- •Тема 1. Конституційне право україни: галузь права, наука, навчальна дисципліна
- •1. Щодо терміну “конституційне право”
- •2. Предмет конституійного права україни як галузі права
- •3. Метод конституційно-правового регулювання
- •4. Конститиуційно-правові норми та інститути
- •5. Конституційно-правові відносини
- •6. Субєкти конституційно-правових відносин
- •7. Джерала галузі конституційного права
- •8. Конституційно-правова відповідальність
- •9. Конституційне право як наука
- •10. Конституційне право як навчальна дисциплана
- •Тема 2. Основи вчення про конституцію і сучасна теорія конституціоналізму
- •1. Поняття конституції
- •2. Конституціоналізм як політико-правова доктрина
- •3. Функції конституції
- •4. Порядок прийняття конституції
- •5. Зміна конституції
- •6. Класифікація конституцій
- •7. Основні риси Конституції України
- •8. Юридичні властивості Конституції України
- •9. Реалізація норм конституційного права
- •10. Етапи прийняття діючої Конституції України
- •11. Структура Конституції України та її загальна характеристика
- •Тема 3. Основи конституційного ладу україни
- •2. Основи конституційного ладу України
- •3. Характеристика України як демократичної держави
- •4. Людина як найвища соціальна цінність
- •5. Характеристика України як правової держави
- •6. Республіканська форма правління
- •7. Унітарний державний устрій України
- •8. Суверенність української держави
- •9. Україна – соціальна держава
- •10. Конституційні засади економічних відносин
- •11. Захист конституційного ладу України
- •Тема 4. Конституційні основи правового статусу особи в україні
- •1. Конституційна концепція прав людини
- •2. Зміст категорії “конституційний статус особи”
- •3. Громадянство України та його принципи
- •4. Набуття громадянства України
- •6. Набуття громадянства України внаслідок установлення над дитиною опіки або піклування.
- •5. Поняття і класифікація конституційних прав і свобод
- •6. Особисті права і свободи
- •7. Політичні права і свободи громадян України
- •8. Економічні, соціальні, культурні права і свободи
- •9. Конституційні обов’язки громадян України
- •10. Гарантії прав і свобод людини і громадянина
- •Тема 5. Конституційно-правові засади безпосередньої демократії
- •1. Основні засади теорії безпосередньої демократії
- •2. Вибори в системі інститутів безпосередньої демократії
- •3) Переважна більшість його норм є процесуальними нормами.
- •3. Виборчі правовідносини
- •4. Загальні засади виборчого процесу в Україні
- •5. Поняття і види референдуму
- •Тема 4. Основи конституційно-правового статусу людини і громадянина
- •Література
- •Тема 5. Конституційні засади теорії безпосередньої демократії
- •Л і т е р а т у р а
- •9. Кравченко в.В. Конституційне право Україні. Навчальний посібник. – к., 2006.
- •10. Мурашин о. Акти прямого народовладдя у механізмі правового регулювання // Право України. – 2000. - № 9.
- •11. Погорілко в.Ф., Федоренко в.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Монографія. – к ., 2000.
- •12. Погорілко в. Основні засади теорії безпосередньої демократії // Право України. – 2001. - № 8.
8. Конституційно-правова відповідальність
Юридична відповідальність – важливий інститут будь-якої правової системи, одна із сутнісних ознак права, необхідний елемент механізму його дії. Оскільки юридична відповідальність є одним із важливих засобів організації правильного (належного) виконання приписів правових актів, попередження і припинення небажаної з точки зору закону поведінки суб’єктів суспільних відносин, вона виступає як категорія, властива всім галузям права, включаючи й конституційне.
Традиційно в юридичній літературі виділяють кримінальну, дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і матеріальну відповідальність. Конституційна відповідальність безумовно має загальні з ними риси. Це –насамперед негативна оцінка державою діяльності громадянина, державного органу, посадової особи і т.п., а також міра примусу, реалізація санкції правової норми. Проте у конституційної відповідальності є й специфічні риси, що відрізняють її від інших видів відповідальності та характеризують її як самостійний вид відповідальності.
Звичайно, термін “конституційна відповідальність”, як і будь-який інший, має до певної міри умовне значення і може створювати ілюзію, нібито мова йде про будь-яку відповідальність за порушення Конституції чи взагалі норм конституційного права. Однак відомо, що норми конституцій та інших джерел конституційного права регулюють широкі за масштабами суспільні відносини і багато з них забезпечені санкціями норм інших галузей права. Тому порушення конституційних положень може тягти і цивільно-правову, і дисциплінарну, і кримінальну відповідальності у залежності від характеру правопорушення, статусу його суб’єкта і процедури реалізації. Інакше кажучи, конституційна відповідальність може наступати за порушення норм Конституції, але це не означає, що будь-яка відповідальність за її порушення є конституційною відповідальністю.
Слід також мати на увазі, що конституційна відповідальність може наставати не тільки за порушення Конституції, але й законів. Наприклад, Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111 Конституції України). Таким чином, підставою конституційної відповідальності може бути й порушення Кримінального кодексу. А скасування незаконних актів, відкликання депутата (раніше закріплювалось законодавством) реалізуються виключно в конституційно-правових відносинах. Тут немає потреби застосовувати норми інших галузей права. Відповідальність “вичерпує” себе в нормах конституційного права. Однак у багатьох випадках конституційна відповідальність все ж таки поєднується з видами юридичної відповідальності. Подібним чином, наприклад, реалізується відповідальність за порушення законодавства про вибори.
