
- •3.Мови за типами знаків ( невербальні та вербальні). Вербальні мови, класифікаційні ознаки. Визначення поняття «словесна мова», її групи одиниць, функції мови.
- •5. Функціональні стилі української літературної мови. Стилетвірні фактори. Взаємопроникнення стилів.
- •6. Літературні стилі: становлення, теорія трьох стилів. Розрізнення понять літературний стиль, напрям, течія.
- •7. Характеристика наукового стилю
- •8. Характеристика художнього стилю
- •13.Публіцистичний стиль. Особливості.
- •14. Стилістичні можливості фонетики
- •15. Змінність лексичного складу мови ( архаїзми, неологізми, історизми)
- •17. Лексика за сферою вживання
- •18. Стилістичні можливості жаргону та арго у функ. Стилях укр. Літ мови
- •19.Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функ стилях укр. Літ мови
- •20. Стилістичні можливості термінів у функц стилях укр. Літ мови.
- •21. Стилістичні можливості розмовної та просторічної лексики у функціональних стилях української літ-ної мови.
- •22. Стилістичні можливості діалектизмів (територіальних та соціальних) у функціональних стилях літературної мови.
- •26.Стилістичні можливості метафори та персоніфікації
- •27.Стилістичні можливості гіперболи та літоти
- •28. Стилістичні можливості порівняння та епітета
- •29. Стилістичні можливості оксюморона.
- •31. Визначення понять "евфемізм" та "дисфемізм". Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості евфемізмів та дисфемізмів.
- •33. Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції омонімії. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.
- •34. Визначення поняття «паронімія». Класифікаційні ознаки паронімів. Стилістичні функції паронімів.
- •36. Трасформація фразеологогізмів. Сфера функціонування трасформованих фразеологізмів. Способи трансформації.
- •37. Стилістичні засоби фразеології.
- •38. Афористика. Групи афоризмів.
- •39. Класифікаційні ознаки префіксів та суфіксів. Властива ім. Синонімія та омонімія
- •40. Оказіоналізми
- •45.Стилістичні можливості дієслівних категорій (способу, часу, особи). Транспозиція категорій.
- •47.Стилістичні можливості простого речення
- •48.Стилістика головних та другорядних членів речення.
- •49. Односкладні речення: стилістичний аналіз
- •50. Стилістичні можливості ускладненого речення.
- •51.Стилістика складного речення.
- •52.Визначення стилістичний прийомів: перифраз, ампліфікація, тавтологія. Їхні стилістичні можливості у функціональних стилях сучасної української літературної мови
- •53. Синтаксична омонімія. Причина виникнення. Види синтаксичної омонімії.
- •54. Стилістичні можливості періоду тексту.
- •55. Стилістичні фігури та їх види. Стилістичні можливості.
- •56. Синтаксична синонімія. Види синтаксичної синонімії: стилістичні можливості.
- •57. Текст. Властивості тексту. Напруга та напруженість тексту. Різновиди напруженості. Причини напруженості.
- •58. Модальність. Різновиди модальності.
- •59. Виклад та способи викладу.
38. Афористика. Групи афоризмів.
Афористика - сфера літератури, що охоплює дуже невеликі за обсягом твори: складаються з однієї фрази, рідше з двох-трьох. Такий твір виражає закінчену загострену думку, яка називається афоризмом, висловом, сентенцією.
Афоризм (грец. αφορισμός, означення, вислів) — короткий влучний оригінальний вислів, що зробився усталеним; яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній, легкій для запам'ятовування формі, яка згодом неодноразово відтворюється іншими людьми. В афоризмі досягається найвища концентрація безпосереднього повідомлення і того контексту, в якому думка сприймається слухачами або читачем.
Афоризмами можуть бути прислів'я, сентенції класичних авторів, крилаті вислови з літературних та філософських творів.
Літературний афоризм як самостійний жанр виник з народних прислів'їв та приказок, але різниться від них фіксованим авторством. Першим його зразком вважаються «Афоризми» Гіппократа. Відомий він і в києворуську добу («Моління Даниїла Заточника», XIII ст.). Особливого поширення афоризм набув у роки Ренесансу, досягнув смислової витонченості в епоху класицизму (Б. Паскаль, М. де Монтень, Ф. Ларошфуко).
Чимало влучних висловів українських письменників, де використані розмаїті стилістичні фігури, парадокси, метафори тощо, перетворилися на крилаті, вживаються як афоризми:
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть (І. Котляревський).
Борітеся — поборете (Т. Шевченко).
Захочеш — і будеш.
В людині, затям,
Лежить невідгадана сила (О. Ольжич).
