5.4.1. Комплексний підхід до взаємного визнання результатів сертифікації

Комплексний підхід наближує перехід до взаємного визнання результатів сертифікації при умові компетентності, високого технічного оснащення і відкритості. Для створення режиму відкритості пропонується забезпечити доступ всіх зацікавлених сторін до інформації про вимоги стандартів, методи випробування, вимоги безпечності виробів. Створений Комісією ЄС банк даних “Сертифікат” містить інформацію про всі існуючі в Європі системи сертифікації, методики випробувань, лабораторії і випробувальні центри та ін.

Посилюється увага до акредитації випробувальних лабораторій в країнах-членах ЄС. Підтримуються тенденції до розвитку національних систем акредитації на базі європейських стандартів EN 45000 і до співпраці в цій області.

Комплексний підхід передбачає нову законодавчу процедуру сертифікації і випробувань, згідно з якою в законодавчі норми ЄС не допускається включення однієї обов’язкової методики сертифікації конкретного товару. Повинні бути визначені параметри безпечності, які вимагаються, декілька методів їх підтвердження, умови застосування цих методів. Обмежується також втручання державних органів в діяльність незалежних центрів, за винятком випадків крайньої необхідності.

Оцінюється на відповідність процес розробки продукції (проектування, дослідний зразок, виробництво); вид контролю (перевірка документації, випробування дослідного зразка, перевірка системи якості та ін.); контролюючий орган (виготівник, незалежна організація, третя сторона).

У 1989 р. в ЄС була прийнята Глобальна концепція гармонізації правил з оцінки відповідності.

Згідно з директивами відповідність може бути оцінена самим виробником, в результаті чого заявою-декларацією він підтверджує відповідність товару вимогам директиви і засвідчує це маркуванням товару знаком (рис 5.4.).

“Нові” директиви містять гармонізовані вимоги до безпечності, конкретизовані стосовно до певної стадії життєвого циклу продукції: проектуванню, виготовленню, реалізації, експлуатації. Для того, щоб директиви протягом довшого часу не потребували переробки, в них включають загальні вимоги, а більш докладні, окремі, вносять в стандарти.

Нові” директиви відрізняються від “старих” і за структурою: в них є правова і технічна частини, наводяться принципи систем оцінки відповідності і посилання на стандарти. Таким чином, європейський стандарт, який не маєобов’язкового характеру, будучи згаданим в “новій” директиві, забезпечує доступ на ринок продукції, що відповідає його вимогам, без будь-яких перешкод і обмежень.

На відміну від “нових” “старі” директиви мають галузевий характер, точніше вимоги, які є в них, не уніфіковані, немає також посилань на стандарти. Узв’язку з цим до кожної “старої” директиви потрібно було прийняти багато доповнень і поправок, що ускладнює їх застосування на практиці.

Усунення перешкод для руху товарів, пов’язаних з існуванням різних технічних норм і стандартів у державах-членах, забезпечується у Співтоваристві двома способами: 1) шляхом гармонізації національних стандартів через прийняття та імплементацію єдиних норм комунітарного права у цій сфері та 2) шляхом впровадження принципу взаємного визнання.

Використовуються три терміни, які досить часто ототожнюють, а саме: “гармонізація”, “адаптація” і “уніфікація”. Інколи вбачається за доцільне розмежовувати їх і вживати термін “гармонізація” у розумінні “приведення законодавства держав-членів ЄСдо вимог законодавства ЄС”; термін “адаптація” у значенні “приведення правових актів третіх країн (не членів ЄС) до норм права Співтовариства” і термін “уніфікація” у значенні “зближення правових норм технічного регулювання різних держав світу чи їх об’єднань шляхом взаємного узгодження відповідних правових норм”.

Надзвичайно важливе значення для формування єдиного ринку товарів відіграв і відіграє принцип взаємного визнання. Вперше він був сформульований у рішенні Суду ЄС у справі Cassis deDijon у 1979 р. [³³] і закріплений у Білій книзі “Завершення формування внутрішнього ринку і взаємне визнання”. У 1999 р. він був детально роз’яснений у повідомленні Комісії [³⁴]. Принцип взаємного визнання гарантує вільне пересування товарів (і послуг) без потреби гармонізації законодавства країн-членів.

Суть принципу взаємного визнання полягає у тому, що товари, які законно виготовляються на території однієї держави-члена ЄС, не можуть бути заборонені для продажу на території іншої держави-члена, навіть якщо вони виготовляються за технічними чи якісними характеристиками, що відрізняються від тих, які застосовуються до своїх власних товарів.

Єдиний дозволений виняток – якщо такий товар (чи послуга) становить чи може становити загрозу здоров’ю споживачів чи навколишньому середовищу.

Слід також відзначити, що ЄС є прихильником уніфікації технічних норм і стандартів на міжнародному рівні. Досягнутий прогрес Співтовариства у цьому відношенні полягає у його приєднанні до Угоди про технічні бар’єри у торгівлі СОТ, у практиці підписання угод про взаємне визнання технічних стандартів із третіми країнами. Займаючи лідируючі позиції у світовій торгівлі й активно відстоюючи свої позиції в СОТ, ЄС є великою мірою творцем світової культури стандартизації і сертифікації продукції.

У межах Угоди про технічні бар’єри у торгівлі ЄС є поборником розробки єдиних глобальних технічних стандартів шляхом уніфікації національних законодавств чи взаємного визнання національних стандартів і процедур, бере активну участь у відповідному комітеті СОТ.

ЄС підписав низку угод про взаємне визнання технічних стандартів із такими державами, як Японія, Швейцарія, Австралія, Канада, Ізраїль, Нова Зеландія, США. Проте вони не передбачають уніфікації технічних норм та стандартів договірних країн. Згідно з цими угодами відбувається взаємне визнання процедур сертифікації продукції, що суттєво полегшує умови товарообміну між сторонами договору і позбавляє виробників-експортерів продукції необхідності проходити таку процедуру у країні-імпортері.