2.3.1. Графічне позначення матеріалів

Графічне позначення матеріалів у перетинах повинне сприяти легкому розрізненню деталей, а також показувати вид матеріалу деталі, не утрудняючи читання креслення.

Правила графічного позначення й нанесення матеріалів у перетинах на кресленнях для всіх галузей промисловості й будівництва встановлює ГОСТ 2.306-68. Відповідно до цього стандарту, графічне позначення матеріалу в перетині може не залежати від виду матеріалу (рисунок 2.6) або залежати від нього (таблиця 2.1). Допускається застосовувати додаткові графічні позначення матеріалів, пояснюючи їх на кресленні.

Рисунок 2.6 - Графічне позначення матеріалу

Таблиця 2.1 – Графічне позначення різних матеріалів за ГОСТ 2.306-68

Матеріал	Графічне позначення
1. Метали й тверді сплави
2. Неметалічні матеріали, у тому числі волокнисті, монолітні й пресовані, за винятком зазначених нижче
3. Дерево
4. Камінь природний
5. Кераміка й силікатні матеріали для кладки
6. Бетон
7. Скло й Інші світлопрозорі матеріали
8. Рідини

Примітки:

1.Композиційні матеріали, що містять метали й неметалічні матеріали, позначають як метали.

2.Графічне позначення п. 3 варто застосовувати, коли немає необхідності вказувати напрямок волокон.

3. Графічне позначення п, 5 варто застосовувати для позначення цегельних виробів (обпалених і необпалених), вогнетривів, будівельної кераміки, електротехнічної порцеляни, шлакобетонних блоків і т. п.

Штрихування виконують суцільними тонкими лініями. Похилі паралельні лінії штрихування повинні проводитися під кутом 45° або до ліній рамки креслення, або до лінії контуру зображення, або до його осі (рисунок 2.7). Якщо лінії штрихування, проведені під кутом 45° до ліній рамки креслення, виявляються паралельними лініям контуру або осьових ліній, треба замість кута 45° вибирати кут 30° або 60° (рисунок 2.8).

Рисунок 2.7 - Приклад виконання штрихування

Рисунок 2.8 - Приклад виконання штрихування

Лінії штрихування можна наносити з нахилом як у праву, так і в ліву сторону, але, як правило, у ту саму сторону на всіх перетинах однієї й тої ж деталі, незалежно від кількості аркушів креслення, на яких ці перетини виконані.

Частота нанесення ліній штрихування повинна бути однакової для всіх перетинів даної деталі, виконаних в одному масштабі. Відстань між штрихами приймають від 1 до 10 мм залежно від площі штрихування й необхідності різноманітити штрихування суміжних областей.

У суміжних перетинах варто застосовувати зустрічне штрихування (нахил штрихування одного перетину вправо, іншого – уліво) або зрушувати лінії штрихування в одному перетині стосовно іншого, коли нахил штрихування обох перетинів однаковий. Можна також змінювати відстань між лініями штрихування. При штрихуванні «у клітку» відстань між лініями штрихування в кожному перетині повинна бути різною.

При великих площах перетинів і при вказівці профілю ґрунту допускається наносити позначення лише в контурі перетину вузькою смужкою рівномірної ширини.

Вузькі й довгі площі перетинів (товщиною на кресленні від 2 до 4 мм) варто штрихувати повністю тільки па кінцях і в контурів отворів, іншу площу перетину – невеликими ділянками в декількох місцях (рисунок 2.9). Штрихування скла в цих випадках наносяться з нахилом 15 – 20° до лінії більшої сторони контуру перетину.

Рисунок 2.9 - Приклад виконання штрихування

Вузькі площі перетинів товщиною менш 2 мм показують зачерненими, залишаючи просвіти між суміжними перетинами не менш 0,8 мм (рисунок 2.10).

Рисунок 2.10 - Приклад виконання штрихування (зачернення)

Умовні позначки штрихування окремих матеріалів, наприклад сердечників магнітопроводів, зазначені у відповідних стандартах.