2.3.5. Діяльність Європейського союзу в галузі стандартизації

Діяльність ЄС в галузі стандартизації направлена на виконання положень Римського договору від 1957 р. про утворення єдиного європейського ринку. Договір передбачає законодавчих, розпорядницьких і адміністративних рішень країн-членів. Для початку робіт зі зближення національних стандартів в рамках усунення технічних перешкод в торгівлі була характерна спроба їх гармонізації. Дуже скоро стала очевидною неможливість рішення проблеми таким шляхом, в наслідок цього здійснюється перехід на утворення єдиних європейських стандартів – євронорм. Але головним напрямком, що реально усуває технічні перешкоди в торгівлі, визнано прийняття Директив ЄС прямої дії, тобто вони містять законодавчі положення і вимоги до параметрів конкретних товарів або процесів. Якщо в них є посилання на євронорму або технічний регламент, це переводить вказані нормативні документи в ранг обов’язкових до виконання.

Таким чином був зроблений перехід від гармонізації окремих національних стандартів і технічних регламентів до гармонізації законодавчих положень (технічного законодавства). Рада ЄС визначила основний принцип гармонізації стандартів і сертифікації – гармонізація законоположень обмежується встановленням вимог безпеки в рамках директив. Це означає, що для даної продукції повинні бути забезпечені умови вільної торгівлі в межах ЄС; на органи, що відповідають за стандартизацію промислових товарів, покладається завдання з розробки таких технічних регламентів, які заставляють виробників випускати продукцію, що відповідає загальним вимогам директив. Самі по собі технічні регламенти і євронорми не зобов’язують виробників чітко виконувати їх вимоги. Однак на адміністрацію підприємств покладений обов’язок підтвердити відповідність продукту загальним вимогам директив. Тому якщо підприємство не враховує вимог євронорми (технічного регламенту) і не може декларувати відповідність продукції їх вимогам, тоді додається проблема доказу відповідності виробу загальним вимогам директив через сертифікацію. При розробці євронорм широко використовуються національні стандарти країн-членів, особливо німецькі (стандарти DIN), французькі (AFNOR) і міжнародні. Якщо вказані нормативні документи відповідають вимогам інтеграції західноєвропейських країн, їх застосовують в якості європейських стандартів.

Роботи по директивах ЄС в галузі стандартизації сконцентровані на регламентації обов’язкових норм з безпеки праці, охороні здоров’я і навколишнього середовища, а також на виявленні стандартів (технічних регламентів), на які потрібно робити посилання в директивах в частині вимог до параметрів якості товарів. Проблемні моменти європейської регіональної стандартизації пов’язані з інноваційними процесами, насамперед в машинобудуванні і технології. Є два аспекти цих проблем: забезпечення науково-технічного прогресу країн-членів ЄС через стандартизацію і економічна ефективність стандартизації в період розробки нової продукції або технології.

Для упорядкування і розробки директив з стандартизації встановлені наступні принципи:

-гармонізація законодавств країн-членів ЄС виходячи з вимог безпеки, охорони здоров’я і захисту навколишнього середовища;

-передача визначень технічних норм, що забезпечують ці параметри, Європейському комітету з стандартизації (СЕН) і Європейському комітету з стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК);

-визнання національними урядовими органами відповідності загальним вимогам директив тих виробів, які виготовлені по Європейським (євронормам) або національним стандартам (технічним регламентам).

Якщо виробник випускає продукцію по якомусь іншому нормативному документу, то він повинен доказати відповідність свого товару вимогам директив сертифікатом відповідності, затвердженим в ЄС, або шляхом сертифікаційних випробувань у відповідних організаціях.

Після того як Комісія ЄС дійшла висновку, що в багатьох випадках перешкоди в товарообміні виникають через незнання про існуючі або розроблювані стандарти (технічні регламенти) в інших країнах ЄС, була прийнята директива ЄС “Методи і процеси інформування в галузі стандартів і технічних регламентів”. Після її доопрацювання і введення в дію, склалась процедура взаємного інформування, основні моменти якої такі:

-кожна країна-учасниця ЄС зобов’язана інформувати відповідну інстанцію про програми підготовки проектів нормативних документів. При цьому з питань регламентів треба звертатись в Комісію ЄС, з стандартів – в центральні секретаріати СЕН і СЕНЕЛЕК;

-кожна з вказаних центральних інстанцій збирає і обробляє інформацію та подає її національним органам з стандартизації країн-членів і регіональних органів з стандартизації;

-кожна країна-член ЄС зобов’язана повідомляти отриману інформацію зацікавленим колам.

Директива стосується всіх видів продукції, крім харчових продуктів, сільськогосподарської продукції, медикаментів і косметики.

Основні практичні завдання з регіональної стандартизації покладені на СЕН і СЕНЕЛЕК, які в своїй практиці інформаційного забезпечення керуються даною Директивою.