9. Конституційне право як наука

Наука конституційного права – складова частина всієї правової, юридичної науки, яка входить до системи суспільних наук. Вона належить до числа галузевих наук, основна відмінність яких полягає в тому, що їх предметом є вивчення однойменної галузі права.

Наука конституційного права має своїм предметом вивчення галузі конституційного права. Вона розкриває притаманні їй закономірності, формулює основні поняття і категорії.

Наука конституційного права вивчає не тільки норми та інститути, але й процеси, пов’язані з їх реалізацією. Тому до її предмета відносяться і конституційно-правові відносини. З цією метою досліджується діяльність державних органів, форми їх взаємодії.

Усі конституційно-правові інститути розглядаються в їх історичному розвитку на загальному фоні розвитку суспільства.

Виходячи зі змісту предмета галузі, визначається й характер основних теоретичних концепцій науки.

До них відносяться такі значні теоретичні проблеми, як теорія народного представництва, сутність державного, народного і національного суверенітету, форм державного і територіального устрою та ін.

Важливе місце посідає дослідження проблем правового статусу особи, прав людини і громадянина, взаємного зв’язку держави і особи, питань розподілу влад.

Усі ці проблеми складають предмет науки, а одержані в процесі їх вивчення висновки і теоретичні положення – її зміст.

Наука конституційного права, як і будь-яка інша, являє собою систему знань, тобто впорядковану сукупність відносно самостійних комплексів теоретичних положень, що мають між собою логічний зв'язок.

Основу даної системи складає структурність самого предмету наукового пізнання. У зв’язку з тим, що таким предметом є однойменна галузь права, кожному з елементів системи галузі відповідає самостійний розділ конституційно-правової теорії. Наука повинна дослідити загальні риси, притаманні галузі в цілому, специфіку і характер її предмету, різновиди її норм, способи їх реалізації, її джерела, систему.

Сукупність теоретичних висновків з усіх перерахованих проблем складає перший розділ в системі науки, присвяченої характеристиці конституційного права і однойменної науки. Без з’ясування цього розділу не можна правильно зрозуміти зв’язки, що існують між окремими конституційно-правовими інститутами.

Другий розділ системи науки складають положення, які обґрунтовують теорію конституції і містять аналіз конституційного розвитку держави.

Наступна складова частина системи науки являє собою комплекс теоретичних проблем, що випливають зі змісту першого конституційно-правового інституту “Загальні засади”. Вона досліджує сутність Української держави, суверенітету, народовладдя, форми правління.

Відносно самостійною частиною науки стають теоретичні розробки, пов’язані з аналізом взаємовідносин держави і особи, статусу людини і громадянина, природи їх прав, свобод і обов’язків.

Ще один розділ, що виділяється в системі науки конституційного права, об’єднує дослідження з проблем організації і функціонування систем державної влади та місцевого самоврядування. Наука вивчає принципи їх побудови, сутність і форми реалізації, принцип розподілу влад, правовий статус різних органів влади, форми і порядок діяльності представницьких органів, виборчу систему.

Таким чином, система науки в основному відповідає системі галузі, але є більш широкою, оскільки наука не може зосередити свою увагу тільки на конкретних конституційно-правових інститутах, а досліджує також і загальні характеристики галузі, її специфіку, місце і роль в системі права.

Формулюючи теоретичні висновки, наука конституційного права спирається на широку систему джерел, під якими маються на увазі фактори, що складають засади наукового пізнання.

До таких джерел відносяться праці вітчизняних і зарубіжних учених, які містять найбільш загальні філософські міркування з проблем, що відносяться до предмета конституційно-правової науки.

Джерелами науки конституційного права є і правові акти, які містять конституційно-правові норми. Серед них основне місце посідає Конституція України, як базовий закон країни.

Наука не могла б повною мірою виконувати свої функції, якби вона не мала своїм джерелом наукове пізнання практики, тих процесів, які відбуваються в житті на основі дії конституційно-правових норм та інститутів.

При загальній характеристиці науки конституційного права важливе значення має питання про використовувані нею методи наукового пізнання. Вони різноманітні: історичний, порівняльно-правовий, системний, статистичний, конкретно-соціологічний та ін.

Наука досліджує правові процеси в їх історичному розвитку. Це необхідно для виявлення наступності у правовому регулюванні, для наукових висновків про зв'язок останнього з основоположними концепціями суспільного розвитку, відповідності його тим соціальним цінностям, які і з політичної, і з юридичної точок зору визнаються пріоритетними на даному етапі. Наука вивчає історію розвитку конституцій, поточного конституційно-правового законодавства.

Наука конституційного права широко використовує і порівняльно-правовий метод дослідження. Він полягає в порівняльному аналізі конституційно-правових норм різних країн, які регулюють однорідні сфери суспільних відносин. У порівняльному плані оцінюються нормативні акти різних країн світу, держав, що утворилися на місці колишнього СРСР.

У наукових дослідженнях необхідний системний підхід до об’єктів, які складають предмет вивчення. Наука розглядає саму галузь конституційного права як систему, виявляє її структуру, визначає утворюючі її елементи, їх співвідношення, лінії взаємозв’язку. Піддається аналізу і система кожного правового інституту.

Статистичний метод допомагає виявляти ефективність дії правових норм, визначати їх вплив на суспільні процеси. Кількісний фактор – важливий показник реальності демократичних інститутів, що закріплюються правовими нормами. Саме тому наука аналізує статистичні дані, які стосуються всіх сфер суспільних відносин, що регулюються однойменною галуззю, і на їх основі формулює необхідні висновки.

Метод конкретно-соціологічних досліджень передбачає звернення науки до вивчення тієї соціальної і політичної сфери, в якій відбувається реалізація конституційно-правових норм. При цьому забезпечується виявлення умов, що впливають на розвиток суспільної свідомості, формування суспільної думки і визначають поведінкові установки громадян по відношенню до змісту тих або інших правових норм.