Класифікація засобів для інгаляційного наркозу за тривалістю дії

1. Препарати короткої тривалості дії (тривалість наркозу — 5-10 хв): пропандид (сомбревін), кетамін (кеталар, каліпсол).

1. Препарати середньої тривалості дії (тривалість наркозу — 20-40 хв): тіопентал-натрій, гексенал.

2. Препарати довгої тривалості дії (тривалість наркозу — 90-120 хв): натрію оксибутират.

Тіопентал-натрій — порошок жовтуватого або жовтувато-зеленого кольору, легко розчинний у воді. Розчин готують ex tempore на стерильній воді для ін'єкцій. Вводять внутрішньовенно (повільно) або ректально (дітям). Наркоз настає відразу і триває 20 хв.

Побічні ефекти: пригнічення дихання, артеріальна гіпотензія, ларингоспазм, бронхоспазм, рефлекторна зупинка серця, підсилення секреції бронхіальних залоз.

Натрію оксибутират — білий порошок, легко розчинний у воді. Випускається в ампулах по 10 мл 20 % розчину. Вводять внутрішньо­венно повільно, зрідка — внутрішньом'язово або призначають всере­дину. В результаті внутрішньовенного введення стадія наркозу на­стає через 30 хв і триває 2-4 год.

Побічні ефекти: рухове збудження, судомні тремтіння кінцівок і язика внаслідок швидкого внутрішньовенного введення; блюван­ня; рухове і мовне збудження під час виходу з наркозу.

Кетамін (кеталар, каліпсол) — білий порошок, легко розчин­ний у воді і спирті. Кетамін зумовлює дисоційовану загальну анестезію, яка характеризується кататонією, амнезією і анальге­зією. Препарат вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Тривалість наркозу — 10-15 хв залежно від способу введення. За­стосовують препарат для введення в наркоз, а також для його під­тримання. Кетамін можна використовувати також амбулаторно під час нетривалих хірургічних втручань.

Побічні ефекти: артеріальна гіпертензія, тахікардія; підвищення внутрішньочерепного тиску; гіпертонус, м'язовий біль; галюцинаторний синдром (хворі потребують спостереження після операції). Кетаміновий наркоз не слід проводити хворим з порушенням психіки та епілепсією.

Пропанідид (сомбревін) — вводять внутрішньовенно повільно. Наркоз настає через 20-40 с і триває 3-5 хв. Використовують пре­парат для введення в наркоз, а також в амбулаторних умовах під час нетривалих операцій і для діагностичних досліджень (біопсія, зняття швів, катетеризація).

Побічні ефекти: брадикардія, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність; бронхоспазм, анафілактичний шок; тромбофлебіт.

Фармакобезтека:

• тіопентал-натрій та інші барбітурати не можна змішу­вати в одному шприці з кетаміном, дитиліном, пентаміном, амі­назином і піпольфеном, оскільки внаслідок фізико-хімічної взає­модії утворюється осад;

• на засоби для наркозу не дозволяється виписувати рецепти.

Заходи запобігання ускладненням внаслідок застосування засобів для наркозу:

• вибухонебезпечні речовини комбінують з фторотаном;

• неінгаляційні анестетики комбінують з інгаляційними за­собами для наркозу, щоб зменшити або усунути стадію збуджен­ня, відчуття ядухи, психічну травму;

• перед наркозом для зменшення рефлекторних реакцій і об­меження секреції залоз пацієнтам роблять премедикацію (підго­товку до операції) — вводять атропін (або інший М-холіноблокатор); для усунення болю — анальгетики (фентаніл, промедол тощо); для посилення розслаблення скелетних м'язів — міорелаксанти (тубокурарин); для зменшення проявів алергії — антигістамінні (димедрол, піпольфен) препарати. Для премедикації призначають також транквілізатори, нейролептики, гангліоблокатори, клофелін та інші лікарські засоби.

5. Спирт етиловий. Місцева дія. Застосування в медичній та фармацевтичній практиці. Вплив на ЦНС та організм у цілому. Гостре отруєння спиртом етиловим, допомога. Хронічне отруєння (алкоголізм хронічний). Лікування хронічного алкоголізму (апоморфін, тетурам).

