4.2. Генеральна угода з питань митних тарифів і торгівлі

Створення системи GATT

Після закінчення Другої світової війни у світі під егідою ООН почалися переговори про створення Міжнародної торговельної організації (МТО). У ході Конференції ООН у 1948 р. була прийнята Гаванська хартія, якою затверджувався Статут МТО. Однак Гаванська хартія так і не набрала чинності, оскільки парламенти деяких країн, у тому числі США, відмовилися ратифікувати Угоду про Статут МТО.

У ході роботи над Статутом МТО представники 23 країн почали шукати можливості зменшення протекціонізму в міжнародній торгівлі. Результатом такої роботи було прийняття 45 тисяч тарифних знижок, а також затвердження правил міжнародної торгівлі, що стали називатися Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (англ.: «General Agreement on Trade and Tariffs» — GATT). GATT набрала сили з 1 січня 1948 року. Умовами GATT спочатку не передбачалося створення міжнародної організації. Норми GATT діяли як звичайний міжнародний договір. Зміни і доповнення норм могли здійснюватися винятково в рамках міжнародних конференцій, що іменувалися раундами. Завдяки запровадженого зазначеною угодою механізму обмеження тарифів, процес лібералізації торгівлі просувався повільно, проте, впевнено.

Усього з 1946 по 1994 р. було проведено вісім раундів багатосторонніх торговельних переговорів у рамках GATT:

1. 1947 (Женева, Швейцарія)

2. 1949 (Аннесі, Франція)

3. 1951 (Торки, Великобританія)

4. 1956 (Женева, Швейцарія)

5. 1960—1961 (Женева, Швейцарія), «Діллон-раунд»

6. 1964—1967 (Женева, Швейцарія), «Кеннеді-раунд»

7. 1973—1979 (Женева, Швейцарія), «Токіо-раунд»

8. 1986—1993 (Женева, Швейцарія), «Уругвайський раунд»

Результатом кожного з раундів було прийняття нових угод, що регулюють різні аспекти міжнародної торгівлі, зокрема, зменшують митні ставки.

Серйозним недоліком системи GATT була відсутність інституційної основи, тобто міжнародної організації як такої. Угоди GATT не носили обов'язкового характеру для країн-учасників GATT. У подальшому кодекси, присвячені регулюванню субсидій і компенсаційних заходів, технічних бар'єрів у торгівлі, ліцензуванню імпорту, митної оцінки й антидемпінгових заходів, стали складовою частиною Угоди про утворення Світової організації торгівлі. Вони стали обов'язковими для всіх її членів

Уругвайський раунд торговельних переговорів і створення СОТ

Останнім раундом багатосторонніх торговельних переговорів у рамках комплексу міжнародних угод GATT був восьмий Уругвайський раунд, що почався у вересні 1986 р. у Пунта-дель-Есте (Уругвай). Прийнятий порядок денний включав питання, що розширюють рамки міжнародної торговельної політики і питання створення повноцінної міжнародної організації як такої. До обговорення були включені питання регулювання торгівлі послугами й інтелектуальної власності, здійснення міжнародних інвестицій. Найбільш складним на сесіях Уругвайського раунду переговорів залишалося питання допуску на ринки сільськогосподарської продукції.

У квітні 1994 року більшість учасників переговорного процесу (123 учасників з 125), у Марракеші (Марокко) підписали Заключний акт Уругвайського раунду торговельних переговорів і Марракеську декларацію, якою засновувалася Світова організація торгівлі. Переговори в рамках GATT 1947 року були завершені. GATT 1994 року як угода про торгівлю товарами є однією з основних угод в рамках СОТ. Її доповнюють «Генеральна угода з торгівлі послугами» (англ. «General Agreement on Trade in Services» — «GATS») та «Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності» (англ. «Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights» — «TRIPS»).

Протягом останніх років Україна активно впроваджує у практику міжнародні нормативно-правові документи (Правила ЄЕК ООН та Директиви ЄС), які регламентують мето-дики проведення випробувань, вимоги до випробувального обладнання, вимоги до оціноч-них показників тощо. У сфері випробувань на основі міжнародного документу прийнято національний стандарт ДСТУ ІSO/ІЕС 17025:2001 «Загальні вимоги до компетентності ви-пробувальних та калібрувальних лабораторій», який встановлює вимоги до компетентності лабораторій у провадженні випробування. Вимоги щодо представлення результатів випробувань регламентує національний документ у сфері метрології — Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.98 р. № 113/98-ВР (в редакції від 15.06.2004 р. № 1765-IV). Закон, зокрема, визначає правові основи забезпечення єдності вимірювань в Україні, регулює відносини у сфері метрологічної діяльності та спрямований на захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань.

