7. Джерала галузі конституційного права

В юридичному смислі під джерелом права розуміються форми, шляхом яких встановлюються і отримують обов’язкову силу правові норми Таку функцію виконують правові акти. У цьому смислі і розглядаються джерела конституційного права.

Джерелами конституційного права є нормативно-правові акти, шляхом яких встановлюються і отримують юридичну силу конституційно-правові норми. Визнання того чи іншого акта джерелом права тягне певні правові наслідки – виникнення прав і обов’язків, які можуть бути захищені в судовому порядку.

Джерела конституційного права виконують два взаємозв’язаних завдання. По-перше, вони втілюють у собі рішення правотворчих органів про створення, зміну чи відміну норм конституційного права. Створення джерела конституційного права є невід’ємною частиною правотворчості, без якої норми конституційного права не можуть виникнути, а рішення компетентного органу не може одержати значення державної волі, норми конституційного права.

По-друге, джерела конституційного права є тією формою, в якій норми конституційного права існують, з якої здобуваються знання про діюче конституційне право, до якої здебільшого звертаються при розв’язанні конкретних правових питань, що виникають у сфері конституційного права.

Нормативному акту як джерелу конституційного права поряд з іншими джерелами права притаманні такі основні риси. По-перше, він видається в межах компетенції відповідного державного органу. По-друге, він повинен відповідати актам вищестоящих органів. По-друге, нормативний акт набуває обов’язкової сили, передумовою якої є, як правило, його оприлюднення або інше передбачене нормами права доведення до відома виконавців.

Разом з тим джерела конституційного права характеризуються деякими рисами, притаманними лише їм. По-перше, вони безпосередньо зв’язані з організацією і функціонуванням державної влади, від якої виходять усі нормативні акти.

По-друге, джерела конституційного права фактично визначають правотворчу діяльність тих державних органів, які компетентні створювати норми права. Вони насамперед формулюють основні начала для всіх інших галузей права і визначають систему нормативних актів. Інакше кажучи, за допомогою конституційного права визначаються основи змісту і форми джерел для всіх галузей права, включаючи й саме конституційне право.

Джерела конституційного права утворюють дві основні сфері – природне право і позитивне право.

Під природним правом розуміються ті права і свободи, які належать людині від народження і не потребують ніякого закріплення. Це: право на життя; право на свободу; право на особисту недоторканність; інші природні права.

Позитивним вважається право, закріплене в документах – нормативно-правових актах, які не рівні за своєю юридичною силою і утворюють ієрархічну систему.

Нормативні правові акти, які належать до сфері позитивного права і є джерелами конституційного права, багатоманітні і поділяються на види.

Найважливішим джерелом галузі конституційного права є Конституція України. Ця роль Конституції України обумовлена такими обставинами:

1. У Конституції встановлюються конституційно-правові норми загального характеру, які є основоположними для конституційно-правового регулювання. Всі інші джерела галузі виходять з конституційних норм, деталізують їх положення.

2. Конституція характеризується широтою змісту своїх норм. Вони впливають на всі сфери життя суспільства: політичну, економічну, соціальну, духовну. Цим Конституція відрізняється від інших видів джерел конституційного права, зв’язаних з регулювання якої-небудь однієї сфери відносин.

3. Конституція має вищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції.

4. У Конституції визначаються багато які види джерел галузі конституційного права. У ній встановлюються найменування нормативно-правових актів, їх юридична сила, порядок прийняття, відміни та оприлюднення.

5. Значення Конституції як основного джерела галузі конституційного права визначається й тим, що встановлені в ній норми служать формою втілення державної волі народу. В Конституції визначається та мета, яку суспільство перед собою ставить, принципи його організації і життєдіяльності.

6. Конституція у порівнянні з іншими джерелами галузі є актом найвищого не тільки правового рівня, але й суспільного значення. Її норми стосуються кожного громадянина, всіх суб’єктів суспільної діяльності.

Таким чином, Конституція України, як основне джерело галузі конституційного права, встановлює норми, що є ядром всієї галузі всього конституційно-правового регулювання суспільних відносин, які належать до її предмета.

Серед джерел конституційного права найважливіше місце посідають закони. Закон у широкому розумінні – це встановлені державою загальнообов’язкові правила. У власне юридичному значенні закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.

Конституційні закони (КЗ) –особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою посідають після Конституції особливе місце, органічно розвивають, продовжують її.

В юридичній літературі зроблена спроба віднайти найбільш вагомі риси юридичної природи конституційних законів. Вони такі: по-перше, це закони, які з огляду соціально-політичної важливості займають після Конституції особливе місце і утворюють відносно самостійний масив взаємозв’язаних актів; по-друге, це закони, що мають пріоритет перед звичайними законами; по-третє, ці закони мають чітко окреслену сферу регулювання; по-четверте, за змістом і функціональним призначенням вони мають комплексний характер з широкою сферою застосування; по-п’яте, для них характерна підвищена стабільність і триваліші строки дії; по-шосте, для них притаманна конкретно-регулятивна дія, тобто реалізація норм в конкретних правовідносинах.

Джерелом конституційного права може бути й такий нормативний акт як Регламент Верховної Ради України. Це надзвичайно важливий правовий документ, дотримання вимог якого забезпечує ефективність і законність роботи Верховної Ради в цілому, її комісій, депутатів та їх об’єднань. Регламент – похідний від Конституції акт, який приймається на її основі, конкретизує її положення, забезпечує перехід норм Конституції із “статики” в “динаміку”.

До джерел конституційного права належать також нормативно-правові акти, прийняті народним голосуванням (всеукраїнським референдумом). Референдум – це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Референдум – особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем, творцем права виступає сам народ, минаючи представницькі та інші органи влади.

Конституційний Суд України – важлива ланка механізму правової охорони Основного Закону республіки. Конституційний Суд має досить широкі повноваження. Деякі його акти містять конституційно-правові норми , які можуть вважатись джерелом конституційного права. Йдеться про ті рішення Конституційного Суду, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного права, Конституції і законам України та визнаним Україною міжнародним актам.

У відповідності з Конституцією України (ст. 9), чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це означає, що згадані акти, які містять норми конституційного права, відносяться до джерел цієї галузі права.

До джерел галузі конституційного права відносяться також акти, які приймаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України. Це укази та інші нормативно-правові акти Президента, постанови Уряду.

Рішення органів місцевого самоврядування (наприклад, статути територіальних громад) є також джерелами конституційного права, якщо вони регулюють суспільні відносини, зв’язані із здійсненням публічної влади.