5. Поняття і види референдуму

Особлива роль у системі народовладдя в Україні належить референдумові, як найбільш органічній і природній формі народовладдя. Поняття “референдум” походить від латинського “referendum”, що означає “те, що має бути повідомлено”.

Разом з тим Конституція України не дає чіткого визначення поняття “референдум”, що призводить до неоднозначності тлумачення цього терміна в українських правових, державних та громадських структурах. У вітчизняному правознавстві найбільшої підтримки дістало визначення терміна “референдум” у Законі України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” 1991 р. Закон визначає термін “референдум” як “спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення, що мають вищу юридичну силу”.

Роль референдумів в регулюванні суспільних відносин визначається з огляду на їхні основні соціальні функції.

По-перше, референдум є одним із основних інструментів реалізації права народного суверенітету і легітимізації владних рішень. Легітимізація рішень здійснюється як шляхом прийняття закону або рішення під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що належать до виняткової компетенції референдумів через надання вищої юридичної сили в обох випадках законам та рішенням.

По-друге, референдум є однією з основних форм реалізації права національного суверенітету, оскільки, за умов виконання певної конституційної процедури щодо всеукраїнського референдуму і виконання вимог закону щодо місцевих референдумів, громадяни України, представники певної нації і народності нашої країни можуть ініціювати проведення того чи іншого референдуму з питань, пов’язаних з конституційним чи законодавчим регулюванням їхніх національних прав і свобод.

По-третє, референдум є одним із способів формування громадської думки.

По-четверте, за умов демократичного суспільства референдум може бути використаний народом як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, що не задовольняють інтереси громадян.

Запровадження в Україні порядку проведення референдумів за народною ініціативою створює правові гарантії здійснення прямого народовладдя.

Виясненню специфічних особливостей референдумів, а також визначенню їх ролі при регуляції суспільних відносин сприяє аналіз видів референдумів.

З урахуванням загальнотеоретичних досліджень критеріїв класифікації референдумів та положень законодавства про референдуми В.Ф.Погорілко і В.Л.Федоренко виділяють такі критерії розмежування видів референдумів:

а) за територією проведення;

б) за правовою силою рішень;

в) за підставами проведення;

г) за предметом;

д) за часом проведення;

е) за суб’єктами ініціювання.

У відповідністю з запропонованими критеріями референдуми насамперед класифікуються за територією їх проведення. Відповідно до ст.1 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” референдуми в Україні поділяються на всеукраїнський, референдум Автономної Республіки Крим та місцеві референдуми в межах адміністративно-територіальних одиниць.

Всеукраїнський референдум передбачає голосування всіх громадян України з найважливіших питань загальнодержавного життя; його результати мають імперативний характер на всій території України.

Місцевий референдум відповідно до ст. 143 Конституції України призначається територіальними громадами села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування для вирішення важливих питань місцевого значення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці. З врахуванням особливостей адміністративно-територіального поділу України Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” визначив суто український різновид місцевого референдуму – референдум Автономної Республіки Крим.

Місцеві референдуми, як і всеукраїнський, здійснюються через проведення голосування громадян України з питань, визначених законодавством. Втім ці різновиди референдумів суттєво відрізняються не тільки за територіальною ознакою їх проведення, а й за їх предметами, суб’єктами та процедурою.

Предмет референдуму визначає обсяг його компетенції. Предмет загальнодержавного референдуму завжди стосується найважливіших проблем суспільного та державного життя країни, а саме: прийняття чи затвердження конституції (окремих нормативних положень конституції), законів, підзаконних актів тощо, тоді як загальний характер предметів місцевих референдумів є набагато складнішими за своєю правовою природою. З одного боку, предмет місцевого референдуму може бути тотожний предмету загальнодержавного референдуму, але на локальному рівні, а з іншого – предмет місцевого референдуму може мати специфічний характер.

За правовою силою рішень референдуми поділяються на консультативні та імперативні.

Консультативний референдум проводиться органом державної влади перед прийняттям ним певного рішення з метою виявлення ставлення громадян до цього рішення. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” (ст. 46) визначає консультативний референдум як дорадче опитування громадян України з метою виявлення їх волі при вирішенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значення.

Імперативний референдум відрізняється від консультативного тим, що його рішення мають вищу юридичну силу, тобто є остаточними, обов’язковими для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише на підставі результатів нового всеукраїнського референдуму.

За підставами проведення референдуми можуть бути обов’язковими та факультативними.

Обов’язковий референдум передбачає обов’язкову санкцію громадян України на предмет референдуму.

У випадку, коли певні нормативно-правові акти чи інші рішення відповідно до чинного законодавства мають бути затверджені виключно шляхом проведення референдуму, він стає обов’язковим. Зокрема, Конституція України визначає проведення обов’язкового всеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73) та про внесення змін до її розділів І. ІІІ і ХІІІ (ст. 156). Обов’язкові референдуми гарантують право українського народу вирішувати найбільш принципові проблеми суспільного й державного життя через безпосереднє волевиявлення у формі голосування.

Факультативний референдум в сучасному його значенні проводиться для прийняття визначеного роду нормативно-правових актів на вимогу суб’єктів, уповноважених ініціювати проведення референдуму.

За часом проведення загальнодержавний референдум може бути до законодавчим або після законодавчим відповідно до проведення голосування до чи після розгляду парламентом законопроекту, що є предметом референдуму.

Дозаконодавчі референдуми здебільшого мають консультативний характер і проводяться з метою визначення ставлення виборчого до рішення, яке має бути прийняте відповідним державним органом.

Післязаконодавчі референдуми надають відповідної юридичної сили парламентським рішенням. Прикладом післязаконодавчого референдуму є всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., на якому було підтверджено законність і надано вищої юридичної сили Акту проголошення незалежності України, прийнятому до цього Верховною Радою Української РСР.

Залежно від суб’єктів, що наділені правом ініціювати проведення загальнодержавного референдуму в Україні, референдуми поділяються на ініційовані українським народом (ст. 72 Конституції України); ініційовані Верховною Радою України (ст. 72, ст. 85 п. 2 Конституції України); ініційовані Президентом України (ст. 72, ст. 106 п. 6 Конституції України).

Таким чином, всеукраїнський референдум є перспективною формою безпосередньої демократії, яка забезпечить українському народу безпосередню участь у вирішенні найважливіших питань державного і суспільного життя.