39. Класифікаційні ознаки префіксів та суфіксів. Властива ім. Синонімія та омонімія
Префікс — це значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить звичайно для творення слів. Своє словотворче значення префікс виражає, приєднавшись до готового слова, тому похідне слово з префіксом завжди залишається в тій самій частині мови. Префікс надає похідному слову нового значення. Наприклад: весна — провесна, здоровий — прездоровий, просто — архіпросто, співати — проспівати, на співати, переспівати. Окремі префікси здатні виконувати роль творення форм одного і того самого слова і не вносять у його лексичне значення додаткових відтінків. Так, префікс най- служить для творення форми найвищого ступеня порівняння якісних прикметників і якісно-означальних прислівників: світліш — світліший — найсвітліший; безпечно — безпечніше — найбезпечніше. У дієсловах приєднання префікса змінює лексичне значення і, як правило, змінює
їх вид: могти — перемогти, стати — відстати, екзаменувати — переекзаменувати. Проте в гнізді однокореневих дієслів наявна видова пара, в якій безпрефіксне дієслово недоконаного виду, а з префіксом — доконаного виду і префікс не вносить зміни в лексичне значення: писати — написати, читати — прочитати, іти — прийти. Усі інші дієслова в межах зазначених споріднених дієслів (писати — записати, переписати, підписати…, читати — відчитати, підчитати, вичитати…, іти-відійти, зайти…) виконують словотворчу роль, видозмінюючи значення коренів.,
Примітки. 1. Більшість префіксів похідні від прийменників. Вони закріпилися за дієсловами і виражають відношення дії просторової орієнтації — вгору, вниз, всередину,
зовні (підвести, знизити, увійти, вибігти), напрямку руху і меж (відкривати, прибитися,
перестрибнути), міри вияву або тривалості (походити, поснідати) і т. д.
2. Префікси можуть бути багатозначними, їх значення зумовлюється взаємодією з коре
нем слова. Наприклад, з дієсловами переміщення префікс при- означає наближення до
певного пункту: приїхати, пригнати, приволокти, а з дієсловами активної дії на предмет
він означає приєднання до чогось, накладання: приклеїти, примазати, приставити; пре
фікс за- з різними дієсловами означає: раптову дію (закричати; застогнати), значне
поширення (зарясніти, закущитися), рух усередину чогось (забрести, забігти) або сту
пінь вияву в часі (забігати, заходити, захапатися) тощо.
3. Префікси можуть вступати в синонімічні й омонімічні відношення. Наприклад: в
українській мові синонімічними можуть виступати префікси: за-, уві- (зайти в кімнату —
увійти в кімнату), зне-, обез- (знецінити — обезцінити). Синонімічні також деякі українські
префікси та префікси іншомовного походження: міжнаціональний — інтернаціональний.
Суфікс — це значуща частина слова, що стоїть відразу після кореня і служить
звичайно для творення слів. Своє словотвірне значення суфікс виражає тільки у
зв’язку з кореневою морфемою. Наприклад, суфікси -ець, -ист, -іст утворюють назви
осіб чоловічої статі за належністю до організації, партії, політичної чи наукової течії:
партієць, ідеаліст. Але в поєднанні з коренями слів, що позначають дії або предмети,
утворюють назви осіб за родом діяльності: шити — швець, таксі — таксист, піаніно —
піаніст. Суфікси -от(а), -ість, -изн(а), -інь у поєднанні з коренями прикметників, які
виражають ознаки або властивості предметів, утворюють назви абстрактних понять:
доброта, відважність, крутизна, просторінь.
Суфікс видозмінює, уточнює лексичне значення кореня й одночасно граматично
оформлює разом із закінченням передсуфіксальну частину і все слово, відносячи його
до однієї із самостійних частин мови: слова трійка, казка, синька належать до імен
ників, бо їх корені (тр-и, каз-а-ти, син-ій) граматично оформлені іменниковим су
фіксом -к- і закінченням жіночого роду називного відмінка однини -а. Видозміна ко
реневого значення в похідних словах поєднується з видозміною їх граматичного
оформлення як іменників. Суфікси розподілені між частинами мови, закріплені за
певними групами (словотвірними типами) слів у межах частини мови. Наприклад, су
фікси -ар(-яр), -ич, -ець, -ин, чш н, -иц(я), -ниц(я), -ець, -тель, -к(а), -ист , -іст є за
собами творення іменників, що позначають осіб за родом їхньої діяльності, фахом;
-я-, -ав- (-яв-), -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк- засобами творення якісних прикмет
ників; суфіксами -її-, -і-, -а-, -ва-, -ува-(-юва-) творяться дієслова; -о, -е, -чі — при
слівники. Окрему групу складають суфікси, що служать для творення форм слова, тобто ви
конують не словотвірну, а граматичну роль. При словотворенні суфікс уточнює речове
значення кореня, внаслідок його приєднання з’являється нове слово: вітер — вітряний
правда — правдист. Коли утворюються форми одного і того самого слова, суфікс не ви
дозмінює значення кореня. Наприклад, формотворчими є суфікси -ш-, -іш- у при-
кмешиках для творення форм вищого і найвищого ступенів (тонкий — тонший —
найтон-ший; червоний — червоніший — найчервоніший); у прислівниках для творення
таких самих форм (вільно — вільніше — найвільніше); суфікси -уч-(-юч-), -ач-(-яч-), -л.
-н-(-ен~), чи- у дієсловах для творення форм дієприкметників (ріжучий, висячий,
запрілий, зведений, забутий); -учи(-ючи), -ачи(-ячи), -ши, -вши — для творення
дієприслівників (їдучи, стоячи, принісши, пізнавши) та деякі інші, що служать для
творення дієслівних форм (наприклад, недоконаного виду від доконаного:
переказати — переказувати, відпрацювати — відпрацьовувати).
Примітка. Суфікс, як правило, стоїть перед закінченням. Після закінчення може
стояти тільки постфікс -ся в дієсловах (училШся,уч[у\ся) та словотворчі морфеми, похідні
від часток, що пишуться через дефіс (так\ий\-от, якіимиІ-небудь. сідай\те\-но.
заидїітьі-бо).