполучень наприкінці віршованих рядків), створюючи образи потрібного авторові спрямування. У народних думах, казках, піснях, прислів’ях і приказках тавтологія може поєднуватися з іншою стилістичною фігурою — плеоназмом. Це нагромадження синонімічних слів, у тому числі спільнокореневих. Наприклад: квилить-проквиляє, клене-проклинас, кличе-викликає. Увага! У науковому стилі повторюваність термінів є однією з його визначальних рис (у межах абзацу термін виражає основну думку). Отже, повтори як термінологічних, так і нетермінологічних одиниць у науковому тексті можуть зумовлюватися потребами надання текстові логічності, чіткості у виявленні
зв’язків між компонентами речення.