52.Визначення стилістичний прийомів: перифраз, ампліфікація, тавтологія. Їхні стилістичні можливості у функціональних стилях сучасної української літературної мови

Перифразом називається заміна прямого найменування предмета непрямим його означен¬ням, даним у формі описового словесного зворота, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки.

Виразність перифраза полягає в тому, що в його худож¬ній структурі завжди має місце елемент певної загадки, яку читачеві необхідно відгадати для того, аби зрозуміти, про що йдеться в перифразі. Не останню роль у художній виразності цього прийому відіграє й елемент словесного при¬крашення описуваного предмета. Загадка і прикраса в пери¬фразі повинні, проте, мати свої межі, за якими зміст пери¬фраза без додаткового коментаря може залишитися не¬зрозумілим для читача.

Ампліфіка́ція— стилістична фігура, нагромадження однорідних елементів мови (сполучників, прийменників, порівнянь, епітетів тощо) для підсилення виразності та емоційності мови. Ампліфікація є стилістичним різновидом перелічення.

Нагромадження ампліфі-кованих елементів без почуття міри може мати зворотній ефект, порушити стилістичну фігуру. Негативний ефект дає й ампліфікація, позбавлена цілеспрямованості та належного осмислення. Нагромадження засобів, що творять фігуру, повинно бути підпорядковане конкретному стилістичному завданню. У майстрів українського слова ця стилістична фігура твориться та використовується з тонким художнім тактом».

Ампліфікуються звичайно, нагромаджуючись в обмеже¬ному контексті, слова та мовні звороти, що виражають сино¬німічні поняття, або ж слова однотипних частин мови. Обидві форми ампліфікації можуть виступати як нарізно, так і разом, утворюючи своєрідні комбіновані поєднання.

ТАВТОЛОГІЯ— неусвідомлюваний, мимовільний або, навпаки, навмисний повтор у межах словосполучення, речення того самого чи однокорен. слів або різнокорен. слів з тотожним, аналогічним і под. значенням. Повторення того самого або спільнокореневих слів переобтяжує текст, створює надлишковість, порушує його милозвучність та емоційно-експресивне сприйняття.

Тому тавтології в мовленні слід уникати. Однак тавтологія (повтор) часто використовується письменниками в художній літературі як стилістичний прийом підсилення значення одного слова його слово-твірним варіантом. Це повертає слову його первісну образність, збагачує вислів

додатковими нюансами — змістовими й експресивними.Тавтологія в художньому тексті рідко виступає у чистому вигляді, частіше вона поєднується з іншими засобами виразності — синонімами, анафорою (єдинопочатком), епіфорою (повторенням однакових слів, звукосполучень наприкінці віршованих рядків), створюючи образи потрібного авторові спрямування. У народних думах, казках, піснях, прислів’ях і приказках тавтологія може поєднуватися з іншою стилістичною фігурою — плеоназмом. Це нагромадження синонімічних слів, у тому числі спільнокореневих. Наприклад: квилить-проквиляє, клене-проклинас, кличе-викликає. Увага! У науковому стилі повторюваність термінів є однією з його визначальних рис (у межах абзацу термін виражає основну думку). Отже, повтори як термінологічних, так і нетермінологічних одиниць у науковому тексті можуть зумовлюватися потребами надання текстові логічності, чіткості у виявленні

зв’язків між компонентами речення.