5.2.1. Державний нагляд за підтвердженням відповідності

Підтвердження відповідності продукції є однією з складових державної технічної політики і спрямована на забезпечення безпеки людини, тварини, майна та охорони довкілля.

Підтвердження відповідності згідно з Законом України “Про підтвердження відповідності” – це діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам. Підтвердження відповідності застосовується на доринковій стадії введення продукції в обіг і здійснюється виробником як самостійно, так і з залученням третьої сторони – органа з сертифікації.

Законом передбачено обов’язкове та добровільне проведення робіт з підтвердження відповідності. Підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері є обов’язковим для виробників і постачальників. В законодавчо регульованій сфері підтвердження відповідності виконується на відповідність вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності за вказаними в ньому процедурами.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про підтвердження відповідності ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 32, ст. 169 ) Цей Закон визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності.

5.3. Міжнародні та європейські стандарти з підтвердження відповідності: стандарти-серій iso 17000, en 45000

5.3.1. Принципи дотримання економічної інтеграції у єс

Економічна інтеграція у ЄС передбачає дотримання чотирьох принципів [²⁸]:

вільний рух товарів, вільний рух людей, рух послуг і капіталів.

Вільний рух товарів спирається на такі основні елементи:

- товари, законно вироблені в тій чи інший країні-члені, повинні вільно переміщуватись у межах всього Співтовариства;

- доказ того, що той чи інший товар не відповідає одному з основних вимог безпеки й санітарії, є обов'язком країн-членів; виробник не зобов'язаний доводити його відповідність;

- країни-члени мають право втручатися тільки тоді, коли той чи інший товар не відповідає одній з основних вимог, що означає зобов'язання країн-членів допускати товари на свої ринки в усіх інших випадках.

При організації роботи щодо приведення стандартів України у відповідність до критеріїв ЄС слід враховувати основні нормативні акти та стандартизаційні механізми ЄС. Передусім слід зазначити, що Рада ЄС в травні 1985 р.прийняла резолюцію про новий підхід до технічного узгодження та стандартизації, яка передбачає узгодження приписів і національних стандартів, а також встановлює принципи взаємного визнання на основі прийняття нової стратегії, що ґрунтується на таких п'яти принципах:

- визначення головних вимог, яким повинні задовольняти товари, що реалізуються на ринку для вільного руху в межах ЄС;

- технічні специфікації, які регулюють виробництво і реалізацію товарів і задовольняють основні вимоги, які визначаються європейським органами зі стандартизації (Європейський комітет з стандартизації, Європейський комітет з стандартизації в електротехніці, Європейський інститут з стандартизації телекомунікаційних стандартів тощо);

- впровадження європейських стандартів є добровільним. Відповідність основним вимогам може демонструватися альтернативними способами;

- виготовлення товарів згідно з узгодженими європейськими стандартами передбачає «презумпцію відповідності» головним вимогам і повинно сприяти спрощенню процесів сертифікації;

- відповідність основним вимогам або європейським стандартам здійснюється шляхом маркування продукту знаком сертифікації європейської відповідності (Сonformite Europeenne – CE).

Наведені принципи визначають новий підхід, що встановлює вимоги до товарів у межах формування внутрішнього ринку.

Крім того, важливо враховувати, що в резолюції від 21 грудня 1989 р. про глобальний підхід до сертифікації та випробувань Рада Європейських співтовариств заявила, що метою цього підходу є створення в межах внутрішнього ринку однорідного, транспарентного та надійного технічного середовища, яке має забезпечити довіру державним органам, господарчим суб'єктам та споживачам і врешті-решт дозволить підвищити якість товарів.

Резолюція про глобальний підхід визначає керівні принципи ЄС щодо

оцінки відповідності:

використання «модулів» для різних етапів оцінки відповідності (модульний підхід) і критеріїв для визначення та повідомлення органів у межах цих процедур;

- загальне використання європейських стандартів, що стосуються забезпечення якості (EN ISO 9000) і вимог, які висуваються до вищезгаданих органів (EN 45000), та створення систем акредитації;

- сприяння досягненню угод про взаємне визнання, які стосуються випробувань і сертифікації у нерегламентованій сфері, під егідою Європейської організації з випробувань і сертифікації;

- активне удосконалення існуючих інфраструктур забезпечення якості в межах ЄС з метою мінімізації їх відмінностей;

- розвиток відношень ЄС з третіми країнами шляхом угод про взаємне визнання та програм співробітництва і технічної допомоги.

Певні ускладнення для вітчизняної практики може створювати універсальна настанова ЄС щодо імплементації країнами-кандидатами на вступ нормативів ЄС. Так, вважається, що впровадження європейських стандартів у національні системи стандартів повинно відбуватися без будь-яких змін. Це має важливе значення для забезпечення транспарентності та загального застосування їх суб'єктами господарства. Таке впровадження здійснюється протягом шести місяців з моменту утвердження європейського стандарту.

Для успішного розвитку промисловості країни важливу роль відіграє адаптація до вимог спільної екологічної політики Європейського Союзу. Дані процедури передбачають повний перехід протягом нетривалого перехідного періоду до реалізації в цих країнах екологічної політики ЄС, яка визначається у понад 200 Директивах ЄС (нормативних актах, рішеннях і стратегіях). У правовому плані інтерпретація з боку ЄС цієї умови означає «повне узгодження національного законодавства в такий спосіб, щоб воно на 100% відповідало вимогам законодавства ЄС, причому не тільки на папері, але й, безумовно, на практиці», а саме:

- повну гармонізацію внутрішнього законодавства країн-кандидатів, тобто перенесення в нього (інкорпорацію) чинного законодавства ЄС;

- практичне впровадження вимог законодавства ЄС, в тому числі всіма підприємствами;

- створення адміністративного потенціалу для контролю за його неухильним дотриманням.

За оцінкою Комісії ЄС, перехід до європейських стандартів лише у сфері екологічної політики вимагатиме від 10 країн ЦСЄ значних витрат – близько 120 млрд. євро, що відповідає в середньому 2,5% ВВП щорічно. Оцінки вартості виконання вимог ЄС, зроблені кількома країнам ЦСЄ, так само свідчать про значний масштаб необхідних коштів. Згідно з даними міністерства з питань довкілля Польщі, «виконання базових директив ЄС щодо чистоти води, повітря та грунтів» коштуватиме від 33 млрд. дол. США до 44 млрд. дол. США. Зважаючи на те, що на початку століття щорічні інвестиції в Польщі в охорону довкілля вже сягнули від 1,9 млрд. дол. США до 2,2 млрд.дол. США (1,7% ВВП), для досягнення її власної нижньої оцінки країні довелося додатково збільшити витрати в цьому десятиріччі більш ніж на 1/3.

Вимоги стандартів ISО\IEC серії 17000 та EN серії 45000 включають такі напрямки: • керування органів з оцінки відповідності;  • керування системами якості органів сертифікації та випробувальних (калібрувальних) лабораторій;  процедури акредитації; вдосконалення компетентності ООВ, міжлабораторні випробування; валідація методик випробувань та калібрувань; метрологічне забезпечення випробувань і калібрувань; процедури оцінювання відповідності за ISO/IEC серії 17000.