У ході вибору та реалізації методів і методик вимірювання чи випробування слід додержуватися принципів, які б допомагали досягненню головних завдань випробувань:

•  забезпечення придатності метода для використання за призначенням та для забезпечення потреб замовника;

•  реалізація повторного застосування метода у випадках, коли змінюються або оновлюються ті чи інші структурні елементи метода вимірювань, а також сам об’єкт дослідження;

•   отримання надійних результатів вимірювань фізичних величин в обсягах, що передбачено методиками вимірювання, які входять до складу методики випробувань продукції, на основі додержання правил забезпечення єдності вимірювань;

•   оцінювання характеристик точності результатів вимірювань, які за формою і змістом відповідали б встановленим вихідним вимогам щодо характеристик якості продукції, а також були б придатними для оцінювання збіжності та відтворюваності результатів вимірювання. Методики випробувань, побудовані на зазначених засадах, дозволяють організувати:

•   вимірювання технічних характеристик продукції на усіх стадіях її життєвого циклу (проектування, виготовлення, випробування та експлуатація);

•  порівняння оцінок певної характеристики об’єкта, отриманих у різний період, різни-ми методами вимірювання та випробування, за різними робочими методиками вимірювання та випробування, із застосуванням різних засобів вимірювальної техніки, випробувального обладнання та різними виконавцями робіт;

•   міжлабораторні зіставлення (порівняння) результатів вимірювання характеристик об’єкта випробувань з метою підтвердження його характеристик якості чи перевірки спроможності випробувальних лабораторій;

•  вхідний контроль якості продукції чи окремих її складових;

•   підтвердження відповідності виготовленої продукції вимогам, встановленим чинними нормативними документами.

Робочі методики випробувань є основною, проте не єдиною складовою СУЯ продукції, одна з них — метрологічна кваліфікація фахівців (операторів), які проводять випробування продукції, оцінюють результати вимірювань її характеристик і приймають відповідні рішення. Під час уповноваження чи атестації вимірювальних, калібрувальних, випробува-льних лабораторій рекомендації щодо методик випробувань та метрологічної підготовки операторів — згідно з положенням ДСТУ ISO/ІЕС 17025:2001 — належать до найголовні-ших критеріїв, за якими визначається технічна компетентність цих лабораторій. На жаль, в окремих уповноважених чи атестованих лабораторіях під час випробувань продукції (навіть з метою її сертифікації) допускаються суттєві помилки у методиках випробувань продукції, грубі порушення правил забезпечення єдності вимірювань під час оброблення результатів спостережень і подання результатів вимірювання. На деяких із них ми зупинимось детальніше.

Поширеним недоліком методик випробувань продукції стала відсутність у них вказівок та відповідних алгоритмів щодо оцінювання такої характеристики похибки результату вимірювання, як середнє квадратичне відхилення. Відсутність цієї характеристики похибки результату вимірювання у протоколі випробувань продукції не дозволяє порівнювати між собою щойно отримані результати і результати раніше проведених вимірювань певного параметра об’єкта (наприклад, для перевірки легітимності висновків попередніх випробувань).

Як вже було зазначено, у 1970–1990-х роках міжнародною спільнотою з метою поліпшення якості вимірювання та розроблення нового підходу до оцінення якості вимірювання було розроблено «Настанову з подання невизначеності вимірювання» та інші міжнародні угоди та нормативні документи (у тому числі міжнародні стандарти ISO/ІЕС 17025:1999 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій»; ISO/ІЕС 17025:2005 (Друга редакція 2005-05-15) «Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій»). В них було вміщено єдині у міжнародній практиці правила подання невизначеностей вимірювань та їх підсумовування, стандартизації, калібрування засобів вимірювальної техніки, акредитації метрологічних служб, вимірювальних лабораторій тощо. Концепція невизначеності спирається на результат вимірювання та Баєсовський підхід до статистичних оцінок параметрів.

Отже, запровадження оптимальних схем, засобів, методів і методик здійснення сертифікації пов’язане з наданням споживачеві гарантій щодо відповідності товарів, які купуються, вимогам конкретних стандартів. З розвитком сертифікації став очевидним її позитивний вплив на торговельні зв’язки між країнами; терміни одержання дозволу на ввезення значно скорочувались для сертифікованого товару; не вимагалися повторні випробування в країні, якщо вона визнавала сертифікат постачальника.