Специфічною рисою конституційної відповідальності є те, що вона настає як за правопорушення, так і за їх відсутності. Суб’єкти конституційної відповідальності – це органи і особи, уповноважені приймати важливі рішення, які зачіпають інтереси всієї держави чи регіону. Затримка, несвоєчасне прийняття рішень чи навіть прийняття рішення, що може й не суперечити закону, але є неефективним, здатне завдати великої шкоди державі, населенню. Така шкода може мати місце й у випадку нездатності посадових осіб або всього персонального складу органу справитись з покладеними на них складними обов’язками, визначити курс політики, який відповідає інтересам суспільства і забезпечує його прогрес. Зрозуміло, що у подібних випадках публічні інтереси повинні стояти вище за приватні інтереси осіб, наділених владою. Виходом із цього є цілком виправданий вотум недовіри або звільнення з займаної посади особливо відповідальних осіб за відсутності правопорушення.
У конституціях ряду країн світу передбачено інститут вотуму недовіри парламенту уряду. Сутність цього інституту полягає в можливості парламенту відправити уряд у відставку не тільки за порушення конституції і законів, але й, причому найчастіше, за нездатність справитись із ситуацією, що склалася в країні, за неправильний курс внутрішньої чи зовнішньої політики. І це не випадково. Головне для вищих органів влади – бачити постійно виникаючі проблеми, шукати шляхи їх розв’язання і своєчасно давати правильні відповіді на питання, які висуває життя.
Будучи одним з видів юридичної відповідальності, конституційно-правова відповідальність має всі загальні ознаки, які виділяють юридичну відповідальність серед інших соціальних явищ. Вона, як і будь-яка інша юридична відповідальність, є мірою державного примусу, що ґрунтується на юридичному й громадському осудженні правопорушення і виражається в установленні для правопорушника певних негативних наслідків.
Підставою конституційно-правової відповідальності є насамперед здійснення суб’єктом конституційно-правової відповідальності конституційно-правового делікту, тобто діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається законом протиправним і тягне за собою застосування мір конституційно-правової відповідальності.
У самих загальних рисах структура конституційно-правового регулювання відповідальності виглядає наступним чином.
По-перше, є правові норми, які визначають можливу і належну поведінку. Ці норми встановлюють межі правомірної поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин. Безпосередньо до нормативного механізму відповідальності вони не входять. Однак їх порушення служить підставою виникнення відповідальності.
По-друге, норми конституційного права визначають фактичні підстави відповідальності – склад конституційно-правового правопорушення.
По-третє, в нормах конституційного права встановлюються міри державного примусу, які повинні бути відомі суб’єктам відповідальності.
По-четверте, норми конституційного права встановлюють порядок притягнення до конституційно-правової відповідальності, призначення мір покарання, виконання відповідальності, а також підстави звільнення від виконання мір державного примусу.
Об’єктом конституційно-правового порушення є суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права. Вони суттєво відрізняються від суспільних відносин, які є об’єктом правопорушень в інших галузях права.
Норми конституційного права регулюють суспільні відносини, що визначають принципи, на яких ґрунтується устрій держави і суспільства. У цих відносинах виражається насамперед якісна характеристика держави: суверенітет, форма правління, форма державного устрою, суб’єкти державної влади і способи її реалізації, принципи системи органів державної влади і системи органів місцевого самоврядування, основи взаємодії людини з державою, допустимі і охоронювані державою форми власності, гарантії захисту прав власників, способи господарської діяльності, охорони праці, система забезпечення соціальних потреб членів суспільства в різних сферах суспільного життя тощо. Таким чином, ці норми регулюють загальні основи функціонування політичного і економічного життя суспільства, конституційного ладу країни. Це означає, що неправомірна поведінка суб’єктів конституційного права може призвести до порушення окремих моментів устрою державного і суспільного життя країни, представляє загрозу для нормального функціонування конституційного ладу і конституційної законності.
Конституційна відповідальність має інколи яскраво виражений політичний характер і близько стикається з політичною відповідальністю за суб’єктами, підставами її настання, несприятливими наслідками. Наприклад, розпуск уряду може бути мірою як конституційної відповідальності, коли це наступає в результаті неналежного виконання своїх обов’язків, так і мірою політичною, коли уряд йде у відставку з метою розв’язати політичну кризу, що склалася в країні. Отже, зняття з посади може бути як санкцією конституційної відповідальності, так і політичною мірою.
Конституційна відповідальність може мати й чисто моральні підстави. Скоєння аморального вчинку посадовою особою високого рангу чи депутатом цілком може служити підставою для звільнення з займаної посади або позбавлення депутатського мандата. Від імені народу ці особи здійснюють важливі владні повноваження, їх поведінка контролюється громадськістю, їх авторитет і моральне достоїнство сприймаються як символ достоїнства і авторитета самої влади.
Таким чином, конституційна відповідальність – це вид соціальної та юридичної відповідальності, що існує у сфері конституційно-правових відносин, і передбачений нормами конституційного права, які характеризуються специфічним колом суб’єктів, механізмом реалізації й санкціями і полягають у примусовому перетерпленні засобів впливу за протиправне діяння (ретроспективний аспект). Конституційна відповідальність виступає найважливішою гарантією реалізації та захисту Конституції.