Спирт етиловий при місцевому застосуванні дає виражений антисептичний, а також подразнювальний та в'яжучий ефект (див. тему «Антисептичні та дезінфекційні засоби»). Резорбтивна дія препарату проявляється пригніченням ЦНС, що є причиною гострих і хронічних отруєнь при вживанні спиртних напоїв. Спирт етиловий при внутрішньому застосуванні швидко всмоктується (особливо натще) в основному в тонкій кишці і приблизно 20 % — у шлунку. В організмі 90 % етилового спирту підлягає біотрансформації до вуглекислого газу і води. Окиснюється в печінці з ви­діленням енергії (7,1 ккал/г). Спирт етиловий у незміненому вигляді виділяється легенями, нирками і потовими залозами.

Пригнічувальна дія спирту етилового залежно від концентра­ції в крові і тканинах мозку має 3 стадії:

• збудження;

• наркозу;

• агональну.

Як засіб для наркозу спирт етиловий не використовують, оскільки він має неширокий спектр наркотичної дії, а також спри­чинює виражену стадію збудження. Слід зазначити його дію на центри терморегуляції, яка проявляється підвищенням тепловід­дачі за рахунок розширення судин шкіри; ось чому вживання на холоді спирту етилового сприяє переохолодженню.

Спирт етиловий підсилює секреторну активність слинних та шлункових залоз. Активність пепсину за низьких концентрацій (до 10 %) спирту не змінюється, а при підвищенні концентрації — знижується. Спирт етиловий 40 % пригнічує не тільки секрецію соляної кислоти, але й ферментну активність шлункового соку.

Застосування резорбтивної дії спирту етилового:

• парентеральне годування хворих з кахексією, які перебува­ють у критичному стані, 5 % розчин етанолу додають в протишо­кові рідини;

• при отруєнні спиртом метиловим вводити внутрішньовенно у формі

10 % розчину;

• припинення передчасних пологів.

Унаслідок тривалого застосування можливі звикання та лікар­ська залежність (психічна і фізична).

Гостре отруєння спиртом етиловим відбувається при його кон­центрації 3-4 г/л і характеризується ознаками глибокого пригні­чення функції ЦНС. Стадію ейфорії та збудження змінює кома. Потерпілі втрачають свідомість, знижується температура тіла, шкіра стає вологою, холодною на дотик, пульс частий, слабкого наповнення, з'являються асфіксія, ціаноз, знижується серцева діяльність, можливі судоми, марення, мимовільне виділення сечі та калу. Смерть настає від паралічу дихального центру і зниження серцевої діяльності.

Під час лікування гострого отруєння спиртом етиловим слід:

• запобігати припиненню дихання й аспірації блювотними масами;

• для підтримання функції серцево-судинної системи призна­чати серцеві глікозиди;

• якщо збережена функція нирок, проводити форсований ді­урез за допомогою фуросеміду;

• вводити препарати: натрію гідрокарбонат (для усунення ацидозу), глюкозу з інсуліном (для окиснення спирту) тощо.

Хронічне отруєння (алкоголізм) характеризується звиканням, психічною і фізичною залежністю, синдромом абстиненції. По­стійне тривале застосування алкоголю призводить до порушення функції внутрішніх органів і систем. Вживання спиртних напоїв у період вагітності може стати причиною алкогольного синдрому плода (мікроцефалія, затримка розумового розвитку дитини аж до олігофренії, м'язова гіпотонія, аномалія розвитку серця і статевих органів). Особливо небезпечним є отруєння в період з 4-го по 10-й тиждень вагітності.

Серед фармакологічних засобів для лікування хворих на алкоголізм ефективним є тетурам (дисульфірам, антабус). Суть лікуван­ня полягає в тому, що в разі призначення тетураму разом з 20-30 мл горілки порушується окиснення спирту на рівні ацетальдегіду, у пацієнта спостерігаються гіперемія обличчя, артеріальна гіпотен­зія, тахікардія, підвищення потовиділення, порушення дихання, блювання, страх смерті. Це може тривати від 30 хв до декількох го­дин. Таким чином у пацієнта виробляється відраза до алкоголю. Те­турам не призначають особам віком понад 50 років, при серцево-су­динних захворюваннях, патології печінки, нирок і обміну речовин.

Є пролонгована форма тетураму — стерильні таблетки еспераль для імплантації. У деяких випадках з метою вироблення негативної реакції хворого на алкоголь також використовують блювотний засіб — апоморфін, різні психотропні препарати. Але поки що ефективних медикаментозних засобів для лікування хво­рих на алкоголізм